3.Гуманітарний аспект екологічної безпеки

Нині деякі вчені висловлюють думку, що людська здатність створювати досконалі речі значно випередила свідомість, що з прогресом технологій падає мораль. З нагромадженням знань, зокрема, про закономірності розвитку природи, послаблюється етичне почуття природи. Зменшився безпосередній контакт більшості людей з природою, а отже сприйняття і розуміння її процесів і явищ. Людина, далека від природи, не усвідомлює не тільки масштабів антропогенного впливу на природу, але й своєї залежності від природи (стан здоров'я, якість продуктів харчування, забезпеченість рекреаційних потреб тощо), хоча залежність розвитку суспільства в цілому від природи виявляється у формі природних обмежень економічного розвитку (дефіцит деяких природних ресурсів), залежності вирішення продовольчої проблеми від природних умов - у впливі стану навколишнього середовища на стан здоров'я населення [17].

Екологічна етика.

Останніми роками заклики до нової екологічної етики почали звучати в політичних колах промислово розвинених держав [11]. Саме етика може сформувати уявлення про "екологічний імператив" - заборонену межу, переступати яку людство не має права за жодних обставин.

Норми екологічної етики акумулюють історичний досвід людства, є найважливішими духовними цінностями. Екологічну етику можна розглядати як засіб соціальної регуляції поведінки людей щодо природи. Дійова суть моралі передбачає єдність об'єктивного та суб'єктивного, свідомості та поведінки, спонукань, мотивів і дій людини [25].

Людство більше уваги приділяє вдосконаленню технології (не завжди з точки зору збереження природи доцільної, тобто екологічно чистої) і значно менше - моральному вдосконаленню самого себе. На часі привести у відповідність технічні знання та мораль. Те, що є антиекологічним, повинно бути визнано аморальним.

Слід зазначити, що екологічні етичні норми певною мірою примітивні порівняно з еколого-правовими нормами. Водночас значення екологічних норм важко переоцінити, оскільки вони засвоюються з дитинства, підсвідомо визначають поведінку людини, її ставлення до природи. Вони є тим неоціненним багажем, який дає змогу орієнтуватися у складних ситуаціях вибору лінії поведінки, коли моральні норми компенсують незнання юридичних. Еколого-правові норми діють ефективніше, якщо вони грунтуються на нормах моралі і належать до системи внутрішніх регуляторів поведінки.

Кожен народ живе в гармонії з природою, має свої етнографічні, національні традиції, звичаї у взаємодії з природою, по-різному відбиває це в піснях, поетичній, народній творчості, процедурі святкування релігійних та інших свят, пов'язаних з природою. Ця різноманітність повинна бути збережена, дбайливо передана нащадкам, бо вона забезпечує стійкість соціальної системи, духовний світ людини [16].

Екологічна освіта

Сьогодні створилася ситуація, за якої використання природних ресурсів без достатніх знань про те, якими будуть наслідки змін, стає неприпустимим. Успішне розв'язання проблеми екологічної безпеки можливе лише за умови освіти громадян в поєднанні з їхнім екологічним вихованням. Екологічна освіта виступає як самостійний елемент загальної освіти. Екологічне знання включає усвідомлення та розуміння дії екологічних законів, принципів взаємовідносин різних об'єктів природи між собою та з людиною, організації, управління, використання природи та її ресурсів для забезпечення життєдіяльності людини та людства, необхідності побудови відносин між природою і людиною на розумних началах, на принципах функціонування "ноосфери".

Екологічна свідомість та екологічне мислення

Екологічні емпіричні знання, яких людина набуває здебільшого у повсякденному житті, можуть забезпечувати розвиток екологічної свідомості з обмеженим описовим розумінням зовнішнього боку природних явищ і процесів. Однак чим глибший рівень розкриття суті природних явищ і процесів відтворює система екологічних знань, тим грунтовніше формується свідомість людини, яка засвоює ці знання. Тобто йдеться про те, що чим більшою мірою людина засвоює інформацію на теоретичному (щоправда, поєднаному з емпіричним) рівні пізнання, тим повнішим і об'єктивним буде її знання, тим вищим буде рівень її екологічної свідомості, екологічного світогляду.

Функцією екологічної свідомості є синтез теоретичних екологічних знань та практичного досвіду людей і певних екологічних аксіом, принципів, норм поведінки, зокрема, норм екологічної етики та екологічного права [12,13].

