7. Факторингові операції банків.

Однією із форм короткострокових кредитів у поточну діяльність є факторинг. Факторинг — це придбання банком (чи фактор-фірмою) права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов'язаннями, що виникли між контрагентами в процесі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Метою факторингового обслуговування є своє­часне інкасування боргів для скорочення втрат внас­лідок затримки платежів, що пов'язує цю операцію з різновидом торговельно-комісійних операцій банків. З кредитною операцією факторинг пов'язує те, що постачальник отримує попередню оплату боргової вимоги у формі короткострокового кредиту.

Узагалі, відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятої 1988 року Міжнародним інсти­тутом уніфікації приватного права, операція вважа­ється факторингом, коли вона відповідає, як мінімум, двом із чотирьох ознак: наявності кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку реалізації продукції; інкасування заборгованості (управління кре­дитом); страхування постачальника від кредитного ризику.

Факторинг конвенційний — це універсальна система факторингового кредиту, який виконує всі чотири вищезазначені функції. Клієнт у цьому разі відповідає лише за виробництво продукції.

Разом з тим, у деяких країнах (в Україні також) використовують факторинг конфіденційний, що полягає тільки в обліку фактор-фірмою (чи банком) рахунків клієнта, виписаних на його боржників, та наданні кредиту в рахунок майбутньої сплати боргів боржниками.

Факторингові операції можна прокласифікувати за різними ознаками: За місцем проведення (міжнародні, внутрішні); За місцезнаходженням (імпортні, експортні); За участю боржників в угоді (закриті; відкриті); За способом обліку рахунків-фактур (агентські, за партіями товарів); За способом кредитування постачальника (попередня оплата (« 80 %); оплата вимог на певну дату); За способом розрахунків з постачальниками (з і без права регресу); За видом зобов'язань (прості; вексельні).

Основний принцип факторингу полягає в тому, що фактор купує у своїх клієнтів їх дебіторські вимоги до покупців, оплачує їм від 80 до 90 % суми вимог, решту 10-20 % клієнти одержують після сплати боргу покупцями. Таким чином компенсується кредитний ризик банку.

Клієнтами факторингових фірм виступають най­частіше малі та середні торговельно-промислові ком­панії, торговельні агенти, дилери.

Взаємовідносини між банком-фактором і клієнтом-постачальником регулюються угодою про факторин­гове обслуговування. Перед укладенням угоди в банк подають заяву і всі документи для кредитування, а також документи, що вказуватимуть про фінансовий стан клієнта, сферу його діяльності, вид реалізованої продук­ції, кон'юнктуру ринку.

Послідовність здійснення факторингової операції: 1 - відвантаження товару і виставлення покупцеві платіжних вимог;2- пересилка платіжних вимог факторові;3- оплата платіжних вимог постачальнику (80 - 90 %);4- перерахування покупцем суми платіжних вимог;5- оплата решти вартості вимог мінус комісійні.

При виконанні факторингових операцій факто­ринговою компанією є деякі особливості. Факторин­гова компанія створює фонд оборотних коштів факторингу. Він формується із трьох джерел: тимчасово вільних коштів клієнтів банку, вкладених на депозити; кредитів, одержаних від свого чи інших банків (факторингові компанії найчастіше є дочірніми фірмами при великих банках, отже, вони одер­жують пільговий кредит від «батьківського» банку чи інших банків); прибутку від факторингових операцій, який є різницею між доходами і витратами.

Доходи від факторингу складаються: із комісійної винагороди (у відсотках до суми дебіторської заборго­ваності — 2,5 — 5 %), процентів за кредит та пені при затримці оплати боргових вимог дебітором. Крім фонду оборотних коштів, створюється факторинговою компанією ще резервний фонд у розмірі до 10 % від основного фонду.