7. Режими взаємодії громадської думки та влади. Концепція д. Гаври.

Д.П. Гавра – дослідник із Санкт-Петербургу. Д.П. Гавра розглядає громадську думку в різних аспектах її буття. По-перше – як спільну, зацікавлено ціннісну, практичну діяльність соціальних суб’єктів і їхній результат. По-друге – як специфічний соціальний інститут, здатний функціонувати у всіх сферах життя суспільства. Дослідник порівняв громадську думку з повітрям, який необхідний для дихання демократії: коли він є, його не помічають, але його відсутність може призвести до загибелі всього організму. Крім того, Д.П. Гавра ввів поняття "режими взаємодії влади і громадської думки", під якими, зокрема, розуміється "узагальнена характеристика заходів реальної включеності громадської думки в ухвалення політичних рішень, управління справами держави і суспільства і можливостей для функціонування, наданих владними інститутами".

Під режимом взаємодії влади і громадської думки розуміється «узагальнена характеристика міри її реального включення в прийняття політичних рішень, управління державою і суспільством та можливостей її функціонування, бути представленою у владних інститутах». Вчений пропонує низку критеріїв:

1) демократичність системи виборів та виборчих законів на різних рівнях;

2) характер законодавчого (у тому числі конституційного) закріплення ролі та прерогативи громадської думки;

3) наявність каналів вільного висловлення думок і свободи їх вираження;

4) характер дискусій між громадською думкою та владою;

5) кількісний, предметний та об’єктивний ареал звернень влади до громадської думки;

6) предметний і соціальний ареал включення реакцій і оцінок громадської думки у владні рішення;

7) наявність вільних багатьох каналів вивчення та аналізу громадської думки.

На основі зазначених критеріїв Д.П. Гавра виокремлює такі види режимів:

1) режим пригнічення громадської думки;

2) режим ігнорування громадської думки;

3) режим патерналізму влади щодо громадської думки; 4) режим співпраці влади і громадської думки;

5) режим тиску громадської думки на владу;

6) режим диктатури громадської думки.

8. Н. Шампань про проблеми вивчення громадської думки

Радикальній критиці підає роботу організаторів опитувань французький дослідник Патрік Шампань Практика опитувань, пише Шампань, свідчить, "що інститути насправді не вимірюють "громадську думку", а продукують артефакти і займаються скоріше чимось на зразок "нелегальних експериментів" у науці". І далі: "Інститути громадської думки забували брати до уваги одну, більш реальну "громадську думку", ніж те, що вони вигадували на папері у вигляді комп’ютерних ранжирів; мається на увазі громадська думка ефективно діючих груп інтересів, які політична наука традиційно означує як "групи тиску", або "лобі". П. Шампань пише: "Я маю слабкість вважати, що розвитку демократії більше допомогли б дійсні соціологічні дослідження, результати яких мають більш тривалий термін валідності і доступні всім, ніж моментальні опитування з невизначеними відповідями".

Шампань наголошує, що поняття громадської думки «продовжує відігравати роль деякого «полівалентного оператора» в політичному дискурсі: залежно від обставин «громадська думка» є простим спостерігачем політичної гри, який, як хор в античному грецькому театрі, супроводжує дії акторів сміхом або сльозами; або це повноправний політичний актор, якого треба слухати, оскільки його волю, завжди справедливу за визначенням, належить поважати; або це ще колективний актор «на других ролях», який може бути абсурдним (або який може і сам обманутися); політичні діячі, які повинні представляти народну волю, не зобов’язані обмежуватись слідуванням за «громадською думкою», а мають її також виправляти і перевиховувати, якщо вона сама помиляється».

Складається враження, що сьогодні ринкові вимоги стали головними, позбавляючи легітимності як політичні ідеології, так і громадянські цінності. Експансія ринку та зростання складності соціального порядку сформували дуже специфічний режим влади, який вже неможливо однозначно ідентифікувати з певною політичною силою. Скориставшись аналогією з використовуваним етнологами терміном “розширений обмін” (модель шлюбних обмінів між різними соціальними групами), П. Шампань називає такий режим влади розширеним домінуванням, адже він створює такі соціальні простори, які є занадто великими, щоб підпорядковуватися окремим соціальними суб’єктам. Розширене домінування передбачає, поділ праці з домінування, розпорошуючи в такий спосіб політичну відповідальність. “Серед домінуючих ніхто не панує повністю: в кожний окремий проміжок часу домінує певна конфігурація, яку формують різні поля, що беруть участь у здійсненні влади. Такий спосіб домінування, безперечно, є менш жорстоким, ніж монопольне домінування однієї фракції, але він водночас могутніший, позаяк походить звідусіль і нізвідки, він невиразний і багатоликий, з ним погоджуються і йому підпорядковуються”