6. Громадська думка як соціальний інститут. Функції громадської думки.

Досить аргументовано аналізує громадську думку як соціальний інститут український соціолог В. Осовський. Зміст громадської думки як соціального інституту він розглядає як соціальне ставлення, виражене у формі оціночного судження, між соціальними суб’єктами та суб’єктом влади з приводу змісту та способів вирішення певних суспільних проблем.

Громадська думка виникає на базі певних соціальних проблем; вона виступає як оціночне судження різних суб’єктів громадської думки (груп, спільностей людей) з приводу змісту та способів вирішення тієї чи іншої соціальної проблеми. З іншого боку, в суспільстві є суб’єкти влади, що володіють «мандатом» на вирішення даної проблеми, причому, різними методами. При цьому специфіка взаємовідносин між суб’єктами громадської думки та суб’єктами влади може бути різною. Саме громадська думка як соціальний інститут «регулює» ці відносини, визначає їх тип, інтенсивність.

Громадська думка як соціальний інститут в тому чи іншому суспільстві визначає те, які існують і якими повинні бути суб’єкти громадської думки та суб’єкти влади, щоб відносини між ними (з урахуванням специфіки даного суспільства, його соціальної природи, політичного устрою) були інституціоналізованіми, носили організований характер).

Засоби, форми впливу громадської думки на суспіль­не життя різноманітні (від вербального схвалення чи не­схвалення фактів, подій, процесів, що відбуваються у суспільстві, до прямого наказу щодо них) і реалізуються в її функціях, які виявляються у двох взаємопов’язаних вимірах — горизонтальному та вертикальному.

Горизонтальний вимір громадської думки. Він ви­являється в урегулюванні різноманітних стосунків між індивідами в соціальних спільнотах. Його функції, які історично передували розвитку громадської думки, за­безпечили еволюцію людської цивілізації. До них нале­жать такі:

а) оцінна функція. Пов’язана вона з оцінним наван­таженням суджень про суспільні явища, події, процеси. Важливість її полягає в тому, що діяльність людини у будь-якій сфері супроводжується певними оцінками су­спільних проблем, свого місця в суспільстві, які відпо­відно впливають на її мотивацію та поведінку; б)критична функція. Вона полягає у відображенні громадською думкою найактуальніших проблем суспі­льства, ставлення до них різних верств населення; в)діагностична функція. Виявляється ця функція у розпізнаванні громадською думкою суспільних подій, явищ, процесів, ефективності роботи соціальних інсти­туцій і владних структур; г) нормативна функція. Полягає вона у здатності громадської думки разом з іншими соціальними інсти­туціями брати участь у нормотворчих процесах: вироб­ляти, обновляти, змінювати, концентрувати в собі соці­альні, політичні, культурні, поведінкові норми, демон­струючи їх кожному новому поколінню; ґ) виховна функція. Сутність її виявляється у вихов­ному впливі на людину, в актуалізації процесу соціалі­зації особистості, важливим компонентом якого є вона, в інтеграції-в соціальне життя, формуванні особистіс- них якостей індивідів.

Вертикальний вимір громадської думки. Він передбачає розгляд функцій громадської думки як соціальної інституції, найпомітнішими серед яких є:

а) експресивна функція. Полягає вона в тому, що громадська думка завжди виражає певну позицію щодо суспільних подій, явищ, процесів, дій владних струк­тур, оцінює і контролює дії влади в усіх сферах суспільно-політичного буття; б) консультативна функція. Ця функція реалізує се­бе у рекомендаціях органам влади щодо вирішення різ­номанітних суспільних проблем. При цьому передбача­ється, що влада справді потребує таких порад, зацікав­лена в їх аналізі та реалізації; в)функція тиску на владу. Вона посідає проміжне місце між директивною і консультативною функціями. Суть її в тому, що громадськість засобами мітингів, де­монстрацій, страйків чинить тиск на органи управління і спонукає їх до прийняття певних рішень; г) директивна функція. Вона виявляє себе у вироб­ленні громадськістю рішення щодо конкретних проб­лем суспільства, які мають імперативний, обов’язковий характер. Прикладом реалізації директивної функції є референдуми, вибори органів влади тощо.

Реалізуються вертикальні функції явно і латентно (приховано), стосуючись загалом залучення громадсь­кості до взаємодії з владними структурами та її участі у виробленні, прийнятті, виконанні управлінських рі­шень щодо соціальних проблем суспільства. Ефектив­ність цих функцій, максимальне використання їх потен­ціалу залежать від демократичності суспільства, меха­нізмів взаємодії суб’єктів влади і суб’єктів громадської думки, особливостей електоральної поведінки, автори­тету громадської думки.