73. У чому полягає сутність моделі Чессера?

Модель нагляду за кредитами Чессера призначена для прог­нозування випадків невиконання позичальником умов кредитно­го договору. При цьому в «невиконання умов» Чессер включає не лише непогашення позики, а й будь-які інші відхилення, які роб­лять її менш вигідною для кредитора, ніж було передбачено спо­чатку. Чессер використовував дані чотирьох комерційних банків з трьох штатів за 1962—1971 р. Він вибрав дані за 37 успішними кредитами та за 37 невдалими (за якими не були виконані почат­кові умови). В останньому випадку дані характеризували стано­вище за рік до порушення умов договору. Були також представ­лені дані щодо 21 пари кредитів за два роки до порушення умов договору. У модель Чессера входили такі шість змінних:

Х₁ = Касові кошти + Високоліквідні цінні папери/ Сукупні активи;

Х₂ = Нетто продаж/ Касові кошти + Високоліквідні цінні папери;

X_{3 =} Брутто-доходи/Сукупні активи;

X_{4 =} Сукупна заборгованість/Сукупні активи;

X_{5 =} Основний капітал/Чисті активи

X₆ = Оборотний капітал/Нетто-продаж.

Модель Чессера має вигляд:

у = -2,0434 + (-5,24X+ 0,053 X ₂ - 6,6507 X ₃ +

+ 4,4009 X₄ - 0,0791 X ₅ - 0,1020 X ₆

74. Назвіть переваги та недоліки класифікаційних моделей кредитного ризику.

Прикладом такої класифікаційної моделі є модель CARM розшифровується як «класифікаційні та регресивні дерева». Математичний апарат, що застосовується в моделі, дає можливість отримати бінарне класифікаційне дерево, аналіз якого здійснюється на основі алгоритму, що використовує принцип дихотомії. Модель CARM застосовується для класифікації кредитів комерційних банків за ступенем ризику не погашення та прогнозу фінансових ускладнень у позичальника.

Серед переваг моделі CARM виділяють:

- можливість широкого застосування;

- доступність для розуміння;

- простоту розрахунків

Z-моделі Альтмана використовується для оцінювання ймовір­ності банкрутства підприємства-позичальника. Значення ключово­го параметра «Z» визначається за допомогою рівняння, змінні яко­го відображають деякі ключові характеристики підприємства-позичальника. Якщо для даного підприємства коефіцієнт пере­вищує певну граничну величину, то воно зараховується до надій­них. Якщо ж одержаний коефіцієнт нижче від критичної величи­ни, то надавати позичку такому підприємству не рекомендується.

Модель нагляду за кредитами Чессера призначена для прог­нозування випадків невиконання позичальником умов кредитно­го договору. При цьому в «невиконання умов» Чессер включає не лише непогашення позики, а й будь-які інші відхилення, які роб­лять її менш вигідною для кредитора, ніж було передбачено спо­чатку. Чессер використовував дані чотирьох комерційних банків з трьох штатів за 1962—1971 р. Він вибрав дані за 37 успішними кредитами та за 37 невдалими (за якими не були виконані почат­кові умови). В останньому випадку дані характеризували стано­вище за рік до порушення умов договору.

75. Охарактеризуйте системи кредитних рейтингів.

У міжнародній банківській практиці одним з найпоширеніших підходів до визначення кредитоспроможності позичальника є рей­тингові системи, орієнтовані на врахування як кількісних, так і якісних характеристик клієнта. Такі системи дають змогу визначи­ти кредитоспроможність за допомогою синтезованого показника - рейтингу, вираженого у балах, установити межі інтервалу його коливань і, залежно від кількості балів, визначити належність по­зичальника до того чи іншого класу клієнтів за рівнем ризику.

Рейтингові системи оцінки передбачають насамперед вибір і обґрунтування системи показників та їх класифікацію за група­ми. Ці групи ранжуються залежно від їх значущості в оцінці кре­дитоспроможності клієнта з позицій банку. Тобто одні й ті самі показники можуть мати різну вагомість в оцінці кредитного ри­зику з погляду різних банків, а також залежно від виду кредиту. Наприклад, у разі надання короткострокового кредиту найважли­віше значення мають показники ліквідності та фінансової стійко­сті, за довгострокового кредитування — ефективності виробниц­тва, прибутковості та рентабельності.

Рейтингова система оцінювання кредитоспроможності пози­чальника має розроблятися кожним банком індивідуально залеж­но від кредитної політики банку, стратегічних планів, маркетин­гових досліджень та загальних вимог до якості кредитів, пропо­нованих центральним банком. Отже, рейтингові системи відо­бражають підхід конкретного банку до оцінювання якості кредитів і можуть суттєво відрізнятися від банку до банку. Так, клієнт, кредитоспроможність якого є занадто низькою для одно­го банку, може стати бажаним клієнтом в іншому банку.

Фактично рівень ризиковості клієнта трансформується у ризик самого банку. Адже ризики, на які наражається позичальник, ста­ють банківськими ризиками за умови встановлення кредитних від­носин. У міжнародній банківській практиці заведено, що кожний великий банк розробляє власну рейтингову систему оцінювання кредитоспроможності позичальника. Це дає змогу не лише прий­няти обґрунтоване рішення щодо надання позички, а й визначити такі умови кредитування, які обмежать кредитний ризик банку і стануть підставою для укладання угоди. У світовій практиці кре­дитний рейтинг надають спеціалізовані компанії - - рейтингові агенції, такі як Зіашіапі & Роог, Мооду'з, Ріїсіі, Виіїапсі РЬеІрз.

Загалом процес визначення кредитоспроможності позичаль­ника значного мірою є творчим, а не механічним, і потребує від кредитних менеджерів глибокого знання економіки, специфіки галузей і підприємств, вимагає навичок збирання, систематизації та всебічного осмислення фактичного матеріалу. Тож виникає потреба нагромаджувати різнобічну і різнопрофільну інформацію про позичальника. Це завдання не з простих, адже часто у реаль­них господарських умовах не так багато часу відведено для при­йняття рішень про можливість та умови кредитування.

Оцінювання фінансового стану позичальника здійснюється під час укладання кредитної угоди, а далі — не рідше одного разу на три місяці, а для банків-позичальників — не рідше ніж один раз на місяць.

Кредитний менеджер повинен завжди пам'ятати, що головною метою процесу аналізу кредитоспроможності позичальника є оцінювання кредитного ризику й виявлення джерел повернення основної суми боргу та процентів за кредитом, а не аналіз фінан­сового стану клієнта як такий.