Екологічна свідомість, якщо вона досягла певного рівня, активізує природоохоронну діяльність, і в цьому виявляється регулююча функція свідомості щодо практичної діяльності. Екологічна свідомість - це відображення не тільки діяльності щодо захисту природи, але й ставлення до неї, до умов, в яких вона перебуває, оцінка ситуації, зважування цілей і можливостей їхнього досягнення.

Екологічне виховання

Екологічне виховання передбачає формування еколого-світоглядних переконань, цінностей і норм екологічної етики, навичок природоохоронної роботи. Виховання любові до природи сприяє формуванню доброти, милосердя. Водночас виховання моральних якостей, гуманності робить громадянина активним захисником природи. Повага до життя, емоційне ставлення до всього живого є внутрішнім збудником, регулятором поведінки, більш могутнім, ніж караюча стаття закону.

Елементарні знання про природу діти отримують в сім'ї або в дитячому садку. Програма виховання дітей у дитячому садку передбачає виховання у дітей любові до рідної природи, вміння сприймати та глибоко відчути її красу, дбайливо ставитися до рослин і тварин, засвоювати елементарні знання про природу та її явища.

У процесі шкільного навчання та виховання у школярів виховується почуття громадянської відповідальності за вирішення проблем охорони навколишнього середовища, особистої причетності до цієї важливої справи, формується культура поведінки щодо природи з урахуванням сучасних вимог охорони навколишнього середовища. В системі професійно-технічної освіти проводиться широке ознайомлення з різними аспектами охорони природи, у тому числі із соціальними (економічними, юридичними). При вивченні предметів природничого циклу розкриваються природничо-наукові питання, при вивченні предметів професійно-технічного циклу розглядаються характер впливу тієї чи іншої галузі промисловості або сільського господарства на природу і заходи щодо запобігання цьому впливові.

Екологічна освіта є обов'язковим елементом навчання і в університетах, і в галузевих інститутах у формі читання окремих курсів або включення у різні дисципліни окремих розділів і тем, присвячених питанням охорони природи та раціонального природокористування.

Актуальною та невідкладною проблемою є вдосконалення природо-охоронної освіти спеціалістів, які вже працюють і діяльність яких пов'язана з впливом на навколишнє середовище. Значення підвищення кваліфікації фахівців полягає в тому, що органічне поєднання основної спеціальності з підготовкою в галузі навколишнього середовища дає комплекс знань і навичок, необхідних для організації раціонального природокористування.

Партії та громадські рухи у розв'язанні проблем екологічної безпеки

Значний внесок у розв'язання важливих проблем екологічної безпеки України можуть зробити незалежні громадські організації, рухи та партії, які виступають за збереження навколишнього середовища (за чистоту повітря і води, проти ядерної загрози тощо).

Право громадян брати участь в ухваленні рішень передбачено в пункті 10 Декларації з навколишнього середовища та розвитку, ухваленій на Конференції ООН в Ріо де Жанейро у липні 1992 р.: “Питання захисту навколишнього середовища розв'язуються значно успішніше при участі в цьому процесі всіх зацікавлених громадян”.

Важливим соціальним чинником, який привертає увагу широких верств громадськості до проблем безпеки, є діяльність численних ініціативних неформальних громадських рухів і груп на місцевому і регіональному рівнях. "Зацікавлені групи" відіграють помітну роль при регламентуванні безпеки.

Варіант 7

1. Екологічний стан водойм України. Ріки Дніпро та Дністер є найбільшими прісноводними водоймами країни, в басейнах яких проживає близько 80 % населення. Ці ріки впродовж тривалого часу мали велику біологічну продуктивність, а їх природні ресурси споживали мільйони людей. З інтенсивним розвитком промисловості, сільського й житлово-комунального господарства було побудовано понад 800 водо­сховищ, у тому числі 13 з об'ємом понад 100 млн м3, значно зросло спожи­вання прісної води та скидання забруднених стічних вод. Для потреб про­мисловості й сільського господарства з Дніпра щороку відбирають близь­ко 15 млрд м3 води і скидають у нього близько 10 млрд м3 неочищених стічних вод. В атмосферу басейну щороку викидається понад 10 млн т газопилових забруднень з промислових об'єктів. У басейні Дніпра пра­цюють 5 атомних електростанцій. У стічних водах містяться в надлишко­вій кількості амонійний та нітритний азот, нафтопродукти, фенол, солі важких металів та хлорорганічні пестициди. З дощовими й талими вода­ми в Дніпро та його водосховища потрапляє близько 500 тис. т сполук нітрогену, 1 тис. т заліза, 40 тис. т фосфорних і 20 тис. т калійних добрив, 40 т нікелю, 2 т міді, 0,5 т хрому. В результаті води Дніпра містять 3— 38 ГДК амонійного азоту, 5—29 ГДК цинку, 2—25 ГДК мангану та ін.

