38. Фердінанд Тьонніс про спільноту і суспільство.

Основні праці: «Спільнота і суспільство. Основні поняття чистої соціології», «Вступ до соціології», «Прогрес і соціальний розвиток». Т. по праву вважається одним із засновників формальної соціології. Напрямок, що його представляє Т., одержав назву формального завдяки своїй вихідній методологічній позиції і виявився у розумінні предмета і задач соціології. У Т. є принциповим поділ соціології на загальну і спеціальну. Соціологічною ж теорією у нього виступає спеціальна соціологія. Вона поділяється на чисту, емпіричну і прикладну. Своєю назвою формальний напрямок зобов’язний саме чистій соціології. На думку Т., досвід утворювання понять варто запозичати не з описового природознавства, а з хімії, виділяючи чисті, тобто чітко розмежовані і відособлені поняття. За Т. – це «нормальні поняття», що представляють собою ідеальні типи, що виникли в результаті умоглядних побудов.

Теоретична соціологія постає у Т. вигляді понятійного конструкту. Її тематичне поле складається з таких підрозділів: - суспільні стосунки – ґрунтуються на психологічних чинниках, але не обмежуються ними, вони обумовлюються і підтримуються також взаємовизнаними правами і обов’язками. Розширення кількості осіб, зв’язаних певними стосунками, змінює їхню структуру, що набуває вигляду відносин у формі кола. Це можуть бути гуртки, осередки, товариства; - суспільні цілісні сукупності – це єдність індивідів, що мають об’єктивно обумовлені спільні риси, наприклад, мову, культуру, расу. Якщо стосунки та кола утворюються за волею самих особистостей, тобто суб’єктивно, то суспільні цілісні сукупності належать до об’єктивно обумовлених суспільних формоутворень; - суспільні корпорації – це суспільні тіла, що мають свою організацію і виконують функцію об’єднання людей, які перебувають між собою в різних зв’язках і стосунках. Найважливішою корпорацією є держава.

Центральними категоріями «чистої соціології» у Т. є спільнота і суспільство. За допомогою цих понять він намагається описати перехід від традиційно феодального суспільного порядку до індустріального суспільства. Спільнота є органічною цілісністю, під якою мається на увазі сукупна дійсність до індустріального суспільства. Його життя характеризується спільністю переконань, міцними зв’язками, афективно забарвленою близькістю. Принципове значення мають родинні, сусідські і дружні зв’язки, властиві для даної соціальної форми. В їхніх рамках здійснюється діяльність людей, закритих від зовнішніх впливів. Суспільство, на противагу спільноті побудовано за механічним принципом. Зовнішні впливи тут визначають відносини між людьми. Їхні взаємодії не підпорядковані інтересам цілого, домінують приватні інтереси, особисті цілі. Діяльність набуває характеру анонімного обміну, сприяючи відчуженості людей. Суспільні відносини Т. вважає соціальною реальністю, що існує незалежно від індивідів. У цій реальності діють так звані «соціальні сутності» - так у чистій соціології визначаються суспільні відносини, що виникають з волі індивідів.

Розуміння волі як фактора соціальних змін і механізму суспільних відносин походить з поглядів Т. Гоббса і філософії Шопенгауера. У Т. воля – засадничий принцип як окремої людини, так і соціальних процесів. Саме через звернення до волі, тобто до категорії абстрактної психології, у поясненні соціальних явищ соціологію Т. у Німеччині називають «психосоціологією».

У своїй праці «Майбутнє соціології» розкриває дослідницький потенціал не тільки методу дедукції та індуктивного методу, спостереження і експерименту, тим самим відкриваючи для себе перспективи емпіричної соціології. Емпірична соціологія, на його думку, займається дослідженням окремих фактів суспільного життя. Завдання ж практичної соціології зводиться до переробки даних прикладної та емпіричної соціології з метою їх застосування при складанні соціально-політичних рекомендацій, обґрунтуванні соціальних орієнтирів і настанов.