5. Поняття суб’єкту громадської думки. Типологія суб’єктів громадської думки.

Громадська думка є складним, чітко структурованим феноменом. Її суб’єктом (носієм) є певні групи насе­лення. Проблема встановлення суб’єкта громадської ду­мки досить складна. Так, для полстерів (особи, які регу­лярно проводять опитування громадської думки) суб’є­ктами громадської думки є респонденти, які становлять більшість у межах вибірки або певної соціальної катего­рії громадян, які потрапили до неї. Таке суто арифмети­чне визначення суб’єктів громадської думки було гост­ро розкритиковане соціологами, які вважають, що цю проблему слід вирішувати, послуговуючись передусім якісними критеріями.

При з’ясуванні суб’єкта громадської думки необхід­но розрізняти поняття «суб’єкт» і «виразник» громад­ської думки. Виразниками громадської думки можуть бути як окремі індивіди (політичні діячі, журналісти, письменники), так і групи людей. Носієм, суб’єктом громадської думки може бути органічно цілісна група людей, що дає змогу розглядати досліджуване як ціліс­не, відносно самостійне утворення. Тобто, ідентифікую­чи суб’єкти громадської думки, необхідно насамперед звертати увагу на особливості зв’язку між індивідами. Він може бути стабільним, невипадковим, створюючи на основі спільних, глибоко усвідомлених інтересів, цінностей, соціального статусу, об’єктивних умов життя, спільної праці певну органічну цілісність (великі соціальні спільноти, класи, суспільство, міжнародна громадськість тощо), або спонтанним, випадковим, плинним і створювати механічну цілісність (черга, на­товп, публіка, соціальні кола, аудиторія засобів масо­вої комунікації).

Встановлення суб’єктів громадської думки має чі­ткий історичний контекст, що пов’язано з різними етапами розвитку суспільства. Так, у доіндустріальних суспільствах суб’єктом громадської думки була публіка, громада, суспільство. У сучасному суспільс­тві внаслідок бурхливого розвитку засобів масової комунікації, індустріалізації й урбанізації поряд із пуб­лікою виникає такий якісно новий її різновид, як аудиторія — стійка сукупність людей, у якій індиві­ди пов’язані не безпосередніми контактами, а певни­ми цінностями, інтересами і потребами, спільними формами, способами, що задовольняють ці потреби, спільною зацікавленістю в пошуку відповідної інфор­мації. Тому нині, встановлюючи суб’єкти гро­мадської думки, слід брати до уваги інтегруючу роль засобів масової комунікації, які транслюють певні цінності, взірці соціальної поведінки, формують і встановлюють нові зв’язки між людьми. На цих заса­дах консолідуються суспільні утворення — суб’єкти громадської думки. їх основою можуть стати: етнічні уклади; добровільні об’єднання, у діяльності яких особливу роль відіграють спеціалізовані канали кому­нікації; світи спільних інтересів, уподобань і життє­вих стилів. Найголовнішим критерієм ідентифікації нових суб’єктів громадської думки є спільність інте­ресу у розв’язанні певної проблеми. Іншими словами, суб’єктами громадської думки можуть бути як соціальні утворення, що постали на ґрунті специфічних об’єктивних умов життя, розподілу праці, так і спіль­ноти, утворені масовою комунікацією, ідеологічними чинниками.

Гавро Д.П. вважає, що «в якості суб’єкта громадської думки можуть виступати спільності різного рівня - від населення держави або всієї планети до окремих поселенських спільнот. При цьому провідним суб’єктом виступає населення, народ в цілому».