34. Принцип пропорційності в цивільному судочинстві.

Цей загальновизнаний принцип міжнародного права базується на визначальних постулатах верховенства права і, виходячи з пріоритету прав людини, передбачає баланс необхідного державного втручання у приватні справи.

Принцип пропорційності спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав повинні бути істотними, а засоби їх досягнення – обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

Згідно цього принципу правозастосування зводяться до такого: мета встановлення певних обмежень має бути легітимною й істотною; обмеження, що переслідують істотну мету, мають бути об’єктивно виправданими, обґрунтованими; при застосуванні обмежень має забезпечуватися розумний баланс приватних і публічних інтересів.

За цим принципом ЄСПЛ послідовно вирішував чотири групи питань: 1) чи було передбачене законом те обмеження (втручання), що заперечується; 2) чи переслідувало воно одну з легітимних цілей, зазначених у ЄКПЛ; 3) чи було воно необхідним у демократичному суспільстві; 4) чи було воно співрозмірним тій правомірній меті, якої досягали

Показовим є те, що КАС передбачає умови застосування пропорційності при розгляді справ про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, звертаючи увагу на необхідність оцінки рішень чи дій суб’єкта владних повноважень з точки зору до- гримання балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані (п. 8 ч. 3 ст. 2 КАС).

35. Значення рішень Конституційного Суду України з питань цивільного процесу.

Відповідно до ст. 147 Конституції України КСУ є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, що вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів КУ і дає офіційне тлумачення КУ та законів України.

Згідно зі ст. 13 ЗУ «Про КСУ» КСУ приймає рішення та дає висновки у справах щодо: 1) конституційності законів та інших правових актів ВРУ, актів ПУ, актів КМУ, правових актів ВРАРК; 2) відповідності КУ чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов’язковість; 3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених ст. 111 та 151 Конституції України; 4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Відповідно до ст. 83 ЗУ «Про КСУ» у разі виникнення в процесі загального судочинства спору щодо конститу- ційності норми закону, яка застосовується судом, провадження у справі зупиняється. За таких умов відкривається конституційне провадження у справі і справа розглядається Конституційним Судом невідкладно.

У ч. 3 ст. 8 ЦПК зазначається, що у разі виникнення у суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акту Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції КСУ, суд звертається до ВСУ для вирішення питанім стосовно внесения до КСУ подання щодо конституційності закону чи іншого правового акту.

Можна визначити юридичні ознаки рішень КСУ:

1) рішення постановляються єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні – Конституційним Судом, який Конституція України наділила виключною прерогативою вирішувати питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і давати офіційне тлумачення Конституції і законів України (ст. 147 КУ);

2) вони постановляються в певному процедурному порядку, тобто є результатом правотворчості;

3) мають загальний характер, оскільки поширюються не лише на нормативні правові положення, що стали предметом розгляду Конституційним Судом, але і на інші аналогічні приписи;

4) обов’язкові на усій території України і можуть застосовуватися неодноразово;

5) документально оформлені, мають встановлену форму і реквізити;

6) встановлено спеціальний порядок вступу в юридичну силу і порядок її втрати. Оскільки рішення КСУ про офіційне тлумачення опосередковано є частиною Конституції, воно, як і КУ, має вищу юридичну силу;

7) держава забезпечує обов’язковість рішень КСУ не лише відповідними нормативними актами, але і відповідними організаційно- примусовими заходами;

8) підлягають офіційному опублікуванню. За ст. 67 ЗУ «Про КСУ» рішення й висновки Суду офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання і разом з окремою думкою його суддів публікуються у «Віснику КСУ» та в інших офіційних державних виданнях.

Умовно можна говорити про три основні напрями впливу рішень Конституційного Суду на цивільне судочинство:

– першим є діяльність, що спрямована на розширення сфери судового захисту цивільних прав. В діючій Конституції не передбачена можливість відмови заінтересованої особи в судовому захисті її прав і свобод. Отже, галузеве законодавство не має права довільно регулювати даний процес, встановлюючи локальні заборони або доповнення. Всі обмеження права на судовий захист, тобто права на звернення до компетентного суду за захистом прав і інтересів, неконституційні;

– другим напрямом є діяльність щодо усунення процесуальних положень, які не можуть належним чином гарантувати належну реалізацію права на судовий захист. Тому положення ЦПК, що вступають у суперечність з Конституцією і міжнародними договорами, не можуть гарантувати реалізацію права на судовий захист;

– третім напрямом впливу є діяльність по усуненню колізії процесуальних норм. Дуалізм, утворюваний колізією процесуальних норм, є неприпустимим. При виникненні колізії процесуальних норм застосуванню підлягає та з них, яка виходить з пріоритету прав людини і громадянина, сприяє належній реалізації права на судовий захист.

На підставі вищевикладеного можна зробити такі висновки:

1) рішення КСУ є специфічними джерелами цивільного процесуального права України. Вони поєднують у собі властивості різних видів джерел права, але в той же час не можуть бути повною мірою віднесені до жодного з них. Тому можна вважати, що рішення КСУ поєднують у собі якості правозастосовних і нор- мовстаиовлюючих актів;

2) рішення, прийняті КСУ, є джерелами права, яким в ієрархії правових актів відведено місце нижче за Конституцію, але вище за будь-кого інших внутрішньодержавних актів, включаючи конституційні закони. Отже, юридична сила рішень Конституційного Суду перевищує юридичну силу будь-якого акту, окрім Конституції України;

3) КСУ не є законодавчим органом і не підміняє законодавця. Проте він активно бере участь в законодавчому процесі, формує позитивне конституційне право, сприяє вдосконаленню і розвитку поточного законодавства;

4) визнання за актами КСУ ролі джерела права спричиняє необхідність офіційного закріплення цього положення в законодавстві України.

Думка про те, що рішення КСУ слід розглядати як джерело цивільного процесуального права, підтримують не всі правознавці.