5. «Харьковский демокрит» і «Украинский вестник».

У 1816 році до видання сатиричного журналі «Харьковский демокрит», пройшовши початкову школу в «Харьковском еженедельнике» Нельдехена, приступив студент випускного курсу університету Василь Маслович. Вийшло 6 чисел журналу. Головна ідея часопису полягала в утвердженні природності людської моралі, запровадження в читацьку свідомість просвітницького варіанту народності, самоцінності простонародності, як незіпсутої цивілізацією, ідилічної основи суспільного та індивідуального буття. Гумористична спрямованість журналу, однак, рідко мала виразну суспільну адресу, а найчастіше лишалася в межах загальної моральної проблематики.

З просвітницького ідеалу простонародності, потягу до незасміченої цивілізаційними нашаруваннями природи виростала й проукраїнська орієнтація часопису. В журналі майже фізично відчувалася могутня українська стихія Харкова. Уже на сторінці шостій першого числа в ньому зазвучала українська мова в діалозі героїв поеми Масловича «Заснування Харкова». Проте українська мова не була випадковим явищем в журналі. Вона використовувалася й у наступних числах, більше того, далі нею були написані не окремі фрагменти тексту, а цілі завершені твори, яким автор, попри все, дав російські назви: «Отъезд студента на учительство в Олешки» та «Песня семейству».Маслович був по суті другим автором (після Котляревського), який спробував писати художні твори живою народною українською мовою, а його журнал був першим часописом, який надрукував укр.літ. твори, започаткувавши тим самим традицію, підхоплену пізніше «Украинским вестником», «Вестником Европі» та ін.

«Харьковский демокрит» Масловича є цікавим явищем і з погляду суспільного становища журналістики в нашому місті. Журнал було засновано як приватне підприємство, але впродовж тривалого часу він залишався єдиним таким виданням.

«Украинский вестник» - перший у підросійській Україні літературно-мистецький, науковий і громадсько-політичний місячник, видання якого тривало чотири роки. Ініціатива створення належала професорові російської словесності Срезневському. За рік були сформовані обличчя й структура журналу. Наукові праці розміщувалися в першому відділі «Наукові статті, художня література - в другому - «Красне письменство», краєзнавчий матеріал - у третьому - «Харківські записки», листування з читачами, бібліографічні матеріали, дрібні замітки у четвертому - «Суміш»

Сенсацією наукового відділу журналу слід вважати появу в ньому великої праці професора філософії Харківського університету Андрія Дудровича «Про тваринний магнетизм», яка була сприйнята неоднозначно і викликала полеміку. Під «тваринним магнетизмом» тоді розумілося те вчення, що в ХХ ст. дістало назву «психоаналізу» й виникло внаслідок нукової діяльності Зигмунда Фройда.

Широко були репрезентовані в журналі гуманітарні науки. Важливе місце тут посіли історичні праці. Причому майже всі вони були зорієнтовані на вивчення історії України.

Друкувалися в науковій частині часопису й перекладні праці, як наприклад «Лист Жана-Жака Руссо до Вольтера 1756 року, серпня 18 дня». Але такі публікації не складали більшості, а правили, так би мовити, за додаткові прикраси розділу, з’єднували матеріали харківських авторів із світовою науковою традицією.

Естетичну програму журналу формував Гонорський - одна з найяскравіших зірок на обрії літературного Харкова початку ХІХ ст. Йому тут належить щонайменше два здобутки: 1) теорія наслідувальної гармонії слова, яка є особливо цікавою з погляду наступного розвитку світової художньої думки, і 2) теорія мальовничої прози, що концептуально випливала з першої та стала естетичною програмою для художнього відділу журналу. Мальовнича проза - це саме та творчість, що постає з реалізації на практиці теорії наслідувальної гармонії слова. Її головна ознака - вміння зображати картини дійсності так, щоб передавати в символіці слова, у його фонетичній значимості риси й ознаки відтворюваних явищ. Мальовнича проза - експериментальна за своєю природою, це переважно вправи на побудову майстерних зорових образів, це робота над наданням їм опуклості, виразності.

Теорія мальовничої прози, що концептуально випливала з теорії наслідувальної гармонії та стала естетичною програмою для художнього відділу журналу. Теорія наслідувальної гармонії слова побудована на усвідомленні символічності значень звуків. Її сутність полягає у тому, що митець у процесі творчості мусить враховувати не лише зміст слів, але й символіку мови, тобто образні уявлення звуків, що складають слова. Мальовнича проза - це саме та творчість, що постає з реалізації на практиці теорії наслідувальної гармонії слова. Її головна ознака - вміння зображати картини дійсності так, щоб передавати в символіці слова, у його фонетичній значимості риси й ознаки відтворюваних явищ. Мальовнича проза - експериментальна за своєю природою, це переважно вправи на побудову майстерних зорових образів, це робота над наданням їм опуклості, виразності.

Відділ «красного письменства» друкував твори іноземних авторів, перекладених діячами. Але друкувалися не власне твори, а уривки з них, які найбільше відповідали взірцеві «мальовничої прози», тобто уривки пейзажні, описові, пов’язані переважно з передачею суб’єктивних вражень. Тут друкувалися Шатобріан, Бланшард, Мармонтень, Жан Поль.

Лише один місцевий письменник витримав конкуренцію із зарубіжними авторитетами й був запрошений до участі в журналі самим Гонорським. Це був Іван Вернет, чиї твори почали з’являтися в прозовому відділі часопису все в 1816 р. і відтоді вміщувалися майже в кожному числі до припинення видання.

Його твори зорієнтовані з одного боку на знамениту «Сентиментальну подорож» Стерна, з другого - на швейцарську філософсько-літературну школу, лідером якої був Ж-Ж Руссо. Твори Вернета - безсюжетні етюди, де авторською волею поєднуються мальовничі картини дійсності, спогади з пережитих літ і подій, філософські роздуми.

У відділі віршів друкували переклади, а далі і власні твори Срезневський, Філомафітський, Куницький, Сомов, Кричевська. Їхні твори були мало чим прикметні на тлі тодішньої російської поезії. Однак поступово давалася взнаки українська стихія, котра поставала з природного довкілля, у якому жили й творили автори журналу.

В 12му числі 1818 р. «УВ» опублікував першу добірку творів Гулака-Артемовського українською мовою. Це були казка «Пан та собака», вірш «Супліка до Грицька К....и» і роз’яснення «Люди добрі, і ви, Панове гомада!» як читати український текст.

Продовження публікації українських творів говорить про їх успіх у читачів, про налаштованість публіки на позитивне ставлення до таких поетичних спроб, а поява серед віршів послання «Супліка до Грицька К....и», тобто до Григорія Квітки, свідчить про несамотність молодого поета в його намаганні творити українську літературу, про наявність у нього авторитетного однодумця й покровителя.