17.1. Визначте місце „Руської трійці" в національному відродженні українських земель.

Початок XIX ст. характеризується розгортанням національно-визвольного руху в Західній Україні. Особливо інтенсивно рух за національне відродження розвивався в Східній Галичині.

Діячі західноукраїнського національного відродження традиційно називали себе „русинами", свою мову та церкву - „руськими", але вважали себе складовою частиною українського народу. „Русин", „руський" означали „західноукраїнський" .

В 1833-1837рр. у Львові діяв напівлегальний літературно-просвітницький гурток „Руська трійцяˮ. Учасниками його були студенти духовної семінарії та Львівського університету. Засновники гуртка - викладачі Львівської семінарії: Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький.

За мету своєї діяльності члени „Руської трійці" ставили поширення української мови, застосування її у всіх сферах суспільного життя.

Члени гуртка „ходили у народ", записували народні пісні, оповіді, прислів'я та вислови. Цікаву подорож Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький. Закарпаттям подорожував І. Вагилевич, який проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права.

Апогеєм діяльності „Руської трійці" було видання в 1837 р. у Пешті (столиця Угорщини) альманаху „Русалка Дністроваˮ. У ньому були опубліковані науково-історичні, публіцистичні твори, народні пісні, думи, казки. Але розповсюдити „Русалку Дністрову" не вдалося: на видання було накладено арешт (поширено було всього 250 примірників). Я. Головацький, І. Вагилевич, М. Шашкевич були притягнуті до відповідальності як державні злочинці. На допитах вони гідно захищали українську культуру.

Висновок. В історії українського національного руху діяльність „Руської трійці" стала пам'ятною подією. Це була перша спроба народу Західної України заявити про свою національну гідність.

17.2. Загострення екологічних проблем в Україні у 70-х — 80-х роках. Чорнобильська катастрофа та її наслідки.

У 1970—1980-і рр. в Україні, як і в цілому в СРСР, загострюються екологічні проблеми. Незважаючи на безліч прийнятих нормативно-правових актів щодо охорони навколишнього середовища, стан вирішення цих проблем у країні був незадовільним. Партійні й господарські діячі, представники місцевих органів влади в УРСР ставилися до розв'язання екологічних проблем недбало, навіть злочинне.

В Україні, де було зосереджено четверту частину промислового потенціалу СРСР, спорудження індустріальних гігантів відбувалося без урахування екологічних факторів. Екологічна напруженість в Україні була спричинена недосконалими технологіями виробництва, відсутністю ресурсозберігаючої техніки і маловідходних технологій, екологічно необґрунтованим розміщенням об'єктів атомної енергетики тощо. Промислові підприємства й відповідні відомства не були зацікавлені в збільшенні витрат на охорону навколишнього середовища, тому що це підвищувало собівартість продукції, яку вони випускали. Більш вигідним було працювати без змін, ніж запроваджувати маловідходні й безвідходні технології.

Концентрація шкідливих речовин, що викидаються в атмосферне повітря в містах і промислових центрах значно підвищилася і почала перевищувати санітарні норми. Звичайним явищем стали кислотні дощі, які особливо небезпечні для здоров’я людей.

В УРСР показник кількості викидів шкідливих речовин в атмосферу від промислових джерел на одиницю площі майже в 7 разів перевищував середньо союзні. На території України знаходилось 12 міст, що мали найбільший рівень забруднення атмосфери. Швидке зростання кількості великих промислових міст (25) і кількості населення в них (46 %) перестало забезпечувати дотримування нормативів якості навколишнього середовища.

Без урахування екологічних вимог відбувався і розвиток галузей сільського господарства.

Засолення ґрунту, затоплення і підтоплення великих територій відчутно позначилися на природній родючості угідь, призвели до зниження врожайності й підвищення витрат на виробництво сільськогосподарської продукції. Унаслідок посилення процесів ерозії ґрунту Україна втратила значну частину родючих чорноземів.

Інтенсивне ведення меліораційних робіт протягом тривалого часу спричинило загострення екологічної ситуації в Україні. Так, після втілення проектів зі зрошення півдня України і Криму Каховське водосховище перетворилося на озеро; у результаті будівництва каналу «Дунай—Дніпро» сталося засолення земель в Одеській області; під водою опинилися 600 тис. гектарів родючих земель; були затоплені райони нижнього Подніпров'я — святині українського козацтва.

У країні відбувався розвиток атомної енергетики, споруджувалися атомні електростанції. Офіційна преса запевняла в повній безпеці АЕС, а радянське керівництво ретельно приховувало від громадськості випадки аварійних ситуацій на атомних електростанціях. У ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. сталася аварія на Чорнобильської АЕС — техногенна катастрофа планетарного масштабу. Радіоактивна хмара поширилася над територією Білорусі, Румунії, Польщі, Болгарії, Югославії, скандинавських країн, північно-західної частини Росії. Унаслідок аварії радіонуклідами забруднено понад 6,6 млн. га сільськогосподарських угідь, 2,2 млн. га лісових насаджень. З'явилася «зона відчуження» — територія, яка найбільше постраждала від радіації й була заборонена для проживання. Найбільшого радіоактивного забруднення зазнали Житомирська, Київська, Чернігівська області. Причинами вибуху четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС визнано низьку якість проектування й обслуговування станції.

Негативні наслідки вибуху в Чорнобилі ще довго будуть позначатися на здоров’ї поколінь.

На вимогу європейських країн 15 грудня 2000 р. Чорнобильську АЕС було закрито. Ця аварія лягла великим тягарем на економіку України: скоротилося виробництво електроенергії; було відселено жителів тридцяти кілометрової зони; нез'ясованим залишається майбутнє м. Славутича і працевлаштування Його жителів; складним і дорогим є обслуговування об'єкта .«Укриття» — саркофага над четвертим енергоблоком; необхідна соціальна допомога ліквідаторам і потерпілим внаслідок аварії.

Висновок. Екологічна ситуація в Україні в 1970— 1980-х рр. характеризується як незадовільна. Розв'язання цих проблем можна було вирішити за допомогою системного підходу і врахування економічних можливостей держави. На межі XX—XXI ст. екологічні проблеми стали глобальними, і їх розв'язання є найважливішою умовою збереження й подальшого розвитку людства.

БІЛЕТ №18