29. Нелогічні дії як предмет соціології в. Парето.

Вільфредо Федеріко Парето народився 15 червня 1848 р. у Парижі в родині італійських аристократів, висланих з Італії з політичних мотивів. Наукові погляди італійського вченого формувалися у другій половині ХІХ ст. в руслі досягнень точних та природничих наук. свій ідеал соціології він пов’язує із здійсненням принципів природничо-наукового пізнання.

У центрі уваги Парето перебувають дії «людських молекул». Усі соціальні дії він поді­лив на «логічні» та «нелогічні». «Логічні» дії відповідають зразкам наукової діяльності, вони керуються розумом та регулюються нормами. Логічні дії характерні для діяльності у галузі економіки, науки, в деякій мірі політики. У даному випадку цілі та засоби їх досягнення пов’язані між собою об’єктивною логікою, яка заснована на дійсно існуючих зв’язках, і тому ведуть до досягнення цілей. Парето звертав увагу на важливість того, що засоби досягнення у цьому випадку адек­ватні цілям, тому що з суб’єктивної точки зору всі дії здаються логічними тому, хто їх звершує.

«Нелогічні» дії, які складають основну масу усіх людських дій, взагалі керуються особливою логікою почуттів та інстинктів. Вони є результатом чуттєвого стану людини, ірраціонального пси­хічного процесу. Засоби об’єктивно не відповідають цілям. Саме цей тип дій, згідно з Парето, складає предметну царину соціології, її головний інтерес як науки. Логічні дії, раціональна мотивація дій мало поширені, їхня роль об’єктивно обмежена й не може бути вирішальною для суспільного розвитку. Таке співвідношення логічних і нелогічних дій у загальній структурі вчинків людей не випадкове. Невід’ємною родовою рисою «людських молекул» є домінування нелогічних дій, їх ірраціональна мотивація. Ірраціональний характер людської поведінки змінити неможливо, бо ірраціональність досить стала, і витікає з незмінної, ірраціональ­ної природи самої людини.

Суспільство в цілому є агрегатом нелогічних дій, і саме ці дії характеризують його як предмет соціології. Водночас суспіль­ство - це не хаос нелогічних дій, не звичайна їхня сума, а соціаль­на система, яка постійно прагне рівноваги, вважає Парето.

26. Теорія соціальної дії м. Вебера

Соціологію В. називають розуміючою, бо саме через розуміння він намагався розкрити новий пласт соціологічного знання. Соціологія, за М. Вебером – це наука, що намагається через інтерпретацію зрозуміти соціальну дію і тим самим причинно пояснити її у своєму протіканні й у своїх впливах. Під «дією» мається на увазі поведінка людей, байдуже, якого характеру, але пов’язана з діючою особою чи особами через суб’єктивний смисл. Отже, соціальна дія враховує поведінку інших людей, ставлячись до неї свідомо. Таким чином, соціальна дія – це не примітивне пристосування до обставин, а процес, обумовлений смислом. Поняття смислу має у Вебера важливе методологічне значення. Розробляючи його, він прагне подолати психологізм і дати раціоналістичну інтерпретацію людським діям як предмету соціології.

У В. при розгляді поняття «смисл» особливо виділяються такі два його значення. По-перше, смисл може означати суб’єктивні наміри одних діючих осіб по відношенню до інших у конкретно-історичному випадку. По-друге, смисл мають дії вигаданих осіб в абстрактних конструкціях, створених самим соціологом з метою соціального пізнання. У В. «розуміючий метод» висувається як основний, що відповідає специфіці предмета соціології. Відповідно до неї пропонується враховувати водночас особливості предмета дослідження та дослідника, соціолога. Соціолог, за Вебером, прочитує смисли через побудовані ним самим теоретичні конструкції. Таким чином, виникає можливість не тільки зрозуміти, але й причинно пояснити протікання соціальних дій. Основним інструментом для реалізації названої можливості є одна з центральних категорій розуміючої соціології «ідеальний тип». Ця категорія має статус методологічної побудови для розв’язання завдань соціологічних досліджень. Ідеальний тип є необхідною передумовою переходу від спостережень окремих соціальних дій до виявлення закономірностей, встановлення загальних правил, до побудови теорій. При виявленні розбіжностей між ідеально-типовою побудовою і реальною соціальною дією соціолог повинен запитати сам себе: «Чому?» - і дати причинне пояснення. Цей методологічний засіб, щоправда, без належної понятійної строгості, застосовував молодий В. у своїх ранніх дослідженнях, конструюючи з метою з’ясування причин культурної деградації Древнього Риму «ідеальну схему», «ідеальний образ». Щоб уникнути помилок у конструюванні, В. визначає основні вимоги до ідеально-типових конструкцій. Це досягнення вищого ступеня смислової відповідності і мінімального – причинної відповідності. Смислова відповідність, або смислова адекватність, передбачає оптимальне, по можливості повне, розуміння досліджуваних смислових зв’язків. Причинна відповідність, чи причинна адекватність, дотримується при мінімальному залученні емпіричної імовірності пояснення протікання дій і комбінацій дій. Далі, щоб побудувати ідеальний тип як розумову конструкцію, що не має відповідників в емпіричній дійсності, соціолог повинен зробити в розумі трансформації предмета свого дослідження: виділити і максимально збільшити сторони, які його цікавлять, підпорядкувати даному поняттю всі наявні і відсутні одиничні явища. Таке інтелектуальне збільшувальне скло – важливий інструмент при конструюванні ідеальних типів, що дають ідеальний образ зв’язку між діями.

За допомогою методу ідеально-типових побудов В. аналізує різноманітні форми соціальних дій. Ідеально-типово він конструює чотири орієнтації діючої особи в соціальній дії, тобто дії, орієнтованій на поведінку інших індивідів. На основі таких орієнтацій В. розробляє типологію соціальних дій:

• Ціле раціональні соціальні дії (тобто такі, що орієнтуються на інструментальну мету) припускають осмислення поведінки інших людей і предметів зовнішнього світу, перетворення цієї поведінки в передбачувану з наступним раціональним використанням цієї передбачуваності як засіб для досягнення власних продуманих цілей.

• Ціннісно-раціональна дія ґрунтується на свідомій вірі в безумовну самоцінність (етичну, естетичну, релігійну) визначеного виду поведінки незалежно від успіху. Ця поведінка орієнтована на підпорядкування заповідям, писаним і неписаним правилам, моральному закону, за умов, що вони мають статус достатньо високої цінності для діючої особи.

• Емоційно-афективна дія визначається актуальними афектами та емоціями, характеризується повною відсутністю раціональної орієнтації.

• Традиційні дії підпорядковані силі звички, традиції.

Особливими формами соціальних відносин є влада і панування, що встановлюють ієрархію між діючими особами. Загальна схема даного типу соціальних відносин така: воля однієї особи підкоряє собі іншу особу (соціальний суб’єкт). Методологічний потенціал розуміючої соціології дозволяє