58. Правовий статус вірменської громади Львова 16-17 ст.

Початок правового регулювання громада львівських вірменів вела з руських княжих часів. Початок 16 століття для вірменської громади розпочався загостренням стосунків із католицькою владною верхівкою. Вже у 1519 р. був затверджений «вірменський статут», у якому широко регулювалися правові стосунки церковного, шлюбного, кримінального, фінансово-економічного, цивільного характеру. Невелику частину статей було перероблено з урахуванням нових правових відносин, що склалися у Львові. У 1549 р. вірмени отримали привілей про непідлеглість іншим судам, окрім суду власного вірменського права, в якому повинні були засідати війт міського магдебурзького суду та старші вірменські громади. Це посилило автономність вірменської юрисдикції в місті. У 1569 р. Сигізмунд Август підтвердив старшим та всій вірменській громаді Львова право патронату, тобто розпорядження, управління та опіки над майном вірменського монастиря Св. Анни, розташованого на краківському передмісті. Цей привілей вірменська громада набула в конфлікті з вірменським єпископом, який хотів здобути не тільки церковну, але й всю повноту влади над монастирем.

1578 р. приніс вірменам зрівняння в усіх правах з домінуючою у політичному житті міста польською громадою. За королівським привілеєм, на вірмен поширювалися ті ж самі закони і вільності, що й на польських міщан. Водночас повністю зберігалися попередні права на автономну вірменську юрисдикцію. Привілей про зрівняння у правах діяв понад 20 років. Проте у 1600 р. його було ліквідовано. У привілеях наданих вірменам у 17 ст. домінує економічна проблематика. 1622 р. вірмени протестували проти введення у Львові нового податку – «штукового». Вірмени домоглися звільнення від цього податку. 1642 р. Владислав 4 звільнив львівських вірмен від сплати мит на ввезення та вивезення товарів з королівства, однак з умовою, щоб митники записували провезені товари до реєстрів.

Найважливішими для вірменської громади були привілеї, які включали її представників до контрольних і рахункових органів міської влади та посилювали їхню роль у цих органах. У 1678 р. старші вірменської громади одержали від короля Яна ІІІ Собеського привілей, за яким щонайменше 4 вірмен мали змогу вступити до престижного католицького стрілецького братства. Але найголовнішим положенням цієї грамоти було звільнення вірменських райців від сплати податків з нерухомості. Протягом другої половини 17 ст. львівська вірменська еліта та громада, яка ставала дедалі меншою, майже повністю асимілюється в оточуючому польському середовищі Львова.

60. Проблеми взаємовідносин між укр. Та польською громадами Львова у 16 – першій половині 17 ст.

У перші десятиліття 16 ст. українська громада Львова розпочала боротьбу за втрачені від середини 14 ст. суспільні, економічні та релігійні права. На початку 16 ст. українці середмістя Львова обєдналися в церковне братство при міському храмі Успіня Богородиці. Зорганізована укр. громада, що включала, окрім жителів середмістя, й передміщан, виставила до міського уряду вимоги зняти обтяжливі релігійні та економічні обмеження, які вона мала у порівнянні з католицьким населенням Львова.

Основною формою протистояння були правові процеси у королівських судах. Привілей Сигізмунда Августа у 1572 р. зрівняв укр. громаду з католицькою фактично в усіх ділянках релігійного, економічного, правового та культурного життя. У центрі цього конфлікту була проблема рівноправності української та польської громади. Проте не довго цей привілей діяв, адже Стефан Баторій у 1578 р. та 1585 р. своїми декретами припинив дію привілею 1572 р. і таким чином укр. спільнота не змогла здобути рівноправності з польською громадою. Наприкінці 16 ст. українці поновили позови, щоб добитися доступу до ремісничих цехів, участі в міських органах влади, вільної торгівлі, купівлі нерухомості у будь-якому районі міста. З великими перервами судові процеси тривали до 40-50-х рр. 18 ст.

Важливою проблемою для Львова були конфесійні обмеження, що їх накладала католицька польська більшість на православне укр. населення. За своїм значенням вона не поступалася проблемі політичної та економічної рівноправності. Протистояння особливо загострилось – аж до застосування сили – під час переходу на новий григоріанський календар на Різдвяні свята 1583/1584 рр., а також у переддень прийняття Берестейської унії в 1596 р.

Організаційним центром, що координував та фінансував правову боротьбу укр.. громади, стало церковне братство при міській церкві Успення Богородиці, яке репрезентувало інтереси міського та передміського населення. Саме завдяки фінансовим ресурсам та рішучості братства, вдалося у 1572 р. здобути привілей про рівноправність із польською громадою, вести дуже виснажливі судові процеси в 17-18 ст.

Формальним приводом до судових суперечок між обома громадами здебільшого були неприхильні чи й насильницькі дії міських урядовців або винесення міською радою ухвал, що дискримінували укр. громаду, після чого вона заносила скарги до королівських судів. Іншою формою захисту своїх корпоративних інтересів стало внесення протестів укр. громади до книг львівського гродського суду. Ці протести та скарги у формі письмових витягів слугували аргументи для подальшої правової боротьби у королівських судах. Хоча в королівській канцелярії протягом 16-17 ст. виходили привілеї, мандати та декрети, котрі вирішували конфліктні ситуації на користь укр. громади. Ініціативу в більшості конфліктів з укр. громадою виявляла міська рада, яка у своїх діях опиралася також на рішення та впливи, що виходили як з королівського двору, так і місцевого латинського духовенства.

Затяжна правова боротьба загострювала почуття політичної окремішності укр. громади, поряд з існуючою конфесійною та культурною інакшістю польської громади.