2.Організаційно-управлінський аспект екологічної безпеки.

До реалізації заходів, спрямованих на досягнення, підтримку і контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, повинні залучатися різні міністерства, відомства, установи й організації держави. Складовими виконання вимог екологічної безпеки України є забезпечення хімічної, фізичної (іонізуюче та електромагнітне випромінювання, шуми), біологічної, промислової безпеки та запобігання природним катастрофам.

Результат від проведення таких заходів можна буде отримати тільки за їх комплексного застосування, що потребує у свою чергу впровадження чітко відпрацьованого механізму організаційного управління діяльністю всіх суб'єктів цього процесу. Для реалізації такого механізму має бути сформована державна система екологічної безпеки України.

Державна система екологічної безпеки України - це сукупність державних заходів (правових, економічних, технічних, гуманітарних і медичних), спрямованих на підтримку рівноваги між її екосистемами та антропогенними й природними навантаженнями. Структура даної системи має складатися із органів управління, сил і засобів, що забезпечують її функціонування [9].

В основі територіальної організації суспільства з урахуванням безпеки життєдіяльності населення мають бути відповідні статті Конституції України, закони, які регулюють відношення в даній сфері: територіальний устрій України базується на її державній цілісності, розмежуванні повноважень між місцевими та державними органами влади, праві її громадян на життя і здорове навколишнє середовище. При цьому вважається, що організація регулювання безпеки та захисту населення і регіонів від надзвичайних ситуацій, стихійних лих та екологічних катастроф грунтується на нових інформаційних технологіях, автоматизації управління безпекою, результатах математичного моделювання.

Діяльність адміністративних органів, що мають справу з питаннями природно-техногенної й екологічної безпеки, спирається на закони й підзаконні акти, які видаються відповідними державними органами. Вони у своїй діяльності також користуються різними стандартами і нормами, виробленими на підставі практики. Загальними рисами всіх цих механізмів є обмеження (у рамках відповідних законів) небезпечної промислової та іншої діяльності, що може призвести до негативних соціальних або екологічних наслідків.

Важливу роль тут відіграють процедури ліцензування, відсутність або недостатній розвиток яких у сфері безпеки на національному та наднаціональному рівнях можуть серйозно вплинути на рівень безпеки населення держави.

Варіант 5

3.Технологічні аспекти екологічної безпеки.

Забезпечення безпеки населення та навколишнього середовища в умовах розвитку продуктивних сил України - складна соціально-економічна проблема, вирішення якої залежить від характеру взаємодії економічних, соціальних, екологічних і демографічних чинників.

З одного боку, сучасне суспільство не може задовольнити свої матеріальні та духовні потреби (тобто свою безпеку в соціально-економічній галузі) без збільшення масштабів суспільного виробництва, яке супроводжується зростанням техногенного впливу на біосферу [6].

А з іншого - воно вимушене оберігати біосферу (забезпечувати свою екологічну безпеку), оскільки від стану останньої залежить і ефективність виробництва, і комфортність умов життя людей, їх здоров'я, і сама можливість існування людини й життя на Землі взагалі.

Неадекватність ситуації, що склалася в забезпеченні безпеки техносфери при існуючому рівні сучасних технологій, турбувала вчених. Рідкісна здібність до глобального та системного бачення проблеми безпеки була властива академіку В. Легасову [14]. Його роботи спрямовані на доказ необхідності нової методології забезпечення безпеки, яка є одночасно науковотехнічною та соціально-економічною проблемою. Він підкреслював, що стохастичний розвиток індустріальної та воєнної інфраструктури набув загрозливих масштабів, розвиток техносфери нашої цивілізації випереджає духовне осмислення тих процесів, які відбуваються, що назріває загальнолюдська криза.

До першочергових технологічних причин, що призводять до зростання аварійності підприємств України можна віднести.

1.Затримання структурної трансформації економіки держави, внаслідок чого погіршилося управління безпекою на виробництві.

2. Розпад системи відомчого нагляду внаслідок: виходу з прямого адміністративного й економічного підпорядкування міністерств і відомств окремих підприємств; послаблення контрольних і наглядових функцій з боку самих відомчих органів і служб, відповідальних за безпеку. В той же час, нові економічні структури (корпорації, концерни, асоціації) мало займаються проблемами забезпечення безпеки промислового виробництва.

3. Зниження на підприємствах відповідальності за забезпеченням промислової безпеки, а також зниження технологічної і виробничої дисциплін внаслідок морально-психологічної ситуації, що склалася у державі, пов'язаної з глибокою економічною й соціальною кризою.

4. Мають місце випадки порушення технологічної дисципліни. Використовується некондиційована сировина і матеріали, спостерігається відставання підготовчих робіт, послаблення уваги до перспектив розвитку виробництва.

5. Стабільна експлуатація небезпечних виробництв часто ускладнюється через недостатнє забезпечення надійними енергоносіями.

Перехід у наукових дослідженнях по забезпеченню безпеки людини від концепції "абсолютної" безпеки (нульового ризику) до концепції прийнятного ризику - це якісно новий крок у промисловій безпеці, який свідчить про зародження нового фундаментального напрямку в науці.

Визначення величини прийнятного ризику в техносфері може розв'я-зуватись як конкретна задача прийняття рішень з урахуванням економічних, психологічних, соціальних та інших чинників, включаючи чинники ризику та безпеки. При цьому з сукупності альтернативних варіантів (різних видів технологій, проектних рішень, місць розташування виробництв), що відрізняються своїми оцінками, необхідно вибрати той, який найкращим чином поєднує в собі різні характеристики. Рівень ризику, що відповідає вибраному розв'язку, і є прийнятним у даному випадку.

Варіант 6