26. Суть проблеми і основні фактори незалежності Національного банку України від органів виконавчої влади. Шляхи її вирішення в Україні.

На ЦБ в кожній країні світу тиснуть 4 сили:

1. Банкіри (хочуть щоб гроші мали однакову ціну на всіх стадіях кредиту, або здійснюваних інших активних операціях)

2. Товаровиробники ( хочуть щоб гроші були дешеві, мали низьку ціну, щоб кредити бели дешеві)

3. Профспілки (виступають за загальну зайнятість, відсутність безробіття)

4. Уряд (прагне щоб ЦБ проводив таку політику, щоб фінансувалися прямі кредити)

Виділяють до 6-ти факторів незалежності ЦБ від уряду:

1. коли частина власності держави в статутному капіталі ЦБ

2. особиста незалежність керівних органів ЦБ від уряду, процедура їх призначення і звільнення з посади

3. юридичний статус ЦБ

4. ступінь деталізації в банківському законодавстві мети і задач діяльності ЦБ

5. законодавчо встановлене право уряду втручатися в грошово-кредитну політику ЦБ

6. наявність законодавчих обмежень кредитування уряду

НБУ за своїм правовим статусом є однією з найважливіших інституцій держави. Він не входить до жодної з гілок влади. Свою діяльність здійснює на засадах незалежності та економ. сам6стійності. Проте НБ з ряду питань є залежним від Верховної Ради України, перед якою і звітує про свою;діяльність. НБУ- це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, наділений монопольним правом емісії банкнот та правом керувати грош-кредитною системою країни. Щоб уникнути протиріч між Нацбанком і органами виконавчої влади закон про Нацбанк однозначно сформулював його, головне, завдання - підтримувати стійкість над. валюти. Змінити його не може жоден орган державної влади, не змінивши відповідного закону. Незалежність НБУ, це відсутність прямого підпорядкування його уряду та наявність власних фінансових джерел забезпеч. його діяльності. Захищаючи Нацбанк від постійного тиску з боку уряду, який прагне вирішувати питання фінансування власних витрат за рахунок НБУ, закон забороняє йому надавати прямі кредити на фінансування витрат державного бюджету. Нацбанку надається право підтримувати економічну політику Кабміну України доти, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниці. Міжнародний досвід свідчить, що до найбільших успіхів у забезпеченні внутрішньої і зовнішньої стабільності грошей досягли ті країни, де ЦБ цілком незалежні у діяльності щодо виконання ключових завдань.

Проблему незалежності ЦБ від виконавчої влади можна вирішити шляхом збільшення (у законодавчому порядку) тривалості перебування на посаді голови ЦБ без права дострокового зняття з посади. Таким чином голова ЦБ буде в меншій мірі піддаватися впливу різних урядів і матиме можливість без перешкод проводити свою політику, незважаючи на зміну уряду.

27. Режим валютних курсів. Основи їх визначення. Позитивні і негативні наслідки їх застосування. Роль Національного банку України у регулюванні валютних курсів.

