15. Панщинно-фільваркове господарство на Україні. Особливості формування та функціонування

Розширення товарно-грошових відносин змушувало феодалів пристосувати своє господарство до нових умов. Для цього необхідно було, щоб селяни виробляли більше продуктів, які можна було б збувати на ринку і отримувати за них гроші. Феодали України, як і Польщі так і Литви, стали розширювати свої власні господарства – двори, які отримали назву «фільварки». Фільварок, на відміну від двору, мав значно більше панської орної землі, посівів і виробляв більше продуктів на ринок, ніж на двір. Якщо в дворі головною формою експлуатації селян були різні данини, переважно натуральні, то у фільварку – панщина. З виникненням фільваркового господарства особиста залежність селян від феодала набагато зросла і мала вже характер кріпацтва. З другої половини 15 і середини 16 ст. фільваркове господарство інтенсивно розвивалося лише в західних і північних укр. землях – у Східній Галичині, Західній Волині й Західному Поділлі, в київському Поліссі, відносно густо заселених і менше зруйнованих територій татарсько-турецькими навалами. У південно-східній частині України на Подніпров’ї, в пд.. Київщині і Брацлавщині, які зазнали систематичних руйнувань від татарських і турецьких нападників, фільваркове господарство почало розвиватися порівняно швидко в другій половині 16 ст.

У 16 ст. панське господарство досягло найвищого розквіту. В аграрних відносинах запанувала фільварково-панщинна система , яка визначала їх характер та еволюцію, позначилася на всіх сферах життя суспільства. Поширення і утвердження цієї системи було спричинене значним зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію, переважно на зерно у 16 ст. Попит зростав як на польських землях, так і у Західній Європі, завдяки приросту населення, зосередженої в основному в містах, котра повністю або частково не була зайнята у аграрному секторі. Селянське господарство не могло повністю задовольнити цей попит. Вирішення проблеми лягло на фільваркове господарство.

В 16 ст. фільварки виникали в маєтках дрібної шляхти, частіше в маєтках середньої шляхти.. У володіннях багатої шляхти фільварок припадав на 3 і більше сіл.

Отже, ведення фільваркового господарства було вигідною справою для феодалів. Це видно з того, що пересічно щороку у 1560-1570 рр. один лан фільваркової землі приносив шляхтичеві від 35 до 55 злотих чистого прибутку, тоді як з одноланового селянського господарства той же шляхтич отримував щороку у вигляді грощової і продуктової ренти тільки 2,5-3,5 злотих.

16. Виникнення українського козацтва

У 15-16 ст. виникає нова верства укр. суспільства – козацтво. Причини виникнення українського козацтва:

- економічні – колонізація вільних земель Придніпров’я та Дикого поля – степів за дніпровськими порогами;

- соціальні – посилення феодальної експлуатації укр. населення з боку литовських та польських магнатів, оформлення кріпосної залежності селянина від феодала;

- політичні – цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу з охорони південних рубежів від татарської загрози;

- стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства);

- національно-релігійні – політична полонізація укр. населення та наступ католицької церкви на права православної.

До середини 16 ст. козаками називали людей, які займалися уходними промислами на південному порубіжжі та боротьбою з татарами. Ці люди – «уходники» поступово об’єднувалися у групи, які спільно полювали. В степах України вони з’явилися в 14 ст. Походили вони з різних станів: селян, бояр, міщан. В 14 ст. вперше з’являється назва «козак». У словнику половецької мови з 1303 року «козак» - це значить вартовий, вояк. У 15 ст. термін «козак» вживають вже відносно українців. Вже в 1492 р. кримський хан Манглі-Гірей повідомляв великого князя литовського Олександра Казимировича про напад на фортецю Тягиню загону козаків з Канева та Черкас. У 1499 р. в грамоті м. Києва згадується козаків з околиць Дніпра, у 1502 р. київські та черкаські козаки напали на татарського посла. У 16 ст. починається обєднання козаків у військову організацію. Серед перших організаторів були О. Дашкевич – черкаський староста, П. Лянскоронський – староста хмельницький, Б. Претвич – староста Барський. Участь цих осіб вказує, яку важливу роль в обороні українських земель проти татар відігравали козаки.