11. Альманахи «Записки о Южной Руси», «Хата»: задум, новаторство.

Передвісником нового л-ного руху в історії укр..письменства стали «Записки о Южной Руси» (1856-1857) П.Куліша. видання переважно етнографічне. Це двотомна збірка, наповнена народними піснями та звичаями, перемішаними коментарем автора. Вперше в історії культури створив альманах у жанрі етнографічного щоденника, де гол.роль відіграв не стільки об’єкт спостереження, скільки суб’єкт спостерігача. Стрижнем сюжету стала не наукова класифікація матеріалу за темами і рубриками, а порядок його сприйняття записувачем, що дозволяло вказаити місце і час запису, подати короткі біографічні відомості про кобзарів і лірників, описати їх манеру виконання. З 2 тому видання переростає в універсальний ж-л. Тут крім фольклору були представлені худ.твори, наукові праці та документи з історії України. П.Куліш виступив в альманаховій ж-ці як новатор, запропонувавши жанр етнографічного щоденника. В ньому публікувалися твори Шевченка («Наймичка», вірші), М.Вовчка, Я.Щоголева. альманах продемонстрував зростання укр..словесності, збільшення кількості її авторів і читачів, потяг до створення ж-лу. Своєрідним продовженням «Записок» стає альманах «Хата». Ними після великої перерви була відновлена укр..ж-ка. «Хата» являла собою збірку творів провідних укр..письменників. П Куліш зарпосив усіх вдомих авторів, що писали укр..мовою. У рубриці «Козацький гостинець» були опубліковані 10 віршів Шевченка, написаних на засланні й після нього. Для публікації було відібрано твори баладного типу та автобіографічні. Друкувалися в «Хаті»: оповідання «Чари» М.Вовчка, «приказки» Б.Гребінки, вірші Я.Щоголева та Петра Кузьменка; проза представлена оповіданнями Ганни Барвінок «Лихо не без добра», «Восени літо». Із своїх творів П.Куліш опублікував оповідання «Сіра кобила» та драму «Косії». На завершення друкувалися оповідання у фольклорно-розповідному дусі з настановою на зображення гармонійності укр..світу, точного відтворення етнографічних деталей.

12. Журнал «Основа». Історія створення, характер видання. Його літ. Відділ.

Журнал “Основа” - кульмінація розвитку укр. жу­рналістики першого періоду. Почав виходити в рік скасування кріпацтва (1861 р.). Наприкінці 1850-х років у С.Петербурзі зібралося велике українське тріо кирило-мефодіївців: Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш. Їхня спільна праця й уможливила появу “Основи”. Міністр народної освіти відмовив П. Кулішеві у клопотанні щодо видання журналу українського спрямування з огляду на його минуле (участь у братстві тощо). У боротьбу за право видавати журнал вступив В. Бєлозерський. 29 лютого 1860 р. він отримав офі­ційний документ про право видавати журнал.

«Основа» замислювалася за типом російського “грубого” (“толстого”) журналу того часу з якнайширшим представленням усіх матеріалів. Журнал обіцяв друкувати твори укр. мовою або такі, що відображають життя й природу України; історичні дослі­дження; праці з етнографії; статті, присвячені проб­лемам виховання й освіти; подавати урядові поста­нови, які стосуються південноруського краю; вміщувати критику й бібліографію з україніки; вести листування з чита­чами.

Перший номер журналу вийшов з друку 12 січня 1861 р. На його обклади­нці стояли слова: “Основа – южно-русский литературно-учёный вестник”. Часопис проіснував майже два роки і припинився на десятому числі 1862 р. Друкувався він українською й російсь­кою мовами. Тираж журналу різні автори оцінюють відмінними цифрами: 1-2 тис.примірників.

В. Білозерський як автор мало виступав на сторінках свого журналу, викону­ючи в ньому здебільшого редакторську роботу: вів відділ хроніки “Южнорусская современная летопись”, писав редакційні статті й замітки, узяв на себе дипломатичні функції: зовнішні (стосунки з цензурою, адміністративними органами) і внутрішні (примирення діячів різного спрямування всередині редак­ції).

