26. Журнал “Світ». Загальна характеристика.

І. Франко був визнаним лідером радикально налаштованої студентської громади у 1870-ті рр. Студентську молодь приваблювали до радикальної журналістики її оптимістична футуристична спрямованість, увага до життя народу і його проблем. Навколо Франка сформувався гурток, до якого належали І. Белей, Коцовський, Білецький, Терлецький та ін. Цей гурток ще наприкінці 1879 р. виношував ідею видання журналу “Нова основа”, але видання не відбулося через брак коштів і відсутність організатора.

У середині листопада 1880 р. були скликані збори радикально налаштованої студентської молоді, на яких ухвалили заснувати новий радикальний журнал під назвою “Світ”. Він планувався як “ілюстрована літературно-політично-наукова часопись” з виходом раз на місяць, розміром у три друк. аркуші. Перше число журналу - 10 січня 1881р. Проіснував неповних 2 роки. Тираж – 300 прим. І.Белеєв - відповідальний редактор, Франко – редактор белетристики. Однак після виходу №4 журналу Франко виїхав знову в Нагуєвичі, де залишався до 1883 р. Але він подавав до журналу великий обсяг матеріалу.

“Світ» мав соціалістичний зміст, але поміркований тон. У квітні 1881 р. поліція конфіскувала №4 журналу за статтю “День 13 марта в Петербурзі”, де йшлося про убивство російськими народовольцями Олександра ІІ. Але суд не затвердив конфіскацію і наказав поліції повернути редакторові заарештований тираж журналу.

Літературна (белетристична) частина не домінувала в журналі, а врівноважувалася публіцистичними й науковими матеріалами.

Характер белетристичного відділу визначала повість І. Франка “Борислав сміється”, що відкривала кожне чергове число упродовж усього терміну видання журналу. Це перший твір у світовій літературі про організовані форми протесту робітників, згодом народження в ньому методу соціалістичного реалізму (відображення життя в його революційному розвитку). Злам у світогляді Франка, охолов до соціалістичного вчення. Тому не захотів ні дописати, ні видати окремою книжкою роман.

Оповідання “Добрий заробок” - між соціологічною студією і етнографічним нарисом. Головний герой, він же й оповідач, дотепно розповідав про свою долю. «Д.з.» викривало антинародну сутність панства.

Сатиричні нариси Івана Белея під псевдонімом Роман Розмарин “В адін час” (в образі Северопутешественника виведено редактора газети “Слово” Площанського, який здійснює “археологічно-нумізматичні” екскурсії до Москви. Читач добре розумів, що йшлося про таємні грошові субсидії від російського уряду на підтримку москвофільської преси). “Песиміст найтяжчого калібру”, під псевдонімом Гнат Перевізник “Про послідній вибір посла до ради державної”. Вістря сатири Белея спрямовувалося проти москвофілів.

О. Кониський. Нариси “Листи з дороги” під псевдонімом Степан Шкода, “Із життя хуторян Полтавщини”, оповідання “Антін Калина”, про політичного засланця лікара А.Калину. Сатиричне оповідання “І ми – люде!”. Оповідач і його улюблений родич і товариш Опанас переїхали з хутора в Київ, але не можуть “вийти в люди”, бо ні заговорити по-українському публічно не можна, ні пісні заспівати. Вивів їх в люди лікар Мусій – в товариство попів, офіцерів, професорів, генералів, де розмовляти слід було на “общепринятом литературном языке”. Іншими словами, вийшовши в люди, героєві довелося перестати бути самим собою.

Віршів до журналу надсилалося більше, ніж будь-яких інших матеріалів. Частину з них надав Кониський і вони були опубліковані як додаток до його праці з історії укр. літератури. Так тут з’явилися чотири вірші Гулака-Артемовського (оди з Горація), “Хустина” Шевченка. “Зорі” Костомарова, вірші П.Куліша, Бучинського, Б.Грінченка.

На сторінках журналу “Світ” вперше з’явився цикл поезій “Веснянки”. Вірш «Гримить». Весна – образ прогресивної соціальної сили. Цикл Франка “Із галицьких образків” – вірші являли собою картини дійсності.

Переклади. Франко – уривки з поеми Некрасова “Русские женщины” (опубліковані під назвою “Княгиня Трубецька”) та ін.

Більше тяжіли до наукових студій природничі статті, хоча таких і було обмаль, наприклад, праця Вол. Олеськова “Як розвивалися погляди людські на звірів?”. Але головна увага журналу була спрямована на суспільні науки. Головною тут можна вважати працю Франка “Мислі о еволюції в історії людськості” - сумлінний виклад історичної концепції соціалістичних авторів. «Боротьба за існування примушує з’єднуватися окремі істоти в групи, а групи – у більші спільноти; так утворюється людське суспільство» і т.д. Автор стояв на засадах еволюційної теорії. Говорив про неминучість приходу нового ладу.

Тема робітництва ґрунтовно розроблялося в “Світі”. Франко “Промислові робітники в Східній Галичині і їх плата”. Цю тему підхопила стаття Терлецького “Робітницька плата і робітницький рух в Австрії в послідніх часах”.

Тема національно-визвольної боротьби. Вона, як правило, була пов’язана з питаннями поточної політичної історії. Домінувала у статтях Василевського, Кониського “Листи про Ірландію”, Франка. В центрі цих творів опинилося не робітниче, а національне питання; тут йшлося про поневолені народи, які змагалися за свою національну незалежність.

Дослідження з етнографії і статистики. Франко “Дітські слова в українській мові”, “Знадоби до статистики України» тощо. Особливо цікавою є стаття І. Франка про лісові шкоди і кари в с. Нагуєвичах, складена за архівними документами.

Імперативна публіцистика. Це твори, як правило, полемічні, спрямовані проти певних публікацій у галицькій пресі, але головна їх властивість полягала в тому, що вони містили в собі певні настанови, висували пропозиції та розробляли шляхи до їх втілення. Наприклад, стаття Франка “Чи вертатись нам назад до народу?”.

Літературна критика. Так само домінував Франко. Тут на його доробку виразно позначився вплив російської революційно-демократичної журналістики, яка часто використовувала аналіз художніх творів не для встановлення їх естетичної вартості, а для розгляду відображених у них проблем дійсності. “Причинки до оцінення поезії Шевченка: 1. Гайдамаки; 2. Темне царство”. Поставивши собі за мету розкрити погань мертвого царства, Франко розумів під цим образом усю Росію, а відтак його картина дійсності, услід за Шевченком, наповнена глибоким нац. змістом. Він розкрив два напрямки поетичної творчості Кобзаря: антиполький і антиросійський, і показав, що тільки так поет залишався на позиціях свого народу.

Дослідження Кониського “Відчити з історії русько-українського письменства ХІХ віку”. Праця автора була цінна тим, що при ній друкувалися певні “шухлядні” матеріали: невідомі листи Гулака-Артемовського, Костомарова, Куліша.

Стаття Франка “Огляд української літератури за 1880 рік”. Крім оглядів, Франко писав поточні рецензії. Але серед них є речі програмові, як наприклад твір “Хуторна поезія П. Куліша”.

Кожне число «Світу» відкривалося великим портретом якого-небудь письменника або вченого, а в кінці номера містилася стаття про нього. Були представлені життєписи про Костомарова, Золя, Достоєвського, Дарвіна та ін.

Останнє число “Світу” вийшло у вересні 1882 р.