Господарське право – галузь права, яка складається з сукупності правових норм, що регулюють сус. відносини у сфері держ. управління економікою і організацію та здійснення господ.. діяльності суб’єктами господарювання.
Предмет права – сус.. відносини, що виникають у процесі організації, здійснення та у процесі управління нею, а також між державними і ОМСВ, субєктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Учасники відносин у сфері господарювання(ст.. 2): суб’єкти, споживачі, органи держ.. влади і ОМСД, наділені господ. компетенцією, громадяни та інші організ., що виступають засновниками суб’єктів господ. Чи здійснюють щодо них організаційно-господ. Повноваження на основі відносин власності.
Сис-ма господарського права - внутрішня побудова галузі, що харак. Послідовним розміщенням основних елементів: правових норм та інститутів, що її утворює. Загальна : норми, що визнач.предмет регулювання, основні принципи господ. діяльності, визнач.. правове станов.. суб’єктів господ.. правовідносин, форми та види госп.. діяльності, заг. порядок створення функціонування та припин.. діяльності суб’єктів госп.., регул.. договірні відносини госп.. діяльності, порядок юр. відповід.. суб’єктів за правопорушення у сфері господ. Особова: норми, що регулюють правові відносини в окремих галузях господ.., визнач. заг. положення зовнішньо-економ. господ.. діяльності та порядок здійснення господ.. діяльності і у зонах із спец.. режимами господарювання.
Господарською діяльністю - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Господарські правовідносини – врегульовані нормами господ.. права та господ.. законодавства, сус-ні відносини, що виникають між особливим суб’єктним складом у сфері організ.. та здійснення господ.. діяльності її управління і харак. організаційний та майновий елемент.
Методи господарського права(норми госп.. права, прийоми і способи їх регулюючого впливу на поведінку субєктів)метод автономних рішень, метод владних приписів, метод рекомендацій. Господарське законодавство - це система нормативних актів, які регулюють правовідносини у сфері організації, здійснення господ.. діяльності з різних напрямків господарювання.
Сис-ма господарського законодавства – порядок розташування господ.-правових законодавчих та підзаконних актів з урахуванням їх властивостей та економіко-правових зв’язків. Систематизацію за юридичною силою актів(вертикальна сис-ція) предметом правового регулювання(види і характер господ.. діяльності, галузі та види сфери економіки, що проявляються у формі видання збірників та підзаконних актів )
Принципами господарювання є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Власність — це конкретні, історично зумовлені суспільні відносини окремих індивідів та їх колективів з приводу привласнення засобів і продуктів праці шляхом усунення від них усіх інших осіб.
Зміст економічних відносин власності : володіння, користування і розпорядження матеріальними благами. Володіння — закріплення матеріальних благ за конкретними власниками — індивідами та колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб. Користування — вилучення з речей їхніх корисних властивостей, які надають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу. Розпорядження — визначення власником юридичної або фактичної долі речі.
Право власності - Індивід або колектив здійснює володіння, користування і розпорядження речами за своїм інтересом незалежно від волі й бажання інших осіб.
Суб'єктів права власності : окремі громадяни; колективні утворення; різноманітні громадські організації ; як релігійні організації; суверенні держави-республіки, автономні республіки та інші національно-державні утворення, сумісні підприємства, іноземні громадяни і особи без громадянства.
Об'єктом права власності -все, що є власністю і належить суб'єкту власності, матеріальний, фінансовий, інтелектуальний продукт, економічні ресурси, засоби виробництва тощо. Бувають: нерухомі – рухомі, подільні-неподільні, споживчі-неспоживчі, визначені індивідуальними ознаками, визнач.. родовими ознаками.
Набуття права власності
Первинні способи – право власності виникає на річ вперше або не залежно від попередніх власників. Загальні: виробництво, специфікація, володіння. Спеціальні: націоналізація, реквізиція, конфіскація, скарб, набуття права власності на знахідку, привласнення загальнодержавних дарів природи.
Похідні способи- право виникає в наслідок волевиявлення поперед.. власника майна. Напр.. купівля-продаж, поставка, дарування, договір міни.
Припинення права власності
Відчуження власником майна, відмова від права власності, якщо майно за законом не належить особі, знищення майна, викуп памяток історії, викуп землі для сус-них потреб, викуп нерух.. майна, звернення стягнення на майно, реквізиція, конфіскація, смерть власника.
Реквізиція - це примусове відчуження майна у власника на підставі та порядку, встановленому законом, обов'язково з метою суспільної необхідності, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості. Обставини : стихійне лихо, аварія, епідемія, воєнний стан.
Конфіскація - конфіскація - позбавлення права власності на майно за рішення суду як санкція за вчинення правопорушення у випадках, обсягу та порядку.
Націоналізація – вилучення з приватної власності осіб у власність держ.. землі, підприємства, або цілих галузей народного господарювання захист нац. інтересів, прив. власність на користь держави.
