29. Процесуальні засоби захисту відповідача проти позову (зустрічний позов, заперечення проти позову).

Стаття 123. Зустрічний позов. 1. Відповідач має право пред’явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті. 2. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. 3. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об’єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Стаття 124. Форма і зміст зустрічної позовної заяви. 1. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред’явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 119 і 120 цього Кодексу. 2. До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Стаття 128. Заперечення відповідача проти позову. 1. Після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову із зазначенням доказів, що підтверджують його заперечення. 2. Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі. 3. Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу.

30. Поняття та види судового представництва.

Представництвом є правовідносини, в силу якого одна особа (представник) виступає в суді від імені та в інтересах іншої особи (тієї, яку представляють). В ЦП представництво можливе в б-я справі, яка розглядається судом в порядку цивільного судочинства на всіх стадіях його розвитку, починаючи з порушення справи і закінчуючи виконанням судового рішення. В представництві необхідно розрізняти 2 сторони: зовнішню та внутрішню. Зовнішню сторону складають відносини представника і суду, які складаються з приводу розгляду і вирішення конкретної ЦС. Ці правовідносини мають цивільно-процесуальну природу і регулюються ЦПЗ. Внутрішню сторону складають правовідносини, які виникають між тим, кого представляють і представником. Дані відносини, як правило, не регулюються нормами ЦПП, вони мають характер матеріально-правових відносин і регулюються цивільним, сімейним, трудовим, адміністративним та іншим законодавством.

Стаття 38. Участь у справі представника. 1. Сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника. 2. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. 3. Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники. 4. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника.

Стаття 40. Особи, які можуть бути представниками. 1. Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу. 2. Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.

Стаття 41. Особи, які не можуть бути представниками. 1. Не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок. 2. Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники.

В основі добровільного представництва лежить договір. Перший його підвид – представництво інтересів сторін і третіх осіб адвокатами. Підставою цього представництва є договір доручення на ведення справи в суді між особою, яку представляють та організацією адвокатів, адвокатом. Другий підвид – юрисконсульт представляє інтереси п/у/о виходячи з трудового договору. Наявність довіреності у юрисконсульта не свідчить про договір поручення, а є документом про повноваження. Третій підвид – окремі громадяни за договором представляють в суді інтереси сторін та третіх осіб. В останньому випадку представниками можуть бути працівники п/у/о – у справах цих п/у/о, один із співучасників по дорученню інших співучасників, інші особи, які допущені судом, який розглядає справу, до представництва у даній справі, які мають цивільну процесуальну дієздатність і належним чином засвідчені повноваження на здійснення представництва в суді.

Стаття 39. Законні представники. 1. Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. 2. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена. 3. Права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном. 4. Права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна. 5. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.

За ступенем обов’язковості: обов’язкове – виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акта; факультативне – на підставі цивільно-правової угоди.

За підставами виникнення: договірне – підставою його виникнення є волевиявлення сторін, при якому представника і особу, чиї інтереси він представляє, пов’язує договір доручення або трудовий договір (таке представництво здійснюється адвокатами, юрисконсультами по справах своїх організацій тощо); законне – підстави його виникнення передбачені законом. За ознаками особи, в інтересах якої здійснюється представництво: представництво фізичних осіб – підставою є закон або цивільно-правова угода; представництво юридичних осіб – таке представництво базується, як правило, на трудовій угоді.