Західнослов’янські літератури

Методичні рекомендації.

1. Попередньо ознайомитися з текстами художніх творів, звертаючи особливу увагу на зміни, що відбулися в художній системі та естетичних пріоритетах порівняно з ХІХ ст.

2. Окреслити основні напрямки та художні течії в чеській та польській літературі ХХ ст. у контексті європейського та світового літературного процесу.

3. Зробити виписки з художніх творів та критичної літератури, що найбільш яскраво ілюструють характерні риси поетики згаданих напрямків.

Чеська література

У XX ст. чеська література продовжувала властиві їй демократичні традиції. Це, перш за все, увага до життя простої людини, розуміння її цінності, заперечення пафосу стверджуваних на крові «великих ідей». І звичайно, любов до батьківщини, її скромної природи і славної історії, до людей праці, до речей, що оточують людину. Нарешті, гумор – гротесковий, трохи абсурдний, з яким легше долати безладність життя.

Навіть модернізм, що виражав, як і в решті Європи, нове розуміння відносин між світом і людиною, у чехів не втратив людського виміру.

«Маніфест чеського модернізму» (1895 р.) свідчив: «Ми хочемо правди в мистецтві, не тієї, що є фотографією зовнішньої сторони справи, а внутрішньої, сучасної правди», і носієм цієї правди є «творчий індивідуум».

Об’єднання лівих письменників, поетів і художників «Деветсил» у 20-х рр. поклало початок новій течії – поетизму (творчість Вітезслава Незвала, 1900–1958; Костянтина Бібла, 1898–1951; Франтішека Галаса, 1901–1949; Ярослава Сейферта, 1901–1986 та ін.). Це чеський аналог європейського авангарду. Поетисти мріяли створити новаторське мистецтво вільне від прямого виразу змісту. Інтелектуалізму вони протиставляли інтуїцію, а романтичній емоційності – тонку передачу зміни переживань. Поетисти дуже цінували ігрове начало в культурі, яке найбільш яскраво виявляється в «низьких» жанрах мистецтва – в цирку, балагані, «киношці», естрадних пісеньках і модних танцях, у джазі й дитячих забавах, у народному лубку, анекдотах, пригодах.

Поетизм, близький до футуризму і сюрреалізму, орієнтувався на соціалістичну ідею.

У прозі панував реалістичний роман, що критикує буржуазну дійсність. Майстром слова був близький до поетизму Владислав Ванчура (1891–1942), автор роману «Три річки» (1936 р.) та історичної епопеї «Картини з історії чеського народу» (1939–1940 рр.). Його, переконаного комуніста і антифашиста, стратили гітлерівці. Ця ж доля спіткала іншого комуніста – журналіста і критика Юліуса Фучика (1903–1943). У в’язниці він таємно написав «Репортаж із зашморгом на шиї» (1943 р.) – приголомшуючий документ людської мужності та любові до людей.

У соціалістичній Чехословаччині (1948–1989 рр.) література ідеологічно обслуговувала владу. На сірому тлі «пустопорожнього пропагандизму» лише іноді виникали проблиски справжніх талантів. Їх зусиллями Спілка письменників став авангардом боротьби за «соціалізм з людським обличчям», за демократизацію тоталітарного режиму, що стала основою для Празької весни 1968 р.

Після її придушення радянськими військами хвиля репресій змусила кращих письменників емігрувати або, залишившись у країні, духовно чинити опір отупляючому режиму «нормалізації». В еміграції заслужену світову славу здобув романіст Мілан Кундера (народився у 1929 р.). Лідером дисидентського руху був драматург Вацлав Гавел (народився в 1936 р.) – автор п’єс, що розкривають абсурдність соціалістичного суспільства, що спотворює душі людей.