Господарським зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Ознаки: виника з підстав передбачених ГКУ, між учасниками господ. Відносин, де беруть участь 2 або більше визначені особи з яких хоч один є суб’єктами господарюння;виникають та функціонують у сфері господ. вироб. та організаційно-господ.. правовід, об’єкт –певні дії господ.чи орган.-господ.. характеру, зміст – сукупність суб’єктних прав і обов’язків його учасників, належне виконання – забез.. держ.. примусом. Має такі елементи: суб’єкти, об’єкти, зміст. Субєкти: кредитор(актив) боржник(пасив)
Класифікація
За множинністю осіб: пайові(кожен із борж.. зобов.. виконати дію в певній часткі) солідарні(кожен зобов.. викон. зобов.. повністю. Регресні зобов’язання - зоб.. де одна особа, що з вини борж.. спалт.. певну грош.. суму кредитору, має право вимагати від боржника повернення цих коштів)субсидіарні(за невикон.. зобов., відповід.. за певних обставин може бути покладена на додаткового боржника )
Від особливості змісту специфіки об’єкта і підстав виникнення : односторонні(якщо право належить одній стороні, іншій - обовязки) двосторонні(двом сторонам належать права і обовязки)
Від ступення визначеності: однообєктне(вимагання потрібного обєкта)альтернативні(право вимоги і обов’язок одну з кількох дій на вибір)факультативний(боржник повинен виконати певну дію, має мож.. замість неї викон. іншу)
Від сукупності прав та обов’язків: прості, складні
Об’єкти зобов’язань - це те, нащо спрямовані права та обов'язки суб'єктів, тобто певні дії щодо речей, грошей, послуг. Ці дії полягати: 1) в передачі речі у власність чи користування; 2) виконанні певної роботи; 3) сплаті грошей (відшкодуванні збитків) та ін. дії зобов'язаної особи є юридичним об'єктом зобов'язання, а речі, гроші, послуги — це матеріальні об'єкти зобов'язання.
Стаття 174. Господарські зобов'язання можуть виникати: із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом
господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Майново-господарськими 175 -цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Організаційно-господарськими 176 господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарський договір — це угода майнового характеру між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами — юридичними особами, яка встановлює, змінює, або припиняє права та обов'язки сторін при здійсненні господарської діяльності.
Стаття 179. Загальні умови укладання договорів
1. Майново-господарські зобов'язання, між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
2. Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
3. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання
4. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, примірного договору, рекомендованого органом управління, типового договору, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для нших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
5. Зміст договору, -повинен відповідати цьому замовленню.
6. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг).
7. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Стаття 181. Порядок укладання господарських договорів
1. Господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень
2. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
3. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, у двадцятиденний строк після одержання договору.
4. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
5. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульова-ними, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
6. У разі досягнення сторонами згоди у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі
7. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному , монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
8. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним
Глава 4Стаття 42. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Стаття 43. Свобода підприємницької діяльності:мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.
Стаття 44. Принципи підприємницької діяльності: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, встановлення цін на продукцію та послуги; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної
діяльності,
Стаття 45. Організаційні форми підприємництва:. здійснюється в будь-яких організаційних формах, на вибір підприємця. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається ГК.
Стаття 47. Загальні гарантії прав підприємців :Держава гарантує усім підприємцям, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для пріоритетних державних потреб. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист
майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами
місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів,
іншого майна допускається відповідно до статті 41 КУ. Збитки, завдані підприємцю його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до ГК. Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, може бути залучений до виконання в робочий час державних або громадських обов'язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом,
Стаття 48. Державна підтримка підприємництва: надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності; сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів; здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку; стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг; подають підприємцям інші види допомоги. Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.
Стаття 51. Припинення підприємницької діяльності :з власної ініціативи підприємця; у разі закінчення строку дії ліцензії; у разі припинення існування підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених ГК.
Суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці) — громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, які здійснюють діяльність метою якої є отримання прибутку; юридичні особи всіх форм власності. Індивідуальна підприємницька діяльність фізичних осіб здійснюється громадянином від свого імені і на свій ризик. Юридичними особами - організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді. На відміну від фізичної особи, юридичні особи не є живими істотами та існують незалежно від фізичних осіб, які їх утворили.
Згідно із ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємн. дія-ті виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, а також виконати зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соц. страхування, обовязкових платежів, не інакше як через відновлення платоспроможності.
Суб'єктом банкрутства є
боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, крім казенних підприємств, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.
Кредитор - громадянин або юридична особа, яка має підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.
Основні чинники банкрутства
*Зовнішні чинники впливу
Недосконалість законодавчої системи
кризові явища в інвестиційній політиці
нестабільний стан світової фінансової системи
*Внутрішні чинники
- Низький технічний рівень виробництва
Недосконалість механізму ціноутворення
нераціональне управління
прорахунки в організації праці
З моменту визнання боржника банкрутом:
припиняється підприємницька діяльність боржника;
до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки;
вважаються такими, що минули, строки усіх боргових зобов'язань банкрута;
припиняється нарахування пені та процентів з усіх видів заборгованості банкрута.
