- •XX століття
- •XX століття
- •Передмова
- •Теоретична частина вступ. Загальна характеристика літератури XX ст. Модернізм та авангардизм
- •Зігмунд фрейд (1856–1939)
- •Театр абсурду
- •Ежен іонеско (1912–1994)
- •Семюел беккет (1906–1989)
- •Футуризм
- •Джеймс джойс (1882–1941)
- •Прозріння Стівена Дедала
- •Література франції
- •Анатоль франс (1844–1924)
- •Роже мартен дю гар і його роман «сім’я тібо»
- •Поль валері (1871–1945)
- •Гійом аполлінер (1880–1918)
- •Марсель пруст (1871–1922)
- •Жан кокто (1889–1963)
- •Поль елюар (1895–1952)
- •Антуан де сент-екзюпері (1900–1944)
- •Андре моруа (1885–1967)
- •Жан ануй (1910–1987)
- •Жан поль сартр (1905–1980)
- •Альбер камю (1913–1960)
- •Борис віан і його роман «піна днів»
- •«Новий роман»
- •Жорж сименон (1903–1989)
- •Література німеччини
- •Томас манн (1875–1955)
- •Генріх манн (1871–1950)
- •Герман гессе (1877–1962)
- •Еріх марія ремарк (1898–1970)
- •Бертольт брехт (1898–1956)
- •Генріх белль (1917–1985)
- •Гюнтер грасс (народився у 1927 р.)
- •Література австрії та швейцарії
- •Австрійська література
- •Франц кафка (1883–1924)
- •Стефан цвейг (1881–1942)
- •Швейцарська література
- •Фрідріх дюрренматт (1921–1990)
- •Література іспанії та італії
- •Іспанська література
- •Антоніо мачадо (1875–1939)
- •Федеріко гарсіа лорка (1898–1936)
- •Італійська література
- •Література англії
- •Редьярд кіплінг (1865–1936)
- •Джон голсуорсі (1867–1933)
- •Артур конан дойл (1859–1930)
- •Гілберт кіт честертон (1874–1936)
- •Джозеф конрад (1857–1924)
- •Герберт уеллс (1866–1946)
- •Бернард шоу (1856–1950)
- •Уїльям батлер єйтс (1863–1939)
- •Вірджинія вулф (1882–1941)
- •Сомерсет моем (1874–1965)
- •Томас стернз еліот (1888–1965)
- •Уїльям ґолдінг (1911–1993)
- •Сердиті молоді люди
- •Грехем грін (1904–1991)
- •Література сша
- •О. Генрі (1862–1910)
- •Джек лондон (1876–1916)
- •Теодор драйзер (1871–1945)
- •Френсіс скотт фіцджеральд (1896–1940)
- •Ернест хемінгуей (1899–1961)
- •Уїльям фолкнер (1897–1962)
- •Джером селінджер (1919–2010)
- •Бітники
- •Курт воннегут (1922–2007)
- •Латиноамериканська література
- •Жоржі амаду (1912–2001)
- •Хорхе луіс борхес (1899–1986)
- •Хуліо кортасар (1914–1984)
- •Пабло неруда (1904–1973)
- •Алехо карпентьєр (1904–1980)
- •Габріель гарсіа маркес (народився в 1927 р.)
- •Західнослов’янські літератури
- •Чеська література
- •Карел чапек (1890–1938)
- •Ярослав гашек (1883–1923)
- •Польська література
- •Станіслав лем (1921–2006)
- •Масовість та елітарність у сучасній літературі
- •Агата крісті (1890–1976)
- •Джон толкін (1892–1973)
- •Фентезі
- •Наукова фантастика
- •Артур кларк
- •Рей бредбері (народився у 1920 р.)
- •Антиутопія
- •Умберто еко (народився в 1932 р.)
- •Додаток Лауреати Нобелівської премії з літератури
- •Лауреати Нобелівської премії з літератури у хх та ххі столітті
- •Практична частина мета й завдання дисципліни
- •Міждисциплінарні зв’язки
- •Програма опрацювання курсу за кредитно-модульною системою
- •Плани практичних занять модуль 1
- •Модуль 2
- •Завдання для самостійної роботи
- •Модуль 1
- •Модуль 2
- •Тематика рефератів
- •Список художніх творів (обов’язкових)
- •Список додаткової художньої літератури
- •Матеріали для проведення поточного та підсумкового контролю
- •Питання до іспиту
- •Навчально-методична література
- •Критерії оцінювання успішності навчання
- •Помазан Ігор Олександрович історія зарубіжної літератури
- •XX століття
- •Підручник для студентів
Зігмунд фрейд (1856–1939)
«Лікаря з нервових хвороб» з Відня Зігмунда Фрейда небезпідставно ставили в один ряд з Коперником і Дарвіном – мислителями, що змінили традиційні уявлення про світ і людину. Якщо Коперник стверджував, що Земля і люди, що живуть на ній, не є центром Всесвіту, а Дарвін довів походження людини від тварин, то Фрейд встановив, що розум – найцінніша людська якість – піддається спотворюючому впливу інстинктів і неусвідомлених пристрастей.