Значної шкоди Придніпров'ю завдало будівництво шістьох ТЕС на водосховищ, що затопили майже 700 тис. га родючих заплавних земель (близько 2,1 % загальної площі України). В результаті такого будівни­цтва режим Дніпра наблизився до застійного озерного. Різко зменшився водообмін і створилися застійні зони. Ріка втратила здатність самоочи­щатися. Піднявся рівень ґрунтових вод далеко від берегів. Почастішала евтрофікація вод і посилилося засолення ґрунтів. Майже в десять разів збільшився об'єм підземного стоку вод. У нижній частині басейну ірига­ції змінився водно-сольовий режим ґрунтів, зменшився вміст гумусу в ґрун­тах та посилилася їх ерозія в прибережній зоні. Внаслідок знищення під водою садів та городів щороку втрачається 3—4 млн. т фруктів і овочів та близько 1 млн. т зерна. Екологічна, енергетична та рибогосподарська ви­года від створення водосховищ незначна, а нині вони перетворилися на гігантські накопичувачі промислового й побутового бруду. Майже поло­вина річного обсягу стоку Дніпра забруднена.

Надзвичайно небезпечним є радіаційне забруднення донних відкладів Дніпра, особливо Київського водосховища, після аварії на ЧАЕС. У на­мулах Дніпродзержинського й Дніпровського водосховищ накопичуються значні кількості заліза, важких металів, фенолу та нафтопродуктів. Київське, Канівське й Дніпродзержинське водосховища забруднені нітратним та амонійним азотом (11—16 ГДК). Максимальні концентрації міді (110ГДК) спостерігалися в Дніпродзержинському водосховищі, цинку (140 ГДК) — у Канівському водосховищі біля м. Києва.

Більшість приток Дніпра забруднені переважно амонійним і нітрат­ним азотом, фенолами, нафтопродуктами та сполуками важких металів. Найвищий рівень забруднення встановлено у воді річок Устя, Тур'я, Мокра Московка, особливо сполуками купруму й цинку, максимальні концен­трації яких відповідно дорівнюють 30—35 і 14—19 ГДК. Високий вміст міді (44—17 ГДК) і мангану (38 ГДК) спостерігався у водах Горині (смт. Оржів), Тетерева (м. Житомир), Гнилоп'яті (м. Бердичів), Десни (м. Чернігів).

У басейні р. Дунай спостерігається високе забруднення нітратним азо­том (11—16 ГДК), сполуками цинку (11 ГДК), мангану (10—21 ГДК) та нафтопродуктами, р. Дністер — нітратним азотом (13—19 ГДК), сполу­ками купруму (80), цинку (1,1) і мангану (16—61 ГДК). Особливо забруд­неними є притоки Дністра — річки Тисьмениця, Свіча, Чечва, Бистриця-Солотвинська, Золота Липа, Коропець, Серет — амонійним і нітратним азотом, фенолами та сполуками купруму й цинку.

У надзвичайно незадовільному екологічному стані перебуває Азовське море. Погіршення екологічної ситуації зумовлене будівництвом гребель і водосховищ на ріках Дон і Кубань, які живлять море, впровадженням зро­шувального землеробства та рисосіяння в прибережних районах, облаш­туванням великих водозаборів у басейнах Дону й Кубані, які щороку не­додають в Азовське море 10—15 км3 прісної води. Зростання забруднен­ня навколишнього середовища викидами хімічної та металургійної про­мисловості (Ростов, Таганрог, Камиш-Бурун, Маріуполь, Донецьк), змив пестицидів з полів та будівництво численних баз відпочинку також спри­яли погіршенню екологічного стану і призвели до різкого зменшення біо­логічної продуктивності екосистем. Так, вилов риби, який 50 років тому був у 40 разів більшим, ніж у Чорному й Балтійському морях разом узя­тих, скоротився в 40 разів.

У Чорному морі поступово підіймається до поверхні межа насичених гідрогенсульфідом глибинних вод. Якщо раніше вона була на глибині 150—200 м, то нині — 80—110 м. Значно погіршилася якість води в Дніс­тровському й Дніпровському лиманах, Каркінітській і Каламітській за­токах, а також у Сасикському водосховищі. Шельфові води Чорного моря забруднюються незадовільно очищеними стічними побутовими водами міст, розташованих на узбережжі. Внаслідок незадовільного санітарного стану часто закривали пляжі цих міст.

Варіант 7