3. Економічне – фактори:

   1. Переважаючі відносини власності в країні

   2. Виробничі та зовнішньоекономічні традиції країни

   3. Економічний потенціал країни

   4. Рівень розвитку НТР

   5. Рівень розвиту засобів виробництва, техніки та технології

   6. Міжнародна спеціалізації економічної діяльності країн

   7. Рівень споживання населення.

4. Соціально-культурне:

   1. Мова

   2. Релігія

   3. Ідеологія

   4. Особливості історичного розвитку

   5. Національні традиції

   6. Норми поведінки в бізнесі, діловій етиці

   7. Соціальні інститути

6.Принципи організації міжнародних економічних відносин та зовнішньоекономічних відносин України.

Принципи міжнародних економічних відносин – сукупність правил поведінки учасників міжнародних економічних відносин.

Ці принципи задекларовані у хартії економічних прав та обов’язків держав, які були прийняті 4-ю спеціальною сесією генеральної асамблеї ООН у 1974 році:

• Суверенітет

• Територіальна цілісність і політична незалежність держав

• Суверенна рівність всіх держав

• Ненапад і невтручання, мирне співіснування

• Взаємна і справедлива вигода

• Рівноправ’я та самовизначення народів.

• Усунення несправедливості, що виникла внаслідок застосування сили.

• Мирне урегулювання суперечностей.

• Добросовісне виконання міжнародних зобов’язань

• Поважання прав і основних свобод людини.

• Відсутність прагнення до гегемонії та сфер впливу

• Сприяння міжнародній соціальній справедливості.

• Міжнародне співробітництво з метою розвитку.

• Вільний вихід до моря і від нього неморських країн.

Принципи зовнішньоекономічної діяльності України визначені в законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність»:

• Суверенітет народу України полягає здійсненні ЗЕД, яка полягає у: - виключному праві народу України самостійно і незалежно здійснювати ЗЕД на території України, керуючись законами, які діють на території України; - обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі МЕВ;

• Свобода зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів

• Юридична рівність і недискримінація

• Верховенство закону.

• Рівний захист інтересів українських та зарубіжних суб’єктів.

• Еквівалентність обміну, недопустимість демпінгу.

7. Систематизація країн світу

За політичним статусом (становищем в системі міжнародного права) країни і території поділяються на незалежні (суверенні) держави та володіння і залежні території. За розміром країни можна розділити на малі (менше 100тіс.км.кв.), Середні (100-500тіс.км.кв.) та великі (більше 500тіс.км.кв). З точки зору виходу до морських басейнів країни поділяються на приморські і внутрішньоконтинентальні. За формою державного правління країни світу здебільшого поділяються на республіки і монархії. За політичним режимом країни можемо розділити на демократичних і авторитарних. За державним устроєм - унітарні і федеральні.

За методикою ООН: за величиною ВВП на душу населення країни класифікуються на: найменш розвинені країни (ВВП на душу населення - менше 400 дол на рік);

країни, що розвиваються;

розвинені країни.

Основним критерієм Світового Банку є показник ВВП на душу населення. За даним критерієм країни діляться на країни з низьким рівнем доходів (785 дол або менше);, середнім рівнем доходів (підгрупи - доходи нижче середнього (786-3125 дол) і доходи вище середнього (3126-9655 дол)) і високим рівнем доходів (9656 дол і вище).

За ступенем відкритості світовому ринку Світовий банк виділяє 5 груп: 1) країни з відносно закритою економікою з часткою експорту у ВВП менше 10%; 2) країни з відносно відкритою економікою з часткою експорту у ВВП більше 35%, 3) 10-19%; 4) 20-24%; 5) 25-34%.

За індексом розвитку людського потенціалу (ІРЛП) ООН ділять країни світу на три групи: 1) країни з високим рівнем розвитку людського потенціалу, 2) країни з середнім рівнем розвитку людського потенціалу; 3) країни з низьким рівнем розвитку людського потенціалу.

Для цілей економічного аналізу ООН поділяє країни на:

1) розвинуті країни (держави з ринковою економікою) - Рівень ВВП на душу населення не нижче 15 тис. доларів на рік; на досить високому рівні гарантований державою рівень соціального захисту, тривалість життя, якість освіти і медичного обслуговування, рівень розвитку культури. До групи країн з розвиненою економікою МВФ відносить насамперед провідні капіталістичні країни, звані Великою сімкою (G7), куди входять США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія і Канада.

2) країни з перехідною економікою - в минулому соціалістичні країни або країни з централізованим плануванням.

3) країни, що розвиваються-входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку

8. Загальна характеристика країн з перехідною економікою.

До цієї групи відносять держави, які з 80-90-х рр.. здійснюють перехід від адміністративно-командної (соціалістичної) економіки до ринкової. Це 12 країн Центральної та Східної Європи, 15 країн - колишніх радянських республік, а по деяких класифікаціях до них також відносять Монголію, Китай і В'єтнам.

Країни з перехідною економікою виробляють близько 6% світового ВВП, в тому числі країни Центральної та Сх. Європи (без Балтії) - менше 2%, колишні радянські республіки - більше 4% (у тому числі Росія - близько 3%). Частка у світовому експорті - 3%. Китай виробляє близько 12% світового ВВП.

Тут є країни, що домоглися за десять років ринкових реформ значних успіхів в економічному розвитку: Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Литва, Латвія і Естонія. У деяких з них рівень життя майже впритул наблизився до стандартів країн Західної Європи. Інші держави, такі як Болгарія, Румунія, Україна, Албанія, Македонія перебувають у стадії трансформації всієї економічної системи, і їм ще тільки доведеться вирішувати досить складних проблем перехідного періоду. Є і такі країни, які відчувають застій і вже перестали рухатися убік ринкової орієнтації. До них, наприклад, відноситься Білорусь.

Якщо в цій наймолодшій групі країн спробувати виділити підгрупи, то можлива різна класифікація. В одну групу можна виділити колишні радянські республіки, які нині об'єднані в СНД. В іншу підгрупу можна об'єднати країни Центральної і Сх. Європи, включаючи країни Балтії. Для цих країн характерний переважно радикальний підхід до реформ, прагнення увійти до ЄС, порівняно високий рівень розвитку більшості з них.

Перехідна економіка в цілому характеризується такими основними рисами: тимчасовий і проміжний характер, неоднорідність, нестійкість. Ключовим моментом економічних реформ з переходу до ринкових відносин є реформа державного ціноутворення, чи лібералізація цін. Таким чином, перехідна економіка завжди супроводжується інфляцією.

Ек-ні реформи в Сх. Європі і в Росії дуже схожі: викор-ться одні і ті ж інструменти (приватизація, лібералізація цін і так далі), робляться схожі заходи по виходу з кризи соц.-економічної системи.