41. Поняття і види судових рішень.

Судове рішення – це акт судової влади, який здійснює захист порушених чи оспорюваних прав громадян, ЮО та держави шляхом підтвердження наявності чи відсутності правовідносин і приписом певної поведінки в майбутньому.

В порядку цивільного судочинства суди постановляють: 1) рішення – ними закінчується судовий розгляд, вирішення справи по суті, надається відповідь на матеріально-правову вимогу позивача до суду; 2) ухвали – ними вирішуються всі питання процесу, які не пов’язані з вирішенням справи по суті; 3) судові накази – форма судового рішення, яке виноситься у справах наказного провадження про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна.

Залежно від способу захисту права і правових наслідків, які вони викликають, судові рішення поділяються на види: Рішення про присудження – це постанови суду, якими підтверджуються права, обов’язки та законні інтереси сторін і одна сторона присуджується виконати на користь іншої сторони певні дії або утриматися від їх виконання. Рішення про визнання – постанови суду, якими підтверджується наявність або відсутність між сторонами певних юридичних відносин, певних обставин чи юридичних фактів. Конститутивні рішення – постанови суду, спрямовані на зміну чи припинення правовідносин.

Залежно від обсягу вирішених ними питань: Завершальними рішеннями повністю вирішені всі правові вимоги, передані на розгляд суду. Додатковими вирішуються окремі правові вимоги, з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення, котрі не були розв’язані основним рішенням. Альтернативними називаються рішення, якими встановлюється два можливих точно визначених способи його виконання, передбачені нормами матеріального права. Факультативними називаються рішення, які зобов’язують відповідача до виконання певних дій і які у випадку неможливості їх виконання одночасно визначають інший спосіб виконання.

42. Види позовів.

В науці ЦПП позови розподіляють за 2 критеріями: матеріально-правовому (за предметом позову) та процесуальному (за його змістом).

За матеріально-правовою ознакою позови поділять на позови, які витікають з цивільних, трудових, та інших правовідносин. Практично це необхідно для визначення судової юрисдикції справи.

За процесуально-правовою ознакою позови поділяються на: позови про визнання, позови про присудження, преобразовательные (?) позови.

Позови про визнання – спрямовані на усунення непорозумінь з приводу наявності та змісту правовідносин між сторонами. При їх пред’явленні право ще не порушено, але у суб’єктів цих правовідносин або у одного з них є сумніви в наявності цих правовідносин. Сумніви ці носять характер правовий, а не фактичний. В ряді випадків сумнівів може й не бути, але одна сторона не визнає наявності правовідносин, тому друга сторона звертається до суду за підтвердженням правовідносин. Позови про визнання можуть бути позитивними та негативними.

Позови про присудження – спрямовані на поновлення порушеного права, усунення наслідків правопорушення; вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують. Кінцевою метою цих позовів є повернення речі, певної суми грошей тощо. Ними позивач домагається видачи виконавчого листа, тобто примусового виконання. При пред’явленні цих позовів кінцева мета може бути досягнута, як правило, після підтвердження судом права позивача, тобто присудження зазвичай передує визнання. Але це не завжди.

Перетворювальні позови – спрямовані на захист прав шляхом їх трансформування, тобто зміни чи припинення правовідносин, які існують між сторонами(про встановлення нових правовідносин, про зміну правовідносин, про припинення правовідносин).