19. Татарсько-турецькі набіги на українських землях в 16 – п. П. 17 ст.

Від 15 ст. укр. землі жили під небезпекою татар. і тур. наїздів. Татари потребували прожиток і тому нападали на Україну. 1482 р. – хан Менглі Герай – татари зайняли Київ, пограбували місто, взяли в полон багато людей. Татари входили в укр. землі гол. шляхами, що йшли вододілами великих рік, та їх бічними відногами, найчастіше напади на Київ., Чернігів., Волинь, Холм., Полісся. Татари руйнували і палили всі села по дорозі, забирали все, що можна було вивезти на конях, і виводили з собою бранців. На торговищах Кафи продавали ясир до Тур. і в далекі сх. країни.

Починаючи з 1470-х років, Туреччина почала опановувати північне узбережжя Чорного моря: 1475 захопила колонії на півдні Криму (Феодосію — Каффу, Балаклаву, Судак,Керч), внаслідок чого Кримський хан визнав 1478 зверхність Туреччини. Далі турки створили свої військові бази у Білгороді — Аккермані (1484), Кілії (1484), Очакові (1480-і pp.),Ізмаїлі (поч. 16 ст.). Забезпечені турецькою протекцією, татари самі чи спільно із турками протягом двох століть нападали на українські землі, спустошуючи оселі, грабуючи населення та забираючи в ясир велике число української людності, яку продавали в Криму й Туреччині. Стамбул був одним з головних ринків українських невільників.

Перший турецький напад на Західну Україну відбувся в 1498/99, як відплата за втручання короля Яна Ольбрахта у турецько-молдавські справи. Тоді турки пограбували Поділля іГаличину, дійшовши аж до Перемишля. Після організації Запорізької Січі у середині 16 ст. українські козаки чинили організований опір турецько-татарській агресії.

З другої половини 16 ст. козаки почали влаштовувати відплатні морські походи на турецько-татарські володіння на півдні України: Очаків (1589), Аккерман (1594, 1601), Кілію (1602, 1606), Ізмаїл (1609, 1621), Каффу (1616).

20. Формування реєстрового козацтва

Виникнення реєстрового козацтва пов’язане із зростанням феодально-кріпосного гніту та посиленої боротьби селянства. Оскільки Запорізька Січ послідовно виступала проти утвердження польського панування на укр. Землях, залучення запорожців до державної служби передбачало також установлення над ними контролю, щоб обмежити їхній вплив на укр. Суспільство та уникнути загострення відносин із Туреччиною і Кримським ханством.

У 1572 р. польський король Сигізмунд І Август (1548-1572) видав універсал, за яким на службу було взято 300 козаків. Ніяких особливих прав і привілеїв вони не мали, і власне нічим не відрізнялися від решти козаків. Реформа сприяла організації козацтва, виділенню його з інших верств населення. Фактично нею було покладено початок відокремлення укр. козацтва як соціального стану. Новий етап у визнанні укр. козацтва як окремої соціальної верстви належить до правління Стефана Баторія (1576-1586), щоб не допустити антипольських повстань король у 1578 р. здійснив т.зв. козацьку реформу – 600 козаків, найнятих на службу, було внесено до спеціального списку – реєстру. Саме тому їх почали називати реєстровими. Козаки отримали низку привілеїв: звільнялися з-під залежності місцевих адміністрацій; звільнені від державних податків і повинностей, окрім військової; отримали право на землеволодіння; право власної військової та судової влади. Надання козакам певних прав і привілеїв означало визнання польською владою укр. козацтва як стану.

Проте умови королівської служби поширювалися на час війни. Що свідчило про недовіру Баторія до реєстровців і намір зменшити їх чисельність після завершення експедиції проти московитів. Їх резиденцією оголошувався м. Трахтемирів, де розташовувався і козацький шпиталь. Плату за службу мав видавати писар на день Св. Миколая в Черкасах. Перебуваючи на королівській службі, крім власне військових, козаки мали виконувати поліційні функції, насамперед щодо всіх інших козаків.

1617 р. – Вільшанська угода – реєстр 1 тис. козаків

1618 р. – Роставицька угода – реєстр 3 тис. козаків

25 жовтня 1625 р. – Куруківська угода – 6 тис. козаків

червень 1630 р. – Переяславська угода – 8 тис. козаків

21. Внутрішній устрій Запорозької Січі

З невеликого укріплення на дніпровському острові Запорозька Січ переросла у державно-політичне утворення з демократичним устроєм – козацьку республіку. Протягом свого існування (16-18 ст.) Січ вісім разів змінювала місце перебування, проте її соціально-політичний устрій залишався незмінним.

На Січі був свій військовий та адміністративний поділ – на курені і паланки, а також система органів управління. Всі козаки вважалися рівними і мали однакові права. Вищим законодавчим, адміністративним, судовим органом Запорозької Січі була козацька рада, рішення якої були обов’язкові до виконання. Право участі мали всі без винятку козаки. Інколи ради проводились і на репрезентативній основі депутацій від куренів або ж виключно старшинські . зібрання козаків за їх власною ініціативою називалося чернецькою радою. До компетенції загальної ради входили всі найважливіші справи життя козацького товариства: встановлення військового устрою, обрання старшини, вирішення питання війни і миру, ведення переговорів з представниками інших країн. За традицією козацькі ради збиралися щороку 1січня для переобрання кошового отамана і старшини – керівного органу Січі. До складу військової старшини входили: кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани. До похідних та паланкових начальників належали: писар, осавул, підписар, під осавул, а також обозний.

Постійним місцем проведення ради була Січ. Важливою, насамперед, була присутність війська. Тому ради відбувалися під час походів у військових таборах. Перша згадка про козацьку раду 1581 р. міститься у творі Бартоша Папроцького.

Виконавча влада належала кошовому отаманові. Особливе місце відводилося і курінному отаманові – начальникові куреня, якого обирали на курінній раді і не потребував затвердження від всього товариства. Права і обов’язки старшини чітко регламентувалися.