18. Історичні умови розвитку укр.Ж-ки в Австрії в сер.19 ст.

Після заборони ж-ки Російським урядом центр її розвитку пернісся до Австро-Угощини. Цей період здобуття нац.притомності може мати назву Австрійсько-українського. В Австрії укр.ж-ка залежала в основному від внутрішнього потенціалу укр.народу. цей потенціал напочатку культурного піднесення не був високим, взначався селянським статусом укр.нації, відсутністю в її складі світської інтелігенції, зусиллям клерикальних елементів в духовному житті. Важливим чинником духовного піднесення укр.народу став приклад Польші у відстоюванні своїх прав. Польськй фактор упродовж всього другого періоду історії укр.ж-ки буде активно впливати на становлення укр.нац. свідомості і функціонування друкованих органів. Навідміну від Росії, де панівна нація становила переважну більшість, титульна нація в Австрії складало нац.меншину, тому австрійці у проведенні урядової політики залучили громадян інших нац-тей, що вело до лібералізму в нац.питанні, численних поступок. Тоді лише дворянство складало клас освіченої еліти і мало виступити в обороні нац.прав усього народу. Укр.дворянство позбулося своєї нац.тотожності і втратило функції репрезентанта власного народу в процесі запровадження Берестейської унії 1596 р. – втрата укр.народом діяльного й вільного класу, що міг би відстояти нац.сутності. австрійський уряд віддав Галичину в управління полякам, що спричинило до конфлікту поляків і українців. Укр. Ж-ка в Галичині позбавлена антиавстрійського змісту, оскільки польська експансія на українство являло собою гловну загрозу - україно-польські стосунки визначили політичну ситуацію в провінції. Друга обставина – українці ввійшли до складу австрійської імперської системи Габсбургів під час її розквіту діяльності цісарів-реформаторів. Вони почали реформи, спрямовані на поліпшення економічного й духовного становища укр.народу, що б мало зменшити його залежність від польської шляхти і підірвати могутність останної. Свавілля шляхти було обмежене, а західноукр.еліта була переважно з настроєм „рутенства”: відсутність потреб, освіти нац.мовою. лише революція сприяла розквіту нац.свідомості українців (1848 р.).

19. Москвофіли та їх ж-ка

Москвофільство має давню історію в Галичині, зародилося як сусп-політ. течія незадовго до революції 1848 р., ставши поруч з «Руською трійцею» та її маніфестом «Русалкою Дністровою». Головні тези програми м.: 1. «серця хилилися до Росії: не до України в складі Рос.імперії, а до Росії в значенні Великоросії». 2. «До тої, що царювала в Москві та Петербурзі, тобто не до Росії народної, а до Росії урядової, офіційної, політичної. Тієї, що душила Польщу, розгромила угорське повстання, ворогувала з багатьма країнами, вела Кримську війну». 3. від тієї Росії чекали на допомогу: захисту від польської та єврейської переваги, мат.підтримки рос.патріотів у Галичині, обдарування літ-рою, наукою й навіть мовою. 4. ідеалом бачилася асиміляція, пробували пересаджувати до Галичини російщину, впроваджуючи рос.книги, газети. 5. ідея спровокувати Росію прти Австрії, відкидання цього позитивного, що набули тут українці. І.Франко так далі сформулював дане гасло м.: «Чим гірше, тим ліпше; чим гірше загалові, народові – тим ближча рос.інтервенція».

Москвофільська періодична преса являла собою поважне явище, кількісно перевищувала інші складові журн.процесу, зокрема ж-ку народовську і радикальну. З 1848 до к.XIX ст.. видавалося до 40 москвофільських газет і журналів. Москв.ж-ка посідає в культурному й політичному житті центральне становище. Типологія москв.ж-ки: 1. офіційні урядові видання від імені Австрійської держави для галицьких русинів. Такі видання існували для всіх народів, що входили до імперії Габсбургів. Риси ж-ки: вірно підданство, низький професійний рівень, «язичіє», слабкий авторитет у читачів. (перша газета у Львові «Галичо-Руський вісник»). 2. Газети й ж-ли, які за сучасною кваліфікацією можна вважати загальними, сусп.-політ., якісними виданнями («Зоря Галицька»). 3. Літ.-наук.часописи («Пчела» І.Гушалевича). слабка літ-наук. Ж-ка москвофілів демонструвала проміжний рівень культури цього напрямку, яка не могла досягнути скільки-небудь політичних вершин у відриві від народного грунту. 4. Спеціалізовані часописи: фахові та призначені певній аудиторії чи течії. Чильне місце тут займали педагогічні газети й ж-ли. («Доля і школа» І.Гушалевича).