Працюючи зі своїми пацієнтами, Фрейд дійшов висновку: неприємні переживання, а також потяги, із якої-небудь причини неприйнятні для людини, витісняються з її свідомості. Проте те, чого ми не усвідомлюємо або не пам’ятаємо, не зникає, а залишається у сфері несвідомого і здатне впливати на наші уявлення, вчинки і рішення, навіть багато в чому визначати їх. За Фрейдом, проникнути в несвідоме, а отже, зрозуміти неусвідомлені бажання можна, аналізуючи сновидіння. Цим же цілям служить метод вільних асоціацій – лікарський прийом, коли пацієнт, відштовхуючись від якогось образу, починає говорити все, що спадає йому на думку, не зважаючи на зміст, послідовність і зв’язність висловлюваного. Учення про несвідоме лягло в основу психоаналізу – методу зцілення неврозів і однойменного напрямку психологічної науки. Як метод терапії психоаналіз повсюдно ввійшов у моду в XX столітті. Але заслуга Зігмунда Фрейда не лише в тому, що він відкрив спосіб подолання невиліковних раніше душевних хвороб.
Звичайно, інтерес до несвідомого існував і раніше. Багато поетів і мислителів, у першу чергу романтики, говорили про іншу, «темну сторону душі й природи» – творче начало, що діє всупереч розуму. Два найбільших німецьких філософи XIX ст. – А. Шопенгауер і Ф. Ніцше – стверджували, що є якась могутня ірраціональна сила, що визначає хід життя людини. Але саме Фрейд зумів довести реальність існування несвідомого.
Психоаналіз мав безпосередній вплив на літературу і мистецтво XX століття. Одні письменники вважали, що роботи Фрейда співзвучні їх творчості, інші самі були пацієнтами віденського лікаря, або брали клінічні випадки з практики психоаналізу за основу для своїх творів («Електра» Г. фон Гофмансталя, «Степовий вовк» Г. Гессе). Роботи Фрейда викликали до життя нові методи усвідомлення і відтворення реальності або, щонайменше, сприяли їхній появі.
ФРІДРІХ НІЦШЕ (1844–1900)
Під вплив ідей німецького мислителя Фрідріха Ніцше потрапили не лише його сучасники – діячі мистецтва і літератори. Ці ідеї багато визначили і в культурі всього XX століття.
Перша велика праця Ніцше – трактат «Народження трагедії з духу музики» (1872 р.), присвячений античному театру, – написана під враженням філософії Артура Шопенгауера і творчості композитора Ріхарда Вагнера. У цьому творі Ніцше визначає дві протилежні тенденції в мистецтві іменами грецьких богів Аполлона і Діоніса. «Аполлонічне» начало – ілюзія, артистизм, прагнення до краси й досконалості, – за Ніцше, характерне для образотворчого мистецтва і епічної поезії. «Діонісійське» начало – хвилювання, безум, буяння творчої енергії – знаходить себе в музиці і ліричній поезії. Грецька трагедія, вважає автор, поєднала ці два начала, що знаходяться в одвічній боротьбі одне з одним. Але перевага завжди на боці начала «діонісійського», що оголює суперечності життя і дає індивіду «радості самознищення». Центральна думка книги така: цілісність і краса світу, в якому ми живемо, всього лише ілюзія, а за нею стоїть хаос. Ця ідея мала, мабуть, найбільший вплив на письменників – сучасників автора.
Роботи «Несвоєчасні роздуми» (1873–1876 рр.), «Людське, надто людське» (1878 р.) розвивають ідею про владу «діонісійського» начала в житті. Але в них з’являється ще одна важлива думка, яку потім перейняли послідовники Ніцше: історія – це «вічне повернення» («Все, що може відбутися на довгому шляху вперед, – пише філософ, – має відбутися знову»).
Одна з головних книг Ніцше – філософський трактат «Так говорив Заратустра» (1883–1885 рр.), написаний у формі оповіді про мандри героя-мудреця. Саме тут вперше звучить ідея надлюдини, що стала популярною в XX ст. За Ніцше, надлюдина – це новий ступінь, якого досягне людство, якщо піде правильним шляхом. Прикладом такої надлюдини і служить Заратустра, що підноситься над натовпом і має владу над обивателями.
Для того, щоб з’явилася надлюдина, має відбутися «переоцінка цінностей». На думку філософа, все, що вважається досягненнями культури, у тому числі мораль, насправді створене з метою подавити сильну особистість, її життєстверджуючу волю до влади. «Надлюдина, – писав Ніцше, – сама повинна встановити свої цінності».