21.2. Політичне життя в Україні. Вибори до Верховної Ради України в 1994, 1998 рр. Вибори Президента України 2004 рр.

Перехід до ринкових відносин спричинив загострення соціально-економічної ситуації в країні, що в свою чергу потягло за собою загострення політичної ситуації. Населення висловлювало невдоволення діяльністю Верховної Ради і Президента. Зрештою було прийнято рішення провести дострокові вибори Президента і Верховної Ради.

27 березня 1994 р. відбулись вибори до Верховної Ради України. Було обрано 338 народних депутатів, половина з яких були членами політичних партій. Найбільше місць отримала КПУ — 96 (до них слід додати ще5 членів Компартії Криму), Рух — 20, Сел ПУ — 18, СПУ — 14. Інші партії спромоглись провести до Верховної Ради від 1 до 9 своїх представників.5. Таким чином, вибори засвідчили домінування лівих сил.

Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибори, що відбулися в червні—липні 1994 року. У другому турі виборів перемогу здобув Л. Кучма. Його кандидатуру підтримали східні й південні регіони України та Крим. 9 липня новообраний Президент України склав присягу.

У період правління Л. Кучми здійснювалися певні ринкові перетворення, проте тривав спад виробництва. Лише наприкінці періоду перебування його при владі відбулись деякі позитивні зрушення.

Прийняття Верховною Радою Конституції України (28 червня 1996 р.) ї та введення національної грошової одиниці гривні (вересень 1996 р.) стали позитивними зрушеннями у становленні незалежної України.

У період 1994—1999 рр. в Україні змінилося чотири уряди, що свідчить про незначні успіхи в економічній політиці. Відчутного удару по українській економіці завдала фінансова криза восени 1998 р., що мала як внутрішні, так і зовнішні причини.

Важливою подією стали вибори до Верховної Ради (березень 1998 р.), які проходили за новою виборчою системою — мішаною (пропорційно-мажори-тарною). Підсумки голосування знову засвідчили домінування лівих партій.

За підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі чотиривідсотковий бар'єр, що був встановлений у виборчому законі, з ЗО виборчих блоків подолали КПУ (24,65 % ; 84 депутатські мандати), Народний рух України (9,4 %; 32), виборчий блок СПУ та СелПУ «За правду, за народ, за Україну/» (8,6 %; 29), Партія .зелених України (5,4 %; 19), Народно-демократична партія (5 %; 17), Всеукраїнське об'єднання «Громада» (майже 4,7 %; 16), Прогресивна соціалістична партія України (4 %; 14).

Вибори Президента України відповідно до Конституції України було призначено на 31 жовтня 1999 р. До бюлетеня Центр виборчком заніс тринадцять прізвищ кандидатів у Президенти. У день виборів у голосуванні взяли участь 70 % виборців. Після підрахунку голосів з'ясувалося, що жоден із кандидатів у Президенти не набрав потрібної для перемоги кількості голосів. Перше місце зайняв діючий Президент Л. Кучма, а друге — Симоненко, третім був О. Мороз, четвертою — Н. Вітренко. Шість кандидатів не набрали 1 % голосів. ЦВК призначив дату проведення другого туру голосування — 14 листопада. Президентом вдруге обраний Л. Кучма.

У грудні 1999 р. Прем'єр-міністром України призначено В. Ющенка - голову Національного банку України, що мав репутацію реформатора. За період його прем'єрства в економічному житті країни відбулись важливі зрушення: розпочалось економічне зростання після десяти років падіння.

16 квітня 2000 р. відбувся Всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Понад 80 % виборців, що взяли участь у голосуванні, висловились за двопалатний парламент, скорочення числа депутатів з 450 до 300, ліквідацію права депутатської недоторканності, право Президента достроково припиняти повноваження ВРУ, якщо остання протягом одного місяця не зможе сформувати постійно діючої парламентської більшості або протягом трьох місяців не зможе затвердити підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів проекту Державного бюджету України.

Виконання рішень референдуму поставило на порядок денний питання про внесення суттєвих змін до Конституції і виборчого закону. Проте цей процес через різні причини гальмувався.