Процедури ,щодо неплатоспроможного боржника:
Розпорядження майном боржника
Мирова угода
Санація
Ліквідація банкрута
Призначені судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію, якій надаються повноваження:
- управляє майном банкрута
- здійснює інвентаризацію та оцінку майна
- визначає ліквідаційну масу (майнові активи банкрута)
- вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості
- реалізує майно за допомогою розподілу між кредиторами, надання в оренду, продаж одному або декільком покупцям.
Ліквідація підприємства за юридичними підставами
Добровільна
примусова
Наслідки ліквідації підприємства - банкрута:
- припиняється підприємницька діяльність боржника
- терміни боргових зобов’язань банкрута вважаються такими,що минули
- до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджатися майном банкрута та всі його майнові права та обов’язки
Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
Виділяється 5 форм господарських товариств:
Акціонерне товариство;
Товариство з обмеженою відповідальністю;
Товариство з додатковою відповідальністю;
Повне товариство;
Командитне товариство.
(ст.1 ЗУ “Про господарські товариства”)
Акціонерне товариство-це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства.
Загальна номінальна вартість випущених акцій, що становить статутний фонд АТ не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам на момент створення АТ.
Види:
Приватні АТ (склад акціонерів не може перевищувати 100 чол., може здійснюватися лише приватне розміщення акцій);
Публічні АТ (допускається більше 100 акціонерів та може здійснюватись як приватне так і публічне розміщення акцій).
ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ та ТОВАРИСТВА З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ
Як товариством з обмеженою відповідальністю так і товариством з додатковою відповідальністю є товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.
Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 10 осіб. Учасники ТОВ несуть відповідальність в межах їх вкладів. Учасники товариства з додатковою відповідальністю відповідають за його боргами своїми внесками до статутного (складеного) капіталу, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника.
У ТОВ створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної одній мінімальній заробітній платі, діючій на момент його створення.
Вищим органом товариств є загальні збори учасників. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному (складеному) капіталі.
Загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.
Повне товариство
Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.
Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства.
Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників), та які не беруть участі в діяльності товариства.
Підстави припинення діяльності товариства
а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;
б) за рішенням вищого органу товариства;
в) на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;
г) на підставі рішення господарського суду в порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
д) з інших підстав, передбачених установчими документами.
Господарська діяльність - діяльність суб’єктів господарювання в сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
При цьому така діяльність розділяється на:
- комерційну (підприємницьку) ;
- некомерційну (непідприємницьку) .
Некомерційне господарювання — це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
Суб’єкти некомерційної господарської діяльності:
установи, організації, створені органами державної влади України, що утримуються за кошти відповідних бюджетів;
установи, організації, створені органами місцевого самоврядування, що утримуються за кошти відповідних бюджетів;
кредитні спілки;
благодійні фонди і благодійні організації;
громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської, спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності;
творчі спілки;
політичні партії;
науково-дослідні установи;
вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації, внесені до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.
Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.
Законодавство про захист прав споживачів складається з:
Закону України “Про захист прав споживачів”
Цивільного кодексу України ( 435-15 )
Господарського кодексу України ( 436-15 )
Інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.
Споживач - фізична особа, яка придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Виробник - суб'єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення.
Споживачі мають право на:
захист своїх прав державою;
належну якість продукції та обслуговування;
безпеку продукції;
необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника;
відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав;
об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
Споживачі зобов’язані:
перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;
використовувати задля безпеки спеціальних правила, вказані на товарі
Захист прав споживачів:
держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші державні органи, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.
У разі придбання споживачем товару неналежної якості він має такі права:
розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;
вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар;
пропорційного зменшення ціни;
відшкодування витрат на усунення недоліків товару;
безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк
Інформація про продукцію повинна містити:
назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються;
найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція;
дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про склад, номінальну кількість, харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт;
позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів;
дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції;
виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності;
відомості про умови зберігання та дату виготовлення;
гарантійні зобов'язання виробника (виконавця);
правила та умови ефективного і безпечного використання продукції;
строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.
Зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою.
Зовнішньоекономічна діяльність провадиться на принципах свободи її суб'єктів добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законом, та рівності перед законом усіх суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності.
Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є суб'єкти господарювання.
У зовнішньоекономічній діяльності можуть брати участь також зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Держава гарантує однаковий захист усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спрямовується на захист економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку усіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвестицій, заохочення конкуренції і обмеження монополізму суб'єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, крім випадків, передбачених законом.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законом.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:
- потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
-передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
-сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;
-у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та ін. передбачені законом.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе протилежне.
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки (витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною) суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.
Адміністративно-господарські санкції - заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.