29. Глобальна мережа Інтернет. Принципи функціювання глобальної мережі.

1. Глобальна мережа Інтернет. Принципи функціонування глобальної мережі.І

Internet — це всесвітня комп'ютерна мережа, що сполучає в єдине ціле десятки тисяч різнорід­них локальних, регіональних і глобальних комп'ю­терних мереж.

У комп'ютерних мережах різними абонентами

використовуються різні марки комп'ютерів, типи

модемів, лінії зв'язку, комп'ютерні програми. Щоб усе це обладнання працювало узгоджено, робота мереж підпорядковується спеціальним технічним угодам, що називаються протоколами.

Протокол — це стандарт, що визначає форми подання і способи пере­силання повідомлень, процедури їх інтерпретації, правила спільної робо­ти різного обладнання в мережах.

Для раціонального використання каналів зв'язку повідомлення в Internet поділяються на частини. Такі окремі частини повідомлення на­зиваються пакетами. Крім власне даних, у пакеті міститься й керуюча ін­формація (наприклад, адреса одержувача), що дозволяє правильно доста­вити пакет адресатові. У процесі пересилання, як і в звичайній пошті, якісь пакети можуть бути загублені, деякі можуть прийти не в тому порядку, у якому були послані, а також може статися й ситуація, що є неможли­вою для звичайної пошти, — може прийти кілька копій того самого паке­та.

Протокол TCP (від англ. Transmission Control Protocol — протокол керування передачею даних) відповідає за розбивку переданої інформації на пакети і правильне відновлення інформації з пакетів одержувачем.

Для того щоб пакет знайшов свого адресата, необхідно якимсь чином розрізняти комп'ютери. Для цього їм присвоюють адреси.

Протокол IP (від англ. Internet Protocol — протокол міжмережної вза­ ємодії) визначає формат адреси комп'ютера і відповідає за доставку паке­ тів даних за призначенням. '

Щоб уникнути плутанини, яка б неодмінно виникла у разі самостійного присвоєння адрес, комп'ютерам і локальним мережам, було введене поняття світового простору IP-адрес. Комп'ютер є частиною Internet, якщо він входить у її єдиний адресний простір. Йому присвоюється унікальна ІР-адреса. Видачею IP-адрес розпоряджається єдиний орган — InterNIC (Internet Network Information Center — Мережний інформаційний центр), що й забезпечує унікальність IP-адрес в Internet.

Протоколи TCP і IP (часто пишуться разом — TCP/IP) є основними протоколами, що визначають структуру Internet.

Маршрутизація — вибір послідовності комп'ютерів — вузлів мережі, через які пройде інформація. Великі комп'ютерні мережі зазвичай'не нада­ють прямого зв'язку між будь-якими двома комп'ютерами. Тому інформація передається від комп'ютера до комп'ютера, поки не потрапить до адресата.

Комунікаційні програми — спеціальне програмне забезпечення для роботи з мережею, що забезпечує передачу даних відповідно до заданого протоколу. Такі програми можуть бути вбудовані в операційну систему або постачатися у вигляді окремого пакета прикладних програм. Усі сучасні операційні системи мають вбудовану підтримку основних протоколів для роботи з Internet.

Доступ користувачів в Internet здійснюють уповноважені дрганізації — провайдери. Абонент' з'єднує свій комп'ютер із сервером провайдера за допомогою модему звичайною телефонною лінією або виділеним каналом зв'язку.

Види доступу до Internet

Online доступ до мережі, що дає доступ др всіх можливостей Internet. За такого доступу робота відбувається в режимі реального часу.

Off-line доступ до мережі, коли завдання для мережі готується зазда­легідь, а при з'єднанні відбувається лише передача або прийом підготовле­них даних.

Висновок. Для того, щоб користувачі десятків тисяч різнорідних локаль­них, регіональних і глобальних комп'ютерних мереж, об'єднаних в Internet, могли обмінюватися інформацією, робота всіх комунікаційних програм будується на використанні протоколів, що відповідають за доставку пакетів даних на зазначену адресу.

■ Терміни: протокол, маршрутизація, On-line доступ до Internet, Off-line доступ до Internet.

30. Поняття про гіпертекстовий документ. WWW-послуга Інтернет. Основні можливості програм-броузерів по роботі з гіпертекстовими документами.

