34. Проблема класів та класової боротьби у працях к. Маркса.

Марксова класова теорія є однією з опор його ре­волюційного вчення і водночас важливою соціологічною теоретич­ною моделлю, яка істотно збагатила розуміння соціальних відносин та соціальної структури розвиненого суспільства. Можна погодитися з поширеною думкою, що соціологія Маркса – це соціологія класо­вої боротьби, бо положення останньої мають фундаментальний ха­рактер для його концепції, вони визначальні для його витлумачення соціальних процесів та історичного руху.

Класова теорія – наріжна у Марксовому розумінні історичного розвитку людства, оскільки історія, на його думку, є ні що інше, як історія класової боротьби. Як тільки примітивне суспільство почи­нає диференціюватися, відбувається поділ його на класи, інтереси яких стають суперечливими і, зрештою, антагоністичними. Відтоді класова боротьба є головною детермінантою соціального й історичного процесів.

Ця Марксова думка мала наочне підтвердження у житті ранньо-буржуазного суспільства. Подвійна суперечливість капіталістичного способу виробництва – між продуктивними силами і виробничими відносинами та між зростанням багатства і зубожінням більшості населення – свідчила на користь поляризації інтересів, наближен­ня революційної кризи. Неминуче саморуйнування суспільства з ан­тагоністичними класами визначило революційність висновків з те­орії, що мало далекосяжні суспільно-політичні наслідки (програми насильних соціальних змін, «прискорення» історичного процесу, ре­волюційних перетворень тощо).

Отже, найменування марксизму як «наукової політичної доктри­ни» виводиться насамперед з теорії класів й класової боротьби, з до­помогою якої обґрунтовувались крах капіталізму, неминучість пере­можної комуністичної революції, наперед визначений напрям історичного розвитку. І хоча мало що підтвердилося з Марксових пророцтв, його гіпотези й моделі, які будувалися на теорії класів, відіграли визначну роль у поясненні, прогнозуванні, а головне – в активному впливові на історичний перебіг подій на певному етапі суспільного розвитку.

Найважливішою рисою теорії класів є не лише її роль у розк­ритті суперечливості буржуазного суспільства, а й те, що вона може слугувати соціологічному аналізові соціальних відносин і структур взагалі. Наголос на класових взаєминах був в історії соціологічної науки тим, що згодом дістало назву структурного підходу. Інакше кажучи, це фокусування уваги на тому, як поведінка людей залежить від їхнього становища в суспільстві. Це становище, корені яко­го у розподілі праці, зумовлює різність інтересів класів і те, що єднає великі групи індивідів.

Революційний теоретик настійно повторював, що пролетаріат пе­ретворюється з «класу в собі» на «клас для себе» лише після усвідомлення специфіки своїх інтересів під час класової боротьби. Особливу роль у цьому процесі відіграє ідеологічний, єднальний фактор. У кінцевому рахунку пролетаріат здійснює революцію в інтересах більшості і кладе край класовим антагонізмам, виконавши відтак, пророкував Маркс, історичну місію ліквідації класового суспільства.

Формування класової свідомості вимагає, отже, низки умов: не тільки спільного способу життя, а й розвинутої мережі зв’язків, пев­ної концентрації сил, визначеного спільного ворога, необхідного сту­пеня організації. Іншими словами, потребує сплаву ідеальних та ма­теріальних інтересів, поєднання економічних і політичних цілей, ідеологічного обгрунтування. Причому, гадав Маркс, якщо проле­таріат приречений на вироблення такої свідомості індустріальним виробництвом, то буржуазія, навпаки, через конкуренцію вироб­ників нездатна на вироблення спільної класової свідомості. Капіталістичний індивідуалізм, ринкові механізми загалом пород­жують деструктивні інтереси і, врешті-решт, призводять до де­струкції самого капіталістичного ладу. Ні буржуазна держава як го­ловний інструмент класового володарювання, ні буржуазна ідеологія як «фальшива свідомість» не можуть слугувати інтересам усього суспільства. Тільки у робітничого класу інтереси збігаються з цілями суспільного прогресу.

Як вважав Маркс, можуть бути тільки два класи, які познача­ють суспільство своєю печаткою, створюють антагоністичну пару

історичних суб’єктів. Водночас може бути більша кількість класів або проміжних груп, але так чи інакше вони тяжітимуть до голо­вних у кожній історичній формації. Пролетаріат — це останній клас, який, реалізуючи історичне завдання подолання класових ан­тагонізмів, має привести людство до комунізму, асоціації індивідів, де, за Марксом, вільний розвиток кожного буде передумовою вільного розвитку всіх. Проте ця чудова гуманістична ідея виходить за межі реального соціологічного бачення, полишаючи грунт ма­теріалістичного розгляду.

Марксова теорія класів народжувалась на основі аналізу капіталістичної дійсності середини ХІХ сторіччя, системати­зації спостережень та статистичних даних. Аналітичний потенціал її був широко використаний під час розгляду соціальних процесів часів індустріалізації, демократизації, формування громадянського суспільства. Теоретичні положення ^ стали фундаментом конфліктологічної парадигми в соціології. І те, що ідеологічні цілі та утопічні сподівання надали Марксовій теорії класів політичного звучання й надмірного історичного значення, не перекреслює її помітного місця у соціологічній науці.

Основні праці:

„Німецька ідеологія” [спільно з Ф.Енгельсом] (1846); „Злидні філософії” (1847); „До критики політичної економії” (1859); „Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 р.” (1850); „Тези про Фейєрбаха” (1845); „Наймана праця і капітал” (1849); „Капітал”, Т. 1 (1867); Капітал, Т. 2 [опублікований за редакцією Фрідріха Енгельса після смерті Маркса] (1885); Капітал, Т. З [опублікований за редакцією Фрідріха Енгельса після смерті Маркса] (1894); Критика Готської програми (1875).

Та обставина, що авторитарний синдром виражається у різних ідеологіях, слугувала підставою для критики адорнівської концепції авторитарної особистості. Серйозній і аргументованій критиці піддалася і сама процедура конкретно-емпіричного дослідження, у ході якого верифікувалася ця теоретична концепція. Головне питання полягало в тому, чи дійсно "авторитарні" риси належать до певного типу особистості, а не розсіюються по всіх існуючих типах.

Однак, незважаючи на цілком ґрунтовну та аргументовану критику, концепція авторитарної особистості поділялася багатьма західними соціологами аж до середини 70-х рр. У руслі цієї концепції лежать ідеї книг Маркузе "Ерос і цивілізація" (1955), "Одномірна людина" (1964).