Навесні 2001 р. Україну охопила політична криза, пов'язана із вбивством опозиційного журналіста Г. Гонгадзе. Під час слідства виявилися негативні явища у верхніх ешелонах влади. Напруги додали записи майора СБУ О. Мельниченка, зроблені ним у кабінеті Президента, які вказували на причетність до цього й інших резонансних злочинів вищих осіб держави. Опозиція вирішила скористатися нагодою для зміни влади в країні. Були організовані масові демонстрації і акції протесту в рамках акції «Україна без Кучми!», які 9 березня 2001 р. навіть завершились сутичками з міліцією. Проте домогтись свого опозиція не змогла. Наприкінці весни наступ опозиції пішов на спад, владі вдалось подолати кризу, але її авторитет був суттєво підірваний як у середині країни, так і за кордоном.

Важливою подією політичного життя країни у 2000—2001 рр. було перегрупування політичних сил в країні, особливо напередодні парламентських виборів 2002 р. У січні 2001 р. було відправлено у відставку Ю. Тимошенко, а 26 квітня 2001 р.— увесь уряд В. Ющенка, Це було поштовхом до формування могутньої опозиції режиму Кучми. Упродовж осені-зими 2001 р. відбулося формування передвиборчих блоків. Основними суперниками на парламентських виборах стали опозиційний блок «Наша Україна» і провладний блок «За єдину Україну».

Вибори у березні 2002 р. відбувалися за мішаною виборчою системою.

За підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі з 30 виборчих блоків чотиривідсотковий бар'єр подолали: блок «Наша Україна» (23,55 %), Комуністична партія України (20,01 %), Блок «За єдину Україну!» (11,79 %), Блок Юлії Тимошенко (7,25 %), Соціалістична партія України (6,87 %), Соціал-демократична партія України (об'єднана) 6,27 %.

2002—2004 рр. пройшли у гострій політичній боротьбі. Л. Кучма намагався реалізувати політичну реформу, яка передбачала перерозподіл владних повноважень у трикутнику Президент—Прем'єр-міністр— Верховна Рада. Проте всі проекти і комбінації не знайшли підтримки в парламенті.

Вибори Президента України 2004 р. Ще задовго до офіційного початку передвиборчої кампанії всі політичні сили в країні почали готуватися до них. Тривалий час була не зрозумілою позиція чинного Президента України Л. Кучми. Конституційний Суд України визнав, що він згідно з Конституцією України (1996 р.) перебуває при владі лише перший термін, хоча фактично перебував при владі вже два терміни. Зрештою Л. Кучма відмовився від участі у виборах 2004 р. Кандидатом від влади став чинний Прем'єр-міністр України В. Янукович. Опозиційні сили згрупувалися навколо лідера «Нашої України» В. Ющенка, колишнього голови Національного банку України, Прем'єр-міністра у 2000—2001 рр.

Однією з особливостей передвиборчої кампанії було висування великої кількості кандидатів у Президенти України. Проте головна передвиборча боротьба точилася між двома кандидатами: В. Януковичем і В. Ющенком.

Під час проведення виборів виявилась заангажованість Центральної Виборчої Комісії, яка впродовж 10 днів не оприлюднювала остаточні результати голосування. Крім того, з'ясувалося, що робота комп'ютерної мережі ЦВК зазнала зовнішнього втручання.

У результаті голосування 31 жовтня 2004 р. голоси виборців розподілилися таким чином: В. Ющенко (39,26 % голосів), В. Янукович (39,11 %), О. Мороз (5,82 %), П. Симоненко (4,97 %), Н. Вітренко (1,53 %), А. Кінах (0,93 %). Такий розподіл голосів не виявив переможця, тому було призначено другий тур виборів — 21 листопада 2004 р. за участю В. Ющенка і В. Януковича. Після першого туру про свою підтримку Ющенка заявили О. Мороз та А. Кінах. В. Януковича підтримала Н. Вітренко.

Новизною другого туру було проведення кандидатами відкритих теледебатів, за якими спостерігала майже вся країна.

