- •29. Нелогічні дії як предмет соціології в. Парето.
- •26. Теорія соціальної дії м. Вебера
- •30. Соціологія політики м. Вебера
- •25. Правила соціологічного методу е. Дюркгейма.
- •27. Основні поняття соціології п. Бурдьє.
- •31. Теорія аномії р. Мертона.
- •32. Феноменологічна концепція знання п. Бергера та т. Лукмана.
- •36. Концепція «соціального характеру» е. Фромма.
- •38. Фердінанд Тьонніс про спільноту і суспільство.
- •79. Ієрархія шкал за рівнем вимірювання. Шкали: визначення, припустимі операції та перетворення, приклади
- •80. Міри центральної тенденції та варіації для шкал різних типів
- •81. Одно- та двовимірна таблиця: структура таблиці, правила читання, інтерпретації та презентації таблиць у публікаціях.
- •82. Нормальний розподіл: параметри, вид кривої розподілу, інтерпретація площі під кривою розподілу.
- •83. Статистичний розподіл: умови застосування, параметри, інтерпретація, сфера застосування.
- •84. Стандартизація змінних: мета стандартизації, формула обчислення стандартизованої змінної.
- •Крива нормального розподілу (крива Гауса)
- •85. Відбір об’єктів для аналізу за умовою в пакеті spss (оса).
- •86. Поняття статистичного висновку. Точкове та інтервальне оцінювання статистик. Характеристики точкових оцінок.
- •87. Поняття довірчої імовірності та довірчого інтервалу, їх інтерпретація.
- •88. Побудова довірчих інтервалів для середнього, частки, коефіцієнту кореляції.
- •89. Парна та множинна лінійна регресія: крива, загальний вигляд рівняння, інтерпретація.
- •90. Види алгоритмів кластерного аналізу, критерії визначення кількості кластерів, оцінка надійності
- •91. Факторний аналіз: основна ідея, задачі, які вирішуються за допомогою фа, аналіз та інтерпретація результатів факторного аналізу.
- •33. Концепція «авторитарної особистості» у працях е. Фромма, м. Хоркхаймера та т. Адорно
- •34. Проблема класів та класової боротьби у працях к. Маркса.
- •Об’єкт та предмет соціології громадської думки. Специфіка соціологічного підходу до вивчення громадської думки.
- •24. Конфліктний функціоналізм л. Козера
- •Теорія «спіралі мовчання» е. Ноель-Нойман.
- •Теорія стереотипізації у. Ліппмана.
- •Громадська думка у працях п. Бурдьє.
- •Поняття суб’єкту громадської думки. Типологія суб’єктів громадської думки.
- •Громадська думка як соціальний інститут. Функції громадської думки.
- •Режими взаємодії громадської думки та влади. Концепція д. Гаври.
- •Н. Шампань про проблеми вивчення громадської думки
- •Громадська думка у працях ю. Хабермаса
- •Змі як чинник формування громадської думки.
- •28. Передумова виникнення соціології як окремої науки
- •42. Е. Дюркгейм про соціальні факти
- •68. Пошук і відбір експертів для проведення експертизи в соціологічному дослідженні. Процедури експертного опитування.
82. Нормальний розподіл: параметри, вид кривої розподілу, інтерпретація площі під кривою розподілу.
Закон нормального розподілу, так званий Закон Гаусса, - один з найпоширеніших законів. Це фундаментальний закон у теорії ймовірностей і в її застосуванні. Нормальний розподіл найчастіше зустрічається у вивченні природних і соціально-економічних явищ. Інакше кажучи, більшість статистичних сукупностей у природі і суспільстві підпорядковується закону нормального розподілу. Відповідно можна сказати, що сукупності значної частини великих за обсягом вибірок підпорядковуються закону нормального розподілу. Ti із сукупностей, які відхиляються від нормального розподілу в результаті спеціальних перетворень, можуть бути наближені до нормального. У зв’язку з цим слід пам’ятати, що принципова особливість цього закону стосовно до інших законів розподілу полягає в тому, що він є законом границі, до якої наближаються інші закони розподілу в певних (типових) умовах.
Нормальний розподіл ознаки спостерігається в тих випадках, коли на величину його значень діє множина випадкових незалежних або слабо залежних факторів, кожен з яких відіграє в загальному фактично однаково малу роль (тобто відсутні домінуючі фактори). Функція щільності розподілу якої має вигляд:
, де - дисперсія випадкової величини, ( 2 – це теоретична дисперсія, що відрізняється від s2, яка обчислюється за вибірковими даними)
Нормальний розподіл нерозривно пов’язаний з особливістю функції. Функція є значення однієї змінної ознаки щодо другої також змінної ознаки, яка умовно вважається аргументом. Тобто, якщо відповідному значенню незалежної змінної величини Х, яка зветься аргумент, відповідає одне значення другої змінної величини У, яка зветься функція, то кажуть «У є функція від Х»: у=f(х). Приклад: у=2х; у=0,1х.
Для того, щоб знайти закон розподілу змінної випадкової величини, необхідно знайти функціональну залежність між числовими значеннями, які вона може приймати та ймовірностями цих значень. Графік функції щільності нормального розподілу називають кривою Гауса або нормальною кривою. Параметрами та впливають на форму кривої розподілу та , де та — параметри розподілу.
Інтегральна функція нормального розподілу має вигляд
(4.6)
Розподіл називають стандартним нормальним розподілом.
Тобто ймовірність того, що внаслідок проведення експерименту випадкова величина Х, яка має розподіл , не потрапить в проміжок , дорівнює 0,0027.
В практичних розрахунках часто використовують правило 3-х сігма: якщо випадкова величина розподілена нормально, то абсолютна величина її відхилення від математичного сподівання не перевищить потроєного середньоквадратичного відхилення.
83. Статистичний розподіл: умови застосування, параметри, інтерпретація, сфера застосування.
Статистичним розподілом називають перелік варіант і відповідних їм частот або відносних частот. Статистичний розподіл можна задавати також у вигляді послідовності інтервалів і відповідних їм частот.
Кількісні ознаки елементів генеральної сукупності можуть бути одновимірними і багатовимірними, дискретними і неперервними.
Коли реалізується вибірка, кількісна ознака, наприклад Х, набуває конкретних числових значень (Х = хі), які називають варіантою. Зростаючий числовий ряд варіант називають варіаційним.
Кожна варіанта вибірки може бути спостереженою nі раз (nі ≥ 1 ), число nі називають частотою варіанти xі.
При цьому k
n = ∑ nі,,
і=1
де k — кількість варіант, що різняться числовим значенням;
n — обсяг вибірки.
Відношення частоти nі варіанти xі до обсягу вибірки n називають її відносною частотою і позначають через Wі , тобто
Wі = nі / n
Для кожної вибірки виконується рівність
k
∑ nі, Wі = 1
і=1
Якщо досліджується ознака генеральної сукупності Х, яка є неперервною, то варіант буде багато. У цьому разі варіаційний ряд – це певна кількість рівних або нерівних частинних інтервалів чи груп варіант зі своїми частотами.
Такі частинні інтервали варіант, які розміщені у зростаючій послідовності, утворюють інтервальний варіаційний ряд. На практиці для зручності, як равило, розглядають інтервальні варіаційні ряди, у котрих інтервали є рівними між собою.
Перелік варіант варіаційного ряду і відповідних їм частот, або відносних частот, називають дискретним статистичним розподілом вибірки.