5.6. 5.5. Нетипові суб'єкти міжнародного права

5.5. Нетипові суб'єкти міжнародного права

До нетипових суб'єктів міжнародного права належать державоподібні утворення - вільне місто і Ватикан.

Державоподібні утворення володіють обсягом прав і обов'язків і тим самим стають суб'єктами міжнародного права. Такі утворення володіють територією суверенітетом, мають своє громадянство, законодавчі збори, уряд, міжнародні договори.

Вільне місто - самоврядне політичне об’єднання, якому міжнародним договором наданий міжнародно-правовий статус, що дозволяє йому брати участь в основному в економічних, адміністративних і культурних міжнародно-правових відносинах.

Створення вільного міста, як свідчить історичний досвід, зазвичай є результатом врегулювання спірного питання про його приналежність тій або іншій державі. Тому вищим юридичним актом для нього є міжнародний договір, яким і визначається особлива міжнародна правосуб'єктність міста.

Вільним містом називається держава-місто що володіє внутрішнім самоврядуванням і деякою міжнародною правосуб’єктністю.

Одним з перших таких міст був Великий Новгород. До вільних міст належали і ганзейські міста (до складу Ганзейського Союзу входили Любек, Гамбург, Бремен, Данциг, Рига, Дерпт, Ревель, Амстердам, Кенігсберг, Киль, Штральзунд та ін.— всього 50 міст). В XIX і XX ст. статус вільних міст визначався міжнародно-правовими актами або резолюціями Ліги Націй і Генеральної Асамблеї ООН і інших організацій.

Наприклад

Статус Кракова був встановлений в ст. 4 Російсько-австрійського договору, в ст. 2 Російсько-прусського договору, в додатковому Австро-російсько-пруському договорі 1815 г.; в ст. 6—10 Заключного акту Віденського конгресу; в Конституції вільного міста 1815/1833 рр. Згодом договором від 6 листопада 1846 р., укладеним Австрією, Пруссією і Росією, статус Кракова був змінений, і він увійшов до складу Австрії.

Статус вільного міста Данцига (в даний час Гданськ) був визначений в ст. 100—108 Версальського мирного договору від 28 червня 1919 р., в Польско-Данцигской Конвенції від 9 листопада 1920 р. і в ряді інших угод (наприклад, в угоді від 24 жовтня 1921 р. і у рішеннях Верховного комісара Ліги Націй, визнаних згодом польським урядом).

Статус Трієста був передбачений в розділі III ч. 2 Мирних договорів з Італією 1947р. і в додатках до нього. В жовтні 1954 р. Італія, Великобританія, США і Югославія парафували текст Меморандуму про взаєморозуміння, на підставі якого Італія отримала у володіння зону А, за винятком невеликої частині території, віднесеної до зони В, яка залишилася в Югославії.

Статус Єрусалиму був визначений резолюцією Генеральної Асамблеї № 181/11 від 23 листопада 1947 р. (ця резолюція в силу не вступила).

Обсяг міжнародної правосуб'єктності вільних міст визначався міжнародними угодами і конституціями таких міст. Останні не були державами або підопічними територіями, а займали посередній статус. Вільні міста не володіли повним самоврядуванням. Разом з тим вони підкорялися тільки міжнародному праву. Для жителів вільних міст створювалося спеціальне громадянство. Багато міст мали право укладати міжнародні договори і вступати в міжурядові організації. Гарантами статусу вільних міст виступали або група держав або міжнародні організації (Ліга Націй, ООН та ін.). Невід'ємним ознакою вільного міста є його демілітаризація і нейтралізація.

Особливий міжнародно-правовий статус мав Західний Берлін. Після закінчення Другої світової війни в результаті розколу Німеччини утворилися дві суверенні держави: Федеральна Республіка Німеччина і Німецька Демократична Республіка, а також особлива политико-территориальная одиниця Західний Берлін. Уряд СРСР за погодженням з урядом НДР запропонував надати Західному Берліну, що знаходився на території НДР, статус демілітаризованого вільного міста, здатного здійснювати міжнародні функції в умовах гарантії з боку чотирьох держав: Великобританії СРСР, США і Франції. Статус Західного Берліна був визначений Чотиристоронньою угодою, підписаною урядами Великобританії СРСР, США і Франції 3 вересня 1971 р. У відповідності з цим документом, Західний Берлін мав єдиний у своєму роді статус. Устрій Західного Берліна визначався Конституцією, що набула чинності 1 жовтня 1950 р. Міжнародна правосуб'єктність Західного Берліна носила обмежений характер. Він мав свій дипломатичний і консульський корпус, акредитований при урядах США, Великобританії і Франції. СРСР з відома урядів цих країн заснував Генеральне консульство. Західний Берлін мав право брати участь в міжнародних переговорах, укладати угоди, що стосуються зв'язку, телеграфу, регламентувати поїздки постійних жителів в різні райони НДР. ФРН представляла західні сектори Берліна в міжнародних організаціях і конференціях. Особливий статус Західного Берліна був анульований в 1990 р. У відповідності з Договором про остаточне врегулювання щодо Німеччині від 12 вересня 1990 р., об'єднана Німеччина включає території НДР, ФРН і всього Берліна.

Ватикан - місто-держава, що є резиденцією центру католицької церкви, - Святішого престолу. Через звичай, що склався, Ватикан володіє специфічною міжнародною правосуб'єктністю. В міжнародних відносинах бере участь під найменуванням "Святіший престол". У міжнародній практиці нерідко підкреслюється, що мова йде про - Святіший престол, а не про католицьку церкву. Інакше було б неясно, чому іншим церквам не наданий аналогічний статус.

В 1929 р. на підставі договору, підписаного папським представником Гаспарі і італійським урядом Муссоліні, було створено «державу» Ватикан (договір переглянутий в 1984 р.). Створення Ватикану диктувалося прагненням італійського фашизму в його внутрішній і зовнішній політиці заручитися активною підтримкою католицької церкви. У преамбулі Латеранського договору визначений міжнародно-правовий статус держави «Місто Ватикан»: для забезпечення абсолютної і явної незалежності Святішому що гарантує безперечний суверенітет на міжнародній арені, виявилася необхідність створення «держави» Ватикан, визнаючи по відношенню до Святішого престолу його повну власність, виключну і абсолютну владу і суверенну юрисдикцію.

Згідно Основному закону (Конституції) Ватикану право представляти державу належить главі католицької церкви — папі. При цьому слід відрізняти договори, що укладаються папою як главою церкви у справах церкви (конкордати), від світських договорів, які він укладає від імені держави Ватикан. Святіший престол підтримує дипломатичні зносини більш ніж з 80 державами; бере участь в багатьох конвенціях загального характеру; володіє статусом спостерігача в ООН, є членом таких організацій, як ЮНЕСКО, МАГАТЕ. Участь Святішого престолу в конвенціях не має відчутного практичного, юридичного значення. Мова йде в основному про моральну підтримку відповідних норм міжнародного права. Деколи ця обставина спеціально підкреслюється. Так, перед підписанням договору про нерозповсюдження ядерної зброї Святіший престол заявив, що його намір обумовлений бажанням надати моральну підтримку принципам, на яких заснований договір.