Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
цив проц.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
08.09.2019
Размер:
1.31 Mб
Скачать

8. 3Начення практики Європейського Суду з прав людини для цивільного судочинства

Визначення місця практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у внутрішньому законодавстві України ґрунтується на положеннях статей 8 та 9 КУ, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція), ЗУ «Про міжнародні договори України» та «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» регулює відносиии, що виникають у зв’язку з обо-в’язком держави виконувати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення кількості заяв до ЄСПЛ проти України.

Положення вказаного ЗУ значною мірою стосуються саме остаточних рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України, якими визнано порушення Конвенції. Виходячи із ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 ро-ку», Україна повністю визнає на своїй території обов’язковість юрисдикції ЄСПЛ з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Таким чином, рішення ЄСПЛ, які можуть бути ухвалені стосовно України, наділяються таким же юридичним статусом, як і сама Конвенція.

Рішення ЄСПЛ мають такі ознаки:

а) правові позиції, що містяться у рішеннях ЄСПЛ, мають нормативний характер;

б) в рішеннях дається тлумачення Конвенції і Протоколів до неї;

в) самі рішення мають правозастосовчий характер, оскільки в них міститься рішення по конкретній справі.

У правовій теорії поширена точка зору, що рішення ЄСПЛ мають преце- дентний характер для національної судової практики. Разом з тим слід мати на увазі, що прецедентність рішень ЄСПЛ слід розглядати не лише з точки зору, власне, прецедентного характеру, тобто кваліфікації їх як прецедентів, а щодо загальнообов’язковості. Загальнообов’язковість є ширшою за своїм значенням властивістю рішень ЄСПЛ. Для практики застосування рішень Суду саме цей аспект є найголовнішим та відбиває необхідність застосування у судовій практиці різних за своїм характером рішень ЄСПЛ.

На рішення ЄСПЛ як на джерело права звертає увагу ВСУ і Вищі спеціалізовані суди. Так, у ППВСУ від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначається, що у мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності ма-ють бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини, які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 р. № 3477-ІУ «Про ви-конання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Отже, будучи особливим джерелом цивільного процесуального права України, рішення ЄСПЛ володіють прецедентною природою, з їх допомогою фо-рмуються важливі правові позиції, обов’язкові до подальшого використання судами в ході розгляду і вирішення цивільних справ. Проте правові позиції ЄСПЛ у «чистому вигляді» не можуть виступати джерелом права, оскільки вони є складовою частиною того або іншого рішення – джерела права. Виділен-ня правових позицій з рішень ЄСПЛ може спричинити втрату останніми прецедентного характеру.