Проведення зваженої та обґрунтованої курсової політики с головною метою валютного регулювання НБУ. Ключовою ланкою, яка зв'язує економіку України зі світовою економікою є вал. курс - ціна одиниці інвалюти виражена у нац. грош. одиниці. Поява обмінних вал. курсів нац. валют пов'язана з розвитком міжнародної торгівлі, яка давно вже стала невід'ємною частиною економ. діяльності країн світового співробітн. Обмінні курси впливають не тільки на стан міжнар. торгівлі, а значною мірою і на національну економіку країни. Вал. курс виконує низку важливих економ функцій. З його допом. долається націон. обмеженість грош. одиниці певної країни. На основі вал. курсу зіставляються цінові структури окремих країн, розв. їхніх продуктивних сил, темпів економ, зростання, а також торговельного і платіжного балансів. На вал. курс виливають такі фактори, як зміни обсягів ВВП, стан торговельного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня та зовнішня пропозиція грошей, % ставки. ЦБ застосовують такі види режимів валютних курсів: Фіксований валютний курс - це офіційно встановлене ЦБ фіксоване співвідношення між націон. грошовою одиницею та вал. іншої країни. Фікс. вал. курс є найсприятливішим за умови внутрішніх кризових ситуацій у нестабільній економ. Він забезпечує нижчі темпи інфл. та досить стабільні умови для зовн. економ. діяльності, бо створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні. Вільно плаваючі курси являють собою співвідношення між націон. грош. одиницею га кил. інших країн, яке складається залежно від попиту та пропозиції валют на вал. ринку країни. Плаваючі курси частіше використовують: в країнах із розвий, економ, та високим рівнем доходу. Для успішною застосування плаваючого курсу необхідні економічна та політична стабільність держави, відсутність або незначні темпи інфляції, наявність розвиненого фінансового ринку. Водночас зовнішні фактори меншою мірою впливають на стан нац. економ., оскільки плаваючий вал. курс вирівнює попит та пропозицію на іноз. валюту, змінюючись сам, а не змінюючи розмір вал резервів. Регульоване плавання валют характериз. тим, що у процесі встановлення вал. курсу на вал. ринку відчутний вплив ЦБ країни, який згладжує різкі короткострокові колив. курсу з метою зробити його більш передбачуваним та таким, що стимулює зовнішню торгівлю. У цьому разі необхідні значні резерви вал. та міцна матер. база для прогнозув. курсу. Системи вал. курсів у країнах, що розвив., часто характериз. одночасним розмаїттям вал. курсів. Ці режими називають системою множинних валютних курсів. Вони використ. урядами країн, що розвививаються, як засіб збирання доходів, для субсидіювання або оподаткування певного сектора екон.. Система множинних вал. курсів має як позитивні, так і негативні аспекти. Вона найбільш прийнятна для країн, які роблять перші кроки у напрямі ринкової системи курсоутворення та конвертованості націон. грош. одиниці. Однак тривале використ. цієї сист. може негативно вплинути на ефектив. процесу відтворення. В умовах активної вал. спекуляції ЦБ промислово розвинених країн використовують режим подвійного вал. курсу. Він полягає в подвійному котируванні курсу нац. грошової одиниці: окремо за комерційними та фінансовими. операціями. НБУ у своїй курсовій політиці використовує такі методи валютного регулювання; - валютні інтервенції; - дисконтну політику; - валютні обмеження.

Україна використовувала кілька режимів вал. курсу - від плаваючого до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу. У грудні 1992 р. було визначено ринковий (плаваючий) режим вал. курсу укр. карбованця. На практиці така с-ма означала фактичне введення режиму конвертованості валюти без попереднього забезпечення відпов. екон. умов: конкурентоспроможної стр-ри ек-ки, гнучкої с-ми цін, розвитку банківської інфрастр-ри та ін. Результатом такого підходу стала хронічна нерівновага на вал. ринку, доларизація внутр. обороту та бартеризація зовнішньоторг. обороту. У 1993 р. уряд наполіг на прийнятті НБУ адміністративне фіксованого курсу карбованця, який призвів до зниження ефективності експорту, збільшення частки бартерних операцій .зменшення надх. іноз. в-ти на внутр. р-к, зростання внутр. боргу, "втечі" капіталів за кордон. З часом все більше уваги стали приділят иринковим методам стабілізації вал. курсу , і фіксований вал курс було замінено на так зв регульований (плаваючий). З 1994 р. було запроваджено ринк. мех-м визначення курсу на основі попиту і проп-ї. Протягом 1996 та першої половини 1997 рр. НБУ підтримував плаваючий (ринковий) курс на відносно стабільному рівні в межах установленог овал, коридору. Наприкінці 1997 р. змінилась міжнар. кон'юнктура, почався відплив короткостр. капіталів із нових ринків, до яких належить і У. Нерезиденти У. стали активно продавати ОВДП. Це значно зменшило проп-ю і водночас збільшило попит на валюту. Для утримання стабліьності курсу гривні НБУ був змушений використати власні резерви, накопичені раніше, неодноразово переглядалися межі вал. коридору. З листопада 1999 р. НБУ відмовився від вал. коридору та проголосив перехід до гнучкого вал. курсу при збереженні деяких адміністративних обмежень ринку, що визначалися умовами, які склалися на ринку після фін. кризи 1998 р. НБУ установлює офіційний вал. курс за двома групами валют: перша група - це переважно вільноконвертовані валюти. Ці валюти присутні у міжнар. розрах-х, котируються на міжнар. ринках або щоденно використовуються у розрах-х між центр, банками кр-н СНД. За цими валютами курс установлюється щоденно. Друга група - це валюти, за якими торгівельні операції та неторгівельні розрах-ки відбуваються рідше. За цими валютами курс установлюється раз на місяць.