30. Соціологія політики м. Вебера

М. Вебер є засновником соціології політики у Німеччині. Аналізуючи професіоналізацію політики, він структурує предметне поле соціології політики, виділяючи в ньому такі блоки.

Проблемні вузли соц. Політики за М. Вебером:

• «вірне» співвідношення між державою і політикою;

• Напруження між парламентом і управлінням;

• Розумні відносини між урядом і опозицією;

• Розподіл громадян на активних і пасивних;

• Зростання дистанції між партіями і суспільством;

• Професіоналізація партійно-політичного життя.

Заслугою М. Вебера у становленні соціології політики є обґрун­тування неминучості професіоналізації політики, становлення партійної політичної системи, пояснення скандального потенціа­лу сучасної політики через нову роль ЗМІ. Веберу належить також пояснення мети примусу з боку фракцій і негативних наслідків такого примусу. У праці «Політика як професія» він розкриває трансформації модерну, що знаходять прояв також у політиці. Адже ті, хто нею займаються, стаючи професійними політиками, вже не живуть для політики, а живляться нею.

М. Вебер про можливі негативні наслідки професіоналізації політики: партійна політика залежить від грошових інтересів; держава стає легкою здобиччю партій; ствердження моделі кар’єрного зростання у політиці за принципом саморекрутування, внаслідок чого молода генерація у партіях є відірваною від життя; загроза однобічного сумнівного принципу відбору політичної еліти.

У добу масової демократії політик-професіонал повинен вміти уникати спокус і зловживань політикою, яка може зводитися лише до вузько партійних і навіть приватних інтересів. Запобіж­ним засобом щодо таких схиблень М.Вебер вважає формування професійного політичного етосу, який, на його думку, здатний ста­білізувати коливання настроїв та інтересів, притаманне масовій демократії. В основу цього етосу покладена етика відповідаль­ності, яка протиставляється етиці переконань. За М.Вебером. їх розділяє прірва.

Етика переконань і етика відповідальності як протилежні прояви політичної розумності:

Етика переконань: зміст і функції	Етика відповідальності: зміст і функції
Партійні і приватні інтереси, настрої та уподобання розгляда­ються як добро, роман­тизуються, емоційно підкріплюються; Це функціональна мо­раль партій, де домінує етична ірраціональність.	Відповідальність за спільне благополуч­чя у суспільстві; дистанціювання політиків від самих себе і вузькопартійних інтересів з метою усвідомлення загально-суспільних інтересів забезпечує реалізм у політиці; Відчуття відповідальності за благополуч­чя у суспільстві, загострене відчуття щодо суспільних і політичних негараздів; Домінує етична раціональність.

За М. Вебером, існують два смертельних гріхи у політиці: від­сутність реалізму і безвідповідальність. Відповідальна політика є проявом політичного розуму. М. Вебер підкреслював, що політика робиться головою, а не іншими частинами тіла або душею. Але на під­ставі аналізу політичної реальності він додавав, що у дійсності полі­тична творчість є результатом дій не тільки голови. Отже, професій­ний етос політика вимагає від нього самодисципліни, самодистанцію- вання, загостреного сприйняття проблем суспільного життя.

М. Вебер був налаштований песимістично щодо перспектив відповідальної політики у добу модерну. Його теза про «розчаклування світу» торкалася також світу політичного життя. Складно­щами демократії у модерних суспільствах він вважав «парламен- таристське розбещення», коли усі партії розглядають державу як джерело задоволення потреб і обіцянок усіх партій. Він вбачав також небезпеку у надмірній бюрократизації модерної держави.

Почасти позиція М. Вебера була непослідовною, бо він вважав бю­рократизацію проявом ефективного цілераціонального управління світом. Його етика відповідальності також прагматизується, перетво­рюючись на «етику тверезості» (ЕіЬік сіег МйсМегпЬеіі), відповідаль­ність якої є недалекосяжною, бо поширюється лише на існуюче.

Зворотним боком прагматизації етики відповідальності є вне­сок Вебера до міфологізації вождя (фюрера). Обґрунтовуючи ідею фюрера потребою суспільства у вождізмі, він намагався у такий спосіб уникнути небезпек парламентаризму і захистити світ пов­сякденності від бюрократизації.

розглянути суспільство, його інститути, соціальні об’єднання як способи взаємозв’язку соціальних дій окремих індивідів, що задають зміст цим діям, а отже, відкритих розумінню соціолога.

В. з повним правом відносять до класиків німецької соціології. Його основна праця «Господарство і суспільство: нарис розуміючої соціології» повністю був опублікований лише після смерті вченого. Ідеї, що містяться в ньому, вплинули не тільки на німецьку, але й на американську соціологічну думку ХХ ст.., висунувши в центр соціологічних досліджень проблему людини в контексті соціальних дій і відносин. Евристичний потенціал соціологічного вчення В. був розкритий лише в другій половині ХХ ст., ставши теоретичною і методологічною базою дослідження різних форм прояву «духу капіталізму», раціоналізації форм людської поведінки в індустріальному і постіндустріальному суспільстві.

Методологічний потенціал розуміючої соціології дозволяє роз­глянути суспільство, його інститути, соціальні об’єднання як спо­соби взаємозв’язку соціальних дій окремих індивідів, що задають зміст цим діям, а отже, - відкритих розумінню соціолога.

М. Вебера з повним правом відносять до класиків німецької соціології. Його основний труд «Господарство і суспільство: нарис розуміючої соціології» повністю був опублікований лише після смерті вченого. Ідеї, що містяться в ньому, вплинули не тільки на німецьку, але й на американську соціологічну думку XX сторіччя, висунувши в центр соціологічних досліджень проблему людини в контексті соціальних дій і відносин. Евристичний потенціал со­ціологічного вчення М. Вебера був розкритий лише в другій по­ловині XX сторіччя, ставши теоретичною і методологічною базою дослідження різних форм прояву «духу капіталізму», раціоналі­зації форм людської поведінки в індустріальному і постіндустріальному суспільстві.