54,Назвіть відомі Вам багатофакторні моделі. У чому полягає їх сутність?

Це моделі: САРМ, МОКА, АТО.

САРМ = дохідність портфеля цінних паперів (dp) розглядається як функція трьох змінних: системного ризику портфеля ((βр), очікуваної дохідності ринкового портфеля (dm) та ставки доходу за безризиковими цін­ними паперами (do). Залежність між очікуваною дохідністю та ризиком виражається формулою:

dр=do+p*(dm-do).

За економічним змістом перевищення дохідності портфеля над ставкою без ризику є премією, що її банк отримує за ризик, який він узяв на себе, придбавши певні цінні папери в процесі формування портфеля.

На основі моделі САРМ оцінюється ефективність управління портфелем цінних паперів. Коефіцієнт ефективності розрахову­ється як відношення різниці між дохідністю портфеля (реальною або очікуваною) та безризиковою ставкою до показника, який ві­дображає ризик портфеля.

МОКА = модель оцінювання ка­пітальних активів.

АТО = є арбітражна теорія оцінювання капітальних активів (АТО). Модель АТО дуже подібна до САРМ, проте важливо, що АТО враховує вплив на дохідність фінансових активів не лише ринкового ризи­ку, а й інших чинників (це багатофакторна модель).

Для оцінювання інвестиційних рішень портфельному аналіти­кові треба з'ясувати, наскільки доцільними будуть ці рішення, чи достатньою мірою обрана стратегія відповідає інвестиційним ці­лям. Оцінювання управління портфелем уможливлює правиль­ний вибір з-поміж альтернативних можливостей розміщення кош­тів у фінансових інструментах.

Головним критерієм ефективності управління портфелем цін­них паперів є його дохідність - R за певний проміжок часу. До­хідність за певний період R принципово складається з капіталізо­ваної дохідності, пов'язаної зі змінами курсової ціни, і дивідендної(відсоткової) дохідності.

54. У чому полягає зміст процесу хеджування ризиків?

Під хеджуванням (від англ. hedge — захищатися від можливих втрат, ухилятися, обмежувати) розуміють діяльність, спрямовану на створення захисту від можливих фінансових втрат у майбутньому, пов’язаних зі зміною ринкової ціни фінансових інструментів чи товарів. Хеджування — це загальний термін, який використовується для опису дій з мінімізації цінових ризиків, пов’язаних із імовірністю зміни ринкової ціни інструмента протягом певного часу. За можливими наслідками та масштабами найзначнішими ціновими ризиками у банківській діяльності є ризики зміни відсоткових ставок та обмінних валютних курсів, а також ризик, пов’язаний зі зміною вартості цінних паперів. Цінові ризики належать до групи фінансових ризиків. В економічній науці та практиці термін «хеджування» має кіль­ка значень: стратегія, метод, операція та інструменти хеджування, які об’єднані однією ідеєю, — зниження рівня цінових ризиків. Стратегія хеджування відбиває загальний підхід, концепцію управління фінансової діяльністю, зміст якої полягає в обмеженні або мінімізації ризиків. Стратегія хеджування стабілізує прибуток за мінімального рівня ризику і надає можливість одержати однакові результати незалежно від мінливості фінансових ринків. Однак стратегія хеджування унеможливлює використання переваг від сприятливої кон’юнктури ринку. З огляду на це банки та їхні клієнти можуть свідомо брати на себе ризики, які виникають внаслідок зміни майбутньої ціни фінансового інструмента, коли деяка частина активів чи пасивів лишається чутливою до зміни параметрів ринку (відсоткової ставки, валютного курсу). Такий підхід до управління називають стратегією нехеджування. Стратегія нехеджування має на меті максимізацію прибутку і супроводжується підвищеним рівнем ризику. Банки можуть ризикувати в надії на сприятливі зміни цін, які дали б змогу одержати спекулятивний прибуток. За такого підходу банк не захищений від несприятливих змін на ринку і може зазнати суттєвих фінансових втрат. Методи хеджування — це способи впливу на структуру фінансових активів та зобов’язань для обмеження рівня ризику або створення систем захисту від ризику укладанням додаткових фінансових угод. Операція хеджування передбачає укладення строкової компенсаційної угоди з третьою стороною для повної ліквідації або часткової нейтралізації цінового ризику. Умови такої угоди доз­воляють мати виграш (компенсацію) у разі фінансових втрат в основній (балансовій) операції. Якщо ж за основною операцією отримано прибуток спекулятивного характеру (як наслідок сприятливих змін ціни), то за додатковою угодою матимуть місце втрати. Зміст прийому полягає у створенні позабалансової позиції, яка дозволяє компенсувати фінансові втрати за балансовою позицією в разі реалізації цінового ризику. Інструменти хеджування — це фінансові угоди, механізм дії яких сприяє мінімізації ризику зміни ціни базового інструмента в майбутньому. Для хеджування ризиків використовують похід­ні фінансові інструменти, такі як форвардні угоди, ф’ючерсні контракти, опціони та своп-контракти, а також гібридні фінансові інструменти — свопціони, опціонні форвардні угоди, опціони на купівлю (продаж) ф’ючерсів і т. ін. Ці самі види похідних фінансових інструментів використовуються і для проведення операцій спекулятивного характеру, а тому не завжди деривативи є інструментами хеджування. У разі проведення операцій з похідними фінансовими інструментами в банку утворюється позабалансова позиція. Отже, така діяльність як хеджування пов’язується, насамперед, з функціонуванням ринку похідних фінансових інструментів. Під фінансовим інструментом розуміють будь-який контракт з чітко визначеними економічними наслідками, предметом якого є грошові кошти (або чинне право на отримання грошових коштів чи їх еквівалентів)