23. Неналежний відповідач та порядок його заміни.

Стаття 33. Заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідачів. 1. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. 2. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

Заміна неналежного відповідача – це процесуальна дія суду, яка оформлена ухвалою, щодо виведення із цивільного процесу неналежного відповідача і допущення (залучення) належної сторони, не припиняючи розгляду справи. При заміні неналежної сторони діють два основних правила.

По-перше, відповідач вважається неналежним тільки після того, як його виведено із процесу, а на його місце залучений належний відповідач. Це означає, що за будь-яких обставин, за усієї очевидності неналежності сторони до справи, яка розглядається судом, відповідач вважається належним із наділенням його усією повнотою процесуальних прав та обов’язків.

По-друге, заміна неналежного відповідача допускається лише за клопотанням позивача, оскільки він виступив ініціатором процесу, суб’єктом, який вимагає судового захисту. Згоди відповідача на його заміну не вимагається. Варіанти заміни:

Перший варіант. Якщо судом встановлено, що даний відповідач є неналежним і хто є належним. При даній умові, якщо позивач згоден на заміну, суд своєю ухвалою проводить заміну неналежного відповідача.

Другий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може притягнути цю особу як другого відповідача до процесу і в позові щодо неналежного відповідача відмовляє, а вимоги щодо належного відповідача вирішує по суті справи.

Третій варіант. Якщо не встановлено судом, хто є належним відповідачем, а позивач згоден на вибуття неналежного відповідача, суд зупиняє провадження із справи, так як позивач відмовляється від позову і в позовному провадженні залишається тільки одна сторона.

Четвертий варіант. При цій же умові, якщо позивач не згоден на вибуття неналежного відповідача з процесу, суд розглядає справу і відмовляє у задоволенні позову щодо даного відповідача.

24. Процесуальне правонаступництво.

Процесуальне представництво – це врегульована цивільними процесуальними нормами форма надання допомоги, в тому числі правової, однією особою (представником) іншій (особі, яку представляють) шляхом вчинення представником від імені та в інтересах останньої комплексу процесуальних дій у межах наданих йому повноважень у зв’язку з розглядом та вирішенням цивільної справи.

Стаття 37. Процесуальне правонаступництво. 1. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу. 2. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив.

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони із спірних або встановлених судом правовідносин майнового, але не особистого характеру.

Універсальне (повне) правонаступництво буде у випадку смерті сторони, припинення ЮО, яка є стороною в справі. В цих випадках спадкоємець громадянина, правонаступник ЮО стає стороною в матеріальних правовідносинах, а, відповідно, і процесуальним правонаступником в цивільній справі.

Сингулярне (часткове) правонаступництво наступає у випадку передачі права, поступки вимоги, переводу боргу та інших обставинах, передбачених Цивільним кодексом.

У випадку процесуального правонаступництва суд призупиняє провадження до вступу чи залучення до справи правонаступника. Процесуальне правонаступництво можливе на б-я стадії процесу і у б-я виді провадження. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив. Таким чином в процесуальному плані, процесуальне правонаступництво, з одного боку являє собою зміну суб’єктного складу учасників спору (заміну відповідної сторони у спірних чи встановлених судом правовідносинах у випадку її вибуття з цивільної справи), з іншого боку суд не починає розгляд справи заново, а лише призупиняє провадження до вступу чи залучення у справу правонаступника. Це обумовлено тим, що правонаступник ніби продовжує участь в справі тієї особи, яку він замінив. Для настання процесуального правонаступництва правонаступник має довести суду своє право на заняття процесуального становища тієї особи, яку він збирається замінити у справі. При цьому доказами цього права можуть бути відповідне рішення суду, устав підприємства, свідоцтво про право на спадок, інші документи в передбачених законом випадках. Здійснення процесуального правонаступництва можливе на будь-якій стадії процесу і будь-якому виді провадження.

25. Треті особи в цивільному процесі.

Треті особи – це суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають в розпочату сторонами в суді справу для захисту власних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і яким властива матеріально-правова зацікавленість, що, як правило, протиречить інтересам позивача та(або) відповідача. Юридична зацікавленість третіх осіб або тотожна зацікавленості сторін, або близька до цієї зацікавленості, бо третя особа брала участь до процесу в допроцесуальних відносинах з однією чи з обома сторонами. Але треті особи все ж відрізняються від сторін, тому що вони вступають або залучаються судом у справу, яка вже розпочата сторонами, у зв’язку з чим права та інтереси третіх осіб не співпадають повністю або частково з правами та інтересами сторін.

Ознаками:

– вступ у порушену справу в суді;

– втручання у спір між сторонами;

– особистий характер заінтересованості.

Залежно від прояву матеріально-правової заінтересованості треті особи бувають двох видів: треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, та треті особи, які не заявляють таких вимог щодо предмета спору.

Правовий статус третіх осіб дещо подібний до прав та обов’язків сторін.

Стаття 34. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. 1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред’явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов’язки позивача. 2. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

Стаття 35. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. 1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов’язки щодо однієї із сторін. 2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в праві також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов’язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. 3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов’язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу. 4. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

Стаття 36. Порядок залучення до участі у справі або вступу в справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог. 1. Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов’язана повідомити суд про цю третю особу. 2. У заяві про залучення третьої особи повинні бути зазначені ім’я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі. 3. Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз’яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї. 4. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися з заявою про свою участь у справі. 5. Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі в справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи. 6. З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд постановляє ухвалу.