Ярослав гашек (1883–1923)

Хто не знає бравого вояка Швейка? Він посів місце у ряді найвідоміших літературних героїв, прославивши на весь світ чеський гумор, уособленням якого став творець роману про Швейка – письменник і журналіст Ярослав Гашек.

Гашек народився в інтелігентній сім’ї, але рано був змушений заробляти на життя. З вісімнадцяти років писав статті в газетах, набув слави блискучого фейлетоніста. Задушлива поліцейська атмосфера Австро-Угорської імперії, під владою якої залишалася Чехія на початку XX ст. не відповідала веселій, життєлюбній вдачі Гашека, і він обрав для себе досить дивний спосіб життя: злився з низами суспільства, став завсідником пивних; не маючи постійного дому, виходив пішки пів-Європи, складаючи всілякі смішні історії у дусі грубуватого народного гумору. Писав він звичайно в корчмах, у галасливій і веселій компанії друзів і прихильників. Його сатира була соціально забарвлена і дуже боляче поранила адресатів, яких він виводив під їх справжніми іменами.

На Першу світову війну Гашек пішов добровольцем, сподіваючись якомога швидше здатися в полон росіянам. Він давно полюбив російську культуру, якою захоплювалося все чеське суспільство, вивчив російську мову. В армії він був в основному на тиловій роботі, але брав участь і в боях, отримав медаль «За хоробрість». Правда, сам Гашек стверджував, ніби її дали за те, що він якоюсь маззю позбавив від вошей свого командира. Незабаром після нагородження Гашек здався в полон, побував у таборах для військовополонених під Києвом і Самарою. Після Жовтневої революції пристав до більшовиків, став комісаром чехо-словацької червоноармійської роти, що боролася з повсталими проти радвлади колишніми військовополоненими чехами. Ті видали наказ піймати і стратити Гашека, а празькі газети навіть опублікували повідомлення про смерть «зрадника» і некрологи. Але Гашеку вдалося здійснити ще один розиграш, що врятував йому життя: на території, зайнятій білими, він удав із себе сина німецького колоніста з Середньої Азії, недоумкуватого від народження, що заблукав у вихорі Громадянської війни. Є версія, що його все ж таки впізнав солдат на ім’я Йозеф Швейк, що дружив з письменником ще в Празі, але не видав свого приятеля.

Із жовтня 1918 р. Гашек обіймав відповідальні посади в політвідділі Червоної Армії, став, як згадували його соратники, переконаним комуністом, хоча засоби, що використовуються більшовиками для досягнення світлої мети, лякали його.

За рішенням партії у 1920 р. Гашека направляють на батьківщину. Проте надії на більшовизацію Чехословаччини, що здобула нарешті незалежність, виявилися ілюзорними, і Гашек, приїхавши на батьківщину, повертається до звичної для себе і оточуючих ролі богемного блазня і дратує всіх обіцянками написати роман про своє комісарське минуле.

Весною 1921 р. по околицях Праги були розклеєні афіші, що оголошували про видання книги про бравого вояка Швейка. У них повідомлялося, що це «перша чеська книга, перекладена на найважливіші мови світу», «краща гумористично-сатирична книга світової літератури», «тріумф чеської книги за кордоном», а тираж – 100 тисяч екземплярів! Чи міг Гашек припускати, що його жартівлива самореклама стане дійсністю, а загальний тираж «Швейка» тільки російською мовою перевищить 16 мільйонів!

Роман друкувався поступово і залишився нескінченим. Гашек помер у тихому містечку Липниці у віці сорока років. Його празькі приятелі не поїхали на похорон – думали, що це знову розіграш...

«Пригоди бравого вояка Швейка» дають широку сатиричну панораму життя чеської провінції Австро-Угорської імперії напередодні та під час Першої світової війни. Роман побудований як ланцюжок усних оповідань та анекдотів, він близький до фольклору, хоча всі сюжети Гашек вигадав сам. Цілу галерею утворюють карикатурні персонажі: тупий солдафон поручик Дуб, з його вічною приказкою: «Ти мене ще взнаєш!»; чепурун і хвалько поручик Лукаш; лицемірний священик Кац – шахрай і п’яниця, що проголошує сміховинні, безглузді проповіді; благонадійний, але відштовхуючий кадет Біглер; тупий ненажера Балоун і багато інших. А ось головний герой такій однозначній характеристиці не піддається.

Ми бачимо бравого вояка Швейка у шинку «Під чашею», в поліцейському відділку, на військовій медичній комісії, у божевільні, в денщиках у полкового священика, в ешелоні з військовополоненими і в маршовій роті. Лікарі двічі визнавали його ідіотом (другий раз на тій підставі, що він кричав: «Хай живе імператор Франц-Йосип Перший!»). Його арештовували і за те, що він впав у патріотичний запал, коли почалася Перша світова війна (не може ж нормальний чех бути австрійським патріотом, – значить, знущається), і за симулянтство (призваний до армії, Швейк вирушив на медкомісію в інвалідній колясці і, вимахуючи милицями, вигукував військові гасла), і як російського шпигуна і дезертира (відставши від ешелону і випивши в шинку дуже багато пива, він пішов пішки, але у протилежному напрямку), і як втеклого військовополоненого... Швейкові двічі загрожувала страта: один раз він уцілів через чиюсь недбалість – його справа загубилася, а іншим разом врятувався завдяки тупій педантичності німця-майора. Оповідь уривається на тому місці, коли полк має нарешті прибути на передову.

Отже, власне на війні Швейк не побував. Але дослідники встановили, як Гашек збирався розпорядитися долею свого героя: Швейк здається в полон росіянам, вступає до чехо-словацького легіону, їде до Сибіру, можливо, потрапляє до Китаю... Гашек обіцяв написати «Швейка в Кремлі» і «Швейка в денщиках у Леніна».

У головному герої роману, що нагадує самого автора, попри всю його комічність, залишається якась загадка. Коли він дійсно наївно безрозсудний, а коли лише прикидається? І з якою метою?

Зрозуміло, вигода від поставленого судовими лікарями діагнозу «природжений кретинізм і повне розумове отупіння» безперечна. Можна всмак потішатися над дурістю начальства і над офіційною ідеологією. Але ж Швейк часто діє собі на шкоду, наприклад, коли підписує свідчення, що загрожують йому смертю, або переодягається в російську форму. Незрозуміло, знущається він або дійсно через недоумкуватість будить офіцера, що заснув, щоб запитати, коли його збудити. Звичайно, Швейк добродушний і, напевно, по-простонародному мудрий, але нічого доброго він не вчинив, а мудрість його комічна.

У романі немає портрета героя, його потім зробив друг письменника художник Йозеф Лада. З його ілюстраціями книжка про Швейка видається до цього часу.