Голосування другого туру відбулося зі значними фальсифікаціями і махінаціями на користь кандидата від влади. Оприлюднені ЦВК результати про перемогу В. Януковича разюче відрізнялися від даних екзитполів, які засвідчували перемогу В. Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва — майдані Незалежності. З наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. і отримала назву Помаранчева революція. У різні дні під час акції громадянського протесту на майдані Незалежності було від 500 тис. до 1,5 млн. осіб.

Незважаючи на народні протести, на те, що Верховний Суд України та суди інших інстанцій ще не розглянули скарги команди кандидата у президенти В. Ющенка, ЦВК, не взявши до уваги жодної скарги, 24 листопада о 18.30 оголосила переможцем виборів В. Януковича.

Ці дії сприяли радикалізації дій протестуючих. Лідери опозиції заявили про створення Комітету національного порятунку і всеукраїнський політичний страйк. Почалася розбудова наметового містечка на Хрещатику і майдані Незалежності. Київська міська влада і кияни надали протестуючим всіляку допомогу. На ці потреби було пожертвувано 20 млн. гри без урахування принесених одягу та їжі. Лідери опозиції закликали мітингуючих взяти в облогу Адміністрацію Президента України, а згодом і Кабінет Міністрів України.

Того ж дня до Києва почали звозити і прихильників В. Януковича (загалом близько 20 тис. осіб), які спробували створити власне наметове містечко навпроти будівлі Кабінету Міністрів України.

У країні склалася вкрай напружена ситуація: загроза силових дій як з боку правоохоронних органів, так і з боку прихильників ворогуючих таборів, політична криза, загроза економічної кризи.

Тим часом Верховний Суд України наклав заборону на публікацію результатів оголошених ЦВК до моменту прийняття свого рішення.

27 листопада відбулося засідання ВРУ, на якому було прийнято постанову про політичну кризу в Україні, про визнання факту фальсифікації виборів та фактично анульовано рішення ЦВК. Парламент висловив недовіру ЦВК і назвав неприпустимим застосування сили проти учасників акції громадської непокори.

Для розв'язання складної ситуації а посередницькою місією до України прибули представники Польщі, Литви, Росії, ОБОЄ та ЄС. Зрештою за допомогою міжнародних посередників сторони конфлікту (Президент України Л. Кучма і кандидати у президенти України В. Ющенко і В. Янукович) виробили формулу політичного врегулювання кризи. Але все залежало від рішення Верховного Суду України, який 29 листопада розпочав розгляд скарги, поданої довіреними особами В. Ющенка, про визнання незаконними дій ЦВК щодо оголошення переможця другого туру і відміну відповідної постанови про його підсумки.

Своїм рішенням від 3 грудня 2004 р. Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру президентських виборів, оголошених Центральною Виборчою Комісією (ЦВК) 24 листопада 2004 р., і призначив переголосування другого туру на 26 грудня 2004 р.

7 грудня Л. Кучма підписав Указ про відпустку В. Януковича на період передвиборчої кампанії і призначив М. Азарова виконуючим обов'язки Прем'єр-міністра України.

Щоб унеможливити під час переголосування масові фальсифікації, було розроблено зміни до Закону «Про вибори Президента України». Ці пропозиції, згідно з домовленостями, були поставлені на голосування у ВРУ у пакеті зі змінами і доповненнями до Конституції України (політична реформа), які передбачали перерозподіл владних повноважень між ВРУ, Президентом України і Прем'єр-міністром з вересня 2005 р. Також ВРУ затвердила і новий склад ЦВК, який очолив Я. Давидович.

Таким чином, політична криза в країні була розв'язана шляхом компромісу, народ України відстояв свої права, засвідчивши прихильність демократичним ідеалам.

Після цього масові акції на майдані Незалежності у Києві припинили, але продовжувало функціонувати наметове містечко на Хрещатику.

Під час переголосування до України приїхала рекордна кількість міжнародних спостерігачів — 12 тис. осіб, які засвідчили демократичний характер голосування 26 грудня.

Переголосування 26 грудня 2004 р. дало такі результати: за В. Ющенка проголосувало 51,99 % виборців за В. Януковича — 44,21 %. Інаугурація нового Президента України В. Ющенка відбулась 23 січня 2005 р.

Висновок. За роки незалежності в Україні відбулося становлення демократії мирним шляхом.

Білет №22