З середини 1861 р. помічником головного редактора і відпо­відальним секретарем редакції журналу почав працювати О. Кістяківський. Як автор він опублікував в “Основі” кілька наукових статей з правознавства.

На відміну від попередніх преукраїнських часописів, у яких доміну­вала наукова частина над художньою, в “Основі” ці два відділи були зрівнова­жені.

Найголовнішим автором “Основи” слід вважати Т. Шевченка, твори якого друкувалися щономера. Зі сторінок “Основи” до читача йдуть нові й нові Шевченкові твори, певна частина яких (наприклад, “Щоденник”), за життя поета не мо­гла бути опублікована. Окрім численних ліричних віршів періоду заслання й після нього, були опублі­ковані великі поеми. У №9 1862 р. була опублікована в укр. перекладі єдина повністю вціліла Шевченкова драма “Назар Стодоля”.“Основа” створила культ Т. Шевченка в українській словесності та й суспільній думці в цілому, дала перші такі високі оцінки його творчості, які залишилися класичними в історії укр. літературної критики.

На час початку журналу М. Вовчок вже не було в Петербурзі, але її твори регулярно з’являлися в “Основі”. Авторка стала знаменитою в 1858 р., коли з’явилася її книжка “Народні оповідання”. Піднімала суспільну проблему - становища селянства, необхідності його звільнення від крі­паччини. В «Основі» найважливішими є дві її повісті: “Три долі” і “Від себе не втечеш”(“Павло Чорнокрил”). Повість “Інститутка” перший твір, який розширяв предмет української літератури, включивши в нього панське життя. Оповідання Марка Вовчка “Не до пари” , “Два сини”, “Ледащиця” розвивали мотив туги людини за волею, викривали панське самодурство.

Олекса Стороженко. Опуб­лікував у журналі переважну більшість творів, що згодом склали його знамениту двотомову збірку “Українські оповідання” (1863). Частина творів Стороженка друкувалася в часописі в рубриці “З народних уст”. Вони й справді являли собою почуті від народу анекдоти й казки, опрацьо­вані й оброблені письменником. Другу групу творів автора склали його власні оповідання, написані з використанням тем і образів української народної демонології, з роз­робкою власних сюжетів і мотивів («Закоханий чорт», Голка», «Вуси»).

П. Куліш. Часто виступав в «О.» як з російськими, так і з укр. творами; як з про­зою, так і з віршами, як з белетристикою, так і з публіцистикою й літературної критикою. Спочатку він інтенсивно друкувався в “Основі” як російський прозаїк, опублі­кувавши повісті “Другой человек”, “Старосветское дворище”. Лише в № 4 за 1861 р. з’явився його перший укр. твір в “Основі” – казка для дітей “Півпівника”. У №9 (1861) він розпочав друкувати свою поетичну книжку “Досвітки”. Книжка мала потужний історіософський струмінь. В історичних поемах “Солониця”, “Настуся”, “Великі проводи” створювався величний об­раз минулого, боротьби українського народу з польською шляхтою за свою наці­ональну незалежність. Куліш виразно бачив складну структуру укр. козацтва, наявність у ньому низів з грабіжницькими настроями і верхів з лицарським ставленням до справи. Другу групу творів становлять у “Досвітках” ліричні вірші.

Л. Глібов. Його байки: “Вовк та Ягня”, “Лев та Миша” “Жаба й Віл”, ліричні вірші “Вечір”, “Журба”.

Д. Мордовець. Оповідання “Солдатка” в стилі античної стислості М. Вовчка. С. Руданський опублікував в “О.” не свої знамениті співомовки, а ліричні вірші.

Публікував журнал і “шухлядні” твори. Вперше вийшла друком у світ драма Я. Кухаренка “Чорноморський побит на Ку­бані”, написана ще в 1836 р.