Основні принципи управління екологічною безпекою в контексті збалансованого розвитку

Перехід на модель гармонійного співіснування суспільства і природи, досягнення збалансованості розвитку суспільства за основними її соціаль­ними, економічними та екологічними складовими передбачає додержання таких принципів екологічної безпеки:

• визнання екологічної безпеки як пріоритетної складової національної безпеки та стратегії гармонізації життєдіяльності і збалансованого розвитку;

• визнання екологічної безпеки як пріоритетної складової національної екологічної політики, екологічних політик корпорацій, підприємств, регіонів, місцевих органів влади;

• безпечність будь-якої системи управління, що містить функції уп­равління екологічною безпекою адекватно впливам на навколишнє середовище, здоров'я населення і яка має бути організаційно визна­ченою (за аналогією з управлінням технічною або пожежною безпе­кою);

• введення екологічних обмежень та обґрунтованих нормативів на еко­логічно безпечне господарювання та інвестиційну діяльність, забезпе­чення дієвості механізму відповідальності за їх недотримання і пору­шення;

• розробка простих і надійних індикаторів та цільових параметрів, що забезпечують ефективність оцінки екологічної безпеки в загальній системі індикаторів збалансованого розвитку;

• системне законодавче, нормативно-правове, організаційне, наукове, кадрове та інформаційне забезпечення діяльності, що спрямована на посилення екологічної безпеки;

• забезпечення системи програмно-цільового управління безпечним вилученням твердих відходів і очищення стічних вод, вилученням радіоактивних та інших небезпечних відходів, використанням токсич­них хімічних речовин, у тому числі запобігання незаконному міжна­родному обігу токсичних і небезпечних продуктів;

• забезпечення програмно-цільового екологічно безпечного управління використанням біотехнологій;

• створення загальнодержавної інформаційної бази управління еколо­гічною безпекою та оцінки ризиків виникнення екологічно небезпеч­них ситуацій;

• забезпечення вільного доступу до повної й достовірної екологічної інформації, своєчасне попередження населення про екологічну не­безпеку;

• гарантування екологічної безпеки об'єктів підвищеної небезпеки че­рез запровадження комплексної системи екологічного контролю, моніторингу, аудиту і страхування ризиків виникнення небезпечних ситуацій;

• обов'язковість повної компенсації завданої шкоди з боку винуватця виникнення екологічної небезпеки, реалізація принципу "забрудню­вач платить";

• заміна екологічно небезпечних моделей виробництва, технологій; екологізація всіх функцій управління та структурної, інвестиційної і зовнішньоекономічної діяльності.

2. Екстремальне забруднення довкілля

Критичний рiвень забруднення природних ресурсiв, при якому настає порушення нормальних умов життя людей та їх дiяльностi на об’єктах або територiях, визначається критерiями екстремального забруднення навколишнього природного середовища. В результатi екстремального високого рiвня забруднення виникає особливий стан довкiлля, який характеризується як надзвичайна ситуацiя та аварiйне забруднення навколишнього середовища.

Надзвичайна ситуація – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинені промисловою чи транспортною аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат, завдати значної шкоди навколишньому середовищу.

Аварійним забрудненням навколишнього середовища є забруднення, яке виникло внаслідок порушення технологічного процесу виробництва або внаслідок пошкодження споруд та устаткування природними явищами, і яке пов’язане з екстремально високим рівнем забруднення природного середовища.

Критерії екстремально високого рівня забруднення природних ресурсів:

Для атмосферного повітря:

• вміст однієї чи декількох забруднюючих речовин, який перевищує гранично-допустиму максимальну разову концентрацію (ГДК) в приземному шарі атмосферного повітря:

• в 20-29 разів при збереженні цього рівня концентрації протягом 2 діб;

• в 30-40 разів при збереженні цього рівня концентрації протягом 8 і більше годин;

• в 50 і більше разів, незалежно від часу утримання концентрації.

Для поверхневих, підземних і морських вод:

• перевищення максимального разового вмісту однієї або декількох речовин, що нормуються, в 50 і більше разів, поява запаху води інтенсивністю більше 4 балів, покриття водної поверхні плівкою більше третини оглядової площі, або 2-х і більше кв. км, вмістом кисню 2 і менше мг/л;

• зменшення водності поверхневих джерел в 2 рази і більше, біологічне забруднення.

Для грунтів:

• вміст пестицидів в концентраціях 50 і більше ГДК за санітарно-токсилогічними критеріями або 10 і більше ГДК за діотоксичними критеріями;

• вміст забруднюючих речовин техногенного походження в концентраціях 50 і більше ГДК;

• забруднення земної поверхні промисловими стічними водами, нафтопродуктами та іншими шкідливими речовинами;

• втрата родючості грунтів у зв’язку зі стихійним лихом.

Для тваринного і рослинного світу:

• масова загибель (захворювання) риби та інших водних організмів і рослин, відхилення від нормального розвитку ікри, личинок і молоді риб, зменшення і втрата місць нагулу, нересту, шляхів міграції;

• масова загибель або захворювання тварин, в тому числі диких, якщо рівень їх загибелі або захворювання перевищує середньостатистичний в 3 і більше разів;

• масова загибель рослинності, в тому числі лісових масивів і сільськогосподарських рослин (опіків, усихання і таке інше);

• загибель або пошкодження до ступеня припинення росту чи життєдіяльності об’єктів природно-заповідного фонду.

Критерiї екстремально високого рiвня забруднення атмосферного повiтря, поверхневих пiдземних i морських вод, грунтiв, рослинного i тваринного свiту затверджуються органом державної виконавчої влади за поданням спецiально уповноважених органiв.

Усунення негативних проявiв надзвичайних ситуацiй та аварiйних забруднень навколишнього природного середовища вiдбувається в порядку, передбаченому Нацiональною системою екологiчної безпеки, запобiгання i реагування на аварiї, катастрофи, iншi надзвичайнi ситуацiї. Вiдповiднi пiдроздiли державної комiсiї з питань техногенно-екологiчної безпеки та надзвичайних ситуацiй забезпечують координацiю роботи органiв виконавчої влади, пов’язану з безпекою та захистом населення i територiй.