3. Теорія стереотипізації у. Ліппмана.

«Стереотип, – писав У. Ліппман, – це упереджена думка, яка рішуче керує усім процесом виховання. Він маркує певні об’єкти як знайомі, так і не знайомі. Тому ледве знайомі здаються добре знайомими, а не знайомі чужими. Він оперує знаками, які можуть варіювати від істинного індексу до невизначеної аналогії».

Світ, який людям треба пізнати, й світ, який вони знають, – часто дві зовсім протилежні речі. На думку Ліппмана, суспільство знайшло вихід з цієї проблеми у використанні стереотипів – сталих та економних змістових форм існування масової свідомості, яка оперує світом та у світі. Коріняться вони дуже глибоко не тільки в масовій, а й в індивідуальній свідомості. Їх ніхто не вигадав і не запроваджував, як і багато чого в світі людей, вони виникли із суспільної потреби в них. Вони завжди однозначні, хоча реальна поведінка людини багатогранна. Часто стереотипи перетворюються в забобонність, або – в міф.

Механізми створення стереотипів та їхньої взаємодії не такі вже й складні, і Ліппман описує їх у такий спосіб: "Людський розум – це плівка, яка реєструє раз і назавжди кожне враження, яке отримує. Людський розум нескінченно й постійно творить. Картинки, що виникають і поєднуються, загострюються тут, збираються тут, оскільки ми робимо їх більш складними, ніж наші власні. Вони не лежать нерухомо перед лицем розуму, але переробляються поетичним чином у наші особисті висловлювання... Роблячи це, ми персоніфікуємо якості й драматизуємо відносини".

Стереотип – феномен внутрішнього світу людини, який поєднує: фрагмент реальності, її особистісне світосприйняття, її оцінку певною соціальною групою та міжгрупова взаємодія в цьому фрагменті реальності (або з приводу нього). У формуванні соціального стереотипу беруть участь такі мисленнєві процеси, як генералізація, схематизація, категоризація та казуальна атрибуція (причинно-наслідкове пояснення об’єктивної реальності). Але його зміст обумовлений конкретним історичним соціокультурним середовищем, яке виділяє основні, значущі характеристики об’єкту й пропонує вже готові способи стереотипізації явища. Все це говорить про те, що стереотип – складне соціально-психологічне явище з власною структурою та відповідними функціями.

У. Ліппман в книзі "Громадська думка" висловив думку, що громадська думка, особливо з політичних питань, формується засобами масової інформації. В той же час, вважав він, думки - це вулиця з двостороннім рухом. Суспільство складається з багатьох організацій, груп, асоціацій, позиції яких не завжди враховуються владою. Проте громадська думка має обмежені можливості, оскільки не здатна адекватно відбивати соціальну реальність, а в деяких випадках може виявитися навіть помилковою. Цей висновок Ліппмана був підкріплений теорією стереотипізації масової свідомості, згідно якою в повсякденній життєдіяльності люди, як правило, оцінюють ситуацію і роблять усе шаблонно відповідно до наявних у них стереотипів. Соціальний стереотип - це спрощений, схематизований образ будь-якого соціального об’єкту, який володіє значною стійкістю. Людина помічає в соціальному оточенні лише те, що вже сформоване для неї культурою, звичками, установками, пропагандистськими ярликами. Соціальний стереотип включає знання і відносини. Знань про соціальні об’єкти людині часто бракує, переважають відносини, в основному, емоційно забарвлені. Часто в їх основі лежать різні упередження, що сформувалися без достатньої інформації, засвоєні без критичного осмислення. Тому в ситуації, коли потрібні аналіз і вироблення власної позиції, стереотипи не можуть бути основою правильних рішень. В той же час, людина не може існувати без стереотипів. Вони допомагають їй порівняно швидко упорядкувати навколишню соціальну дійсність, дозволяють відносно вільно орієнтуватися в обставинах.