До першої половини 90-х pp. в Internet було на­копичено неймовірні обсяги інформації, що зберігається в найрізноманітніших формах: фай­ли даних, тексти, документи, зображення, звукові йвідеофрагменти, програми тощо. Однак можли­ вість скористатися цією інформацією за допомогою наявних видів сервісу (електронна пошта, протокол передачі файлів) так і залишилася б долею об­меженої кількості фахівців, якби не поява і ^повсюдне поширення принципово нової технології — системи World Wide Web.

World Wide Web (WWW, Всесвітня павутина) — це глобальна розпо­ділена інформаційна гіпертекстова система. Вона дозволила пов'язати в єдине ціле розрізнену інформацію, Що зберігається на різних комп'ютерах.

В основі World Wide Web лежать два поняття: гіпертекставі посиланщ і формат документів HTML.

Web-документ (Web-сторінка) — електронний документ, написаний у фор­маті HTML (він має розширення .htm), який має гіпертекстові посилання.

Сайт, Web-сайт (від англ. site — місце, розташування) — певна сукуп­ність Web-сторінок, об'єднаних за змістом.

З погляду користувача, наявні межі сайтів мають чисто змістовий хара­ктер. Фізично сторінки одного сайту можуть розміщуватися як на одному комп'ютері, так і на різних, розташованих на відстані один від одного.

Формат HTML дуже схожий на звичайний текст, тому Web-сторінки можна готувати в звичайному текстовому редакторі. У визначених місцях у текст вставлено спеціальні коди (їх називають тегами), за допомогою яких текст можна робити різнобарвним, використовувати різні шрифти, вбудовувати в текст мультиплікацію, відеофрагменти, звук тощо. Докла­дно про мову HTML див. В. № 13, п. 2.

Гіпертекст —- це текст із виділеними місцями — посиланнями, що визначають відповідні дії,, наприклад, показ зображення, відкриття іншого документа тощо.

Інтерфейс роботи з документами в гіпертекстовому вигляді настільки' інтуїтивно зрозумілий, що зазвичай людина, котра вперше сіла за програ­му перегляду WWW, після кількох хвилин пояснень здатна самостійно по­дорожувати мережею.

Якщо Web-сторінка містить посилання, за допомогою клацання миші по них можна перейти до нового документ При цьому зовсім неважли­во, де розташований цей документ — на цьому самому комп'ютері чи в іншій частині земної кулі.

Служба WWW працює за протоколом HTTP (Hypertext Transfer Protocol — протокол передачі гіпертексту). HTTP був створений для ефек­тивної Передачі Web-сторінки через Internet.

Щоб за допомогою гіпертекстових посилань можна було зв'язуватися з будь-яким комп'ютером планети, у кожного Web-документа в Internet має бути своя унікальна адреса.

Адреса Web-документа в мережі Internet складається ніби з двох час­тин. До неї входить адреса сервера, на якому розташований цей Web-до­кумент, і адреса самого документа на жорсткому диску цього сервера. Приклад.

Ось як може виглядати адреса для файла, в якому міститься інформа­ція про футбольну команду школи № 4. http://www.ab9de.ua/sch4/sport/football/team,htm

http: — це зазначення служби World Wide Web.

// — це роздільник, що відокремлює назву служби від імені сервера.

www.abcde.ua — це ім'я сервера. Власне, ім'ям тут є тільки abcde. Закінчення .иа позначає, що сервер — український.

Усе, що стоїть далі, — це шлях пошуку файла з документом на сервері:

/ — роздільник, що відокремлює каталоги на жорсткому диску;

sch4/ — каталог для віртуального сервера 4-ї школи;

sport/ — каталог, у якому зберігається, інформація про спорт;

football/ — каталог, у якому зберігається інформація про шкільний футбол;

team.htm — Web-сторінка, присвячена шкільній футбольній команді.

Броузер (від англ. to browse — прогортати, переглядати книгу) — програма перегляду Web-сторінок.

Зараз найбільш популярні дві програми: Netscape Navigator і Microsoft Internet Explorer. Internet Explorer входить до складу операційної систе­ми Windows.

Інформація, яку броузер передає на сервер як запит і яку одержує від нього у відповідь, передається, як правило, за протоколом HTTP. Web-сторінки, що на екрані виглядають дуже красиво, з безліччю картинок, анімацій і тексту, насправді являють собою текстові файли.