1. Об’єкт та предмет соціології громадської думки. Специфіка соціологічного підходу до вивчення громадської думки.

Громадська думка є одним з найдавніших феноменів суспільного життя. За словами іспанського філософа X. Ортеги-і-Гассета (1883—1955), «закон громадської думки — це закон всесвітнього тяжіння у царині полі­тичної історії». Зростання її впливу на соціальні відно­сини пов’язане з демократизацією життя, підвищенням культурного та освітнього рівня населення, процесами глобалізації тощо. Аналізом проблем функціонування громадської думки займається спеціальна соціологічна теорія — соціологія громадської думки.

Предмет соціології громадської думки — законо­мірності, чинники, механізми формування, розвитку, функціонування та обліку оцінного ставлення великих соціальних груп, верств, класів, народу загалом до ак­туальних проблем дійсності, які викликають суспіль­ний інтерес. Об’єктом її є громадська думка як оцінне судження різних соціальних спільнот (має інтегратив­ний характер, виражає здобуток колективного розуму та емоцій, детерміноване спільним інтересом) і як соці­альна інституція (є важливою ознакою демократичного суспільства).

Як спеціальна теорія соціологія громадської думки виконує функції, пов’язані з дослідженням соціальної реальності, завдяки яким наука поповнюється знання­ми про суспільні процеси, явища, формулюючи на їх ос­нові рекомендації щодо вирішення соціальних проблем суспільства загалом, окремих соціальних спільнот. Від­повідно сукупність її функцій класифікують на пізна­вальну, практичну, інформаційну, світоглядну, прогно­стичну, управлінську.

Термін «громадська думка» (англ. риЬИс оріпіоп) вперше застосував у другій половині XII ст. англійсь­кий державний діяч лорд Д. Солсбері на означення мо­ральної підтримки населенням країни дій парламенту. Поступово цей термін став загальноприйнятим.

Громадська думка — специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характери­зує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, акту­альних проблем суспільного життя.

Структура соціології громадської думки визначається такими основними напрямками дослідження:

• Розкриттям соціальної сутності цього об’єкту у соціологічному вимірі;

• Аналізом діалектики взаємодії об’єкта і суб’єкта громадської думки;

• Відображенням механізмів її соціального функціонування.

Названі напрями соціологічного дослідження виникнення, розвитку і функціонування громадської думки злиті у єдиному комплексно-системному підході: соціолого-історичному, соціолого-структурному і соціолого-функціональному. Комплексно-системний підхід до вивчення громадської думки означає сукупність концепцій щодо її соціальної сутності, ступеня впливу на різні сторони життя суспільства, способи формування, відображення і функціонування. Концепції щодо соціальної сутності громадської думки фіксують почуття і дії людей на певному об’єкті дійсності з метою її зміни або збереження. При цьому актуальним є момент мотивації таких почуттів і дій. Вивчення відповідних мотивів дає цінну інформацію про внутрішній світ людей, їхні зовнішні зв’язки з навколишнім середовищем через спільні потреби та інтереси.

В цілому можна вважати, що в дослідженнях громадської думки задіяні всі соціологічні методи. В той же час слід враховувати специфіку їх використання, особливо при масових опитування та зондажах громадської думки.

Громадська думка є одним з явищ суспільного життя, яке викликає постійний та глибокий інтерес. Вона відіграє винятково важливу роль у діяльності держави, політичних партій, громадських рухів, кожної людини, Водночас громадська думка є одним з найскладніших соціальних феноменів. Вона є ефективним інструментом соціального управління, регулювання багатьох соціальних, економічних, політичних і духовних процесів.