Джек лондон (1876–1916)

Джон Гріффіт (таке справжнє ім’я письменника) виріс у будинку свого вітчима, ірландського фермера Джона Лондона, якому була не чужою цікавість до літератури. Дитячі роки, проведені в Окленді, передмістя Сан-Франциско, запам’яталися Лондону не тільки бідністю, але й постійною боротьбою з нею, постійною, часом абсолютно виснажливою працею.

Працювати він почав дуже рано, проте, не зважаючи на важку фізичну працю, завжди прагнув знаходити час для читання книжок.

Любов до пригод привела його спочатку в порт (Сан-Франциско – портове місто), потім у компанію «устричних піратів» – молодих людей, що займалися виловом устриць у заборонених місцях і більш серйозними справами, такими як контрабанда. Підкорення морських просторів не обмежилося для Лондона браконьєрством: незабаром він став матросом на шхуні «Софі Сазерленд», що вела хутровий промисел у Беринговому морі.

Лондону не виповнилося ще й двадцяти років, коли був опублікований один з перших його нарисів – «Тайфун біля берегів Японії» (1893 р.). Величезну зміну в його життя, як і в життя багатьох інших молодих людей того часу, внесло відкриття золота на Клондайку та епоха «золотої лихоманки», що наступила потім. Тисячі сміливців вирушили обживати неосвоєні території, сподіваючись на казкове багатство. Перебування на суворій Півночі багато дало письменнику-початківцю.

Останні роки життя Лондона, що став знаменитим і добре оплачуваним автором, пройшли на каліфорнійському ранчо, де ця ще не стара людина, що вже немало пережила, сподівалася віднайти душевний спокій і знайти вихід із життєвої кризи. Несподівану смерть Лондона восени 1916 р. одні біографи письменника вважають самогубством, інші – пояснюють трагічною випадковістю: страждаючи від привезеної з тропіків хвороби, він прийняв надто велику дозу ліків.

Не зважаючи на роки мандрів і пригод, а може бути й завдяки їм, Лондон за своє недовге життя встиг написати на диво багато. Його перу належать кілька десятків томів творів найрізноманітніших жанрів. Найбільш відомі з них повісті й оповідання боксерів («Гра», 1905 р.; «Шматок м’яса», 1909 р.; «Лютий звір», 1911 р.), цикл північних оповідань, романи «Морський вовк» (1904 р.) і «Мартін Іден» (1909 р.). Усі вони відображають безпосередній життєвий досвід автора.

Життєлюбністю відзначається весь цикл північних історій, починаючи з найбільш раннього оповідання «За тих, хто в дорозі!» (1899 р.), і закінчуючи пізніми творами – «Смок Беллью» (1912 р.) та «Як аргонавти за старих часів» (1916 р.). Зібрані разом, вони утворюють свого роду героїчний епос. У ньому Лондон розказує про важкі будні Клондайку, красу і гармонію природи, життєві драми людей, що не перестають кохати, знаходити віру в себе, завойовувати друзів, але що усвідомили, що на півночі все це має зовсім інше значення. У нових, іноді екстремальних умовах людина знаходить свою справжню сутність, поступово долає фізичну і душевну слабкість, повертається до етичного і фізичного здоров’я.

Завсідник світських вечірок великого міста і не дуже успішний репортер, Смок Беллью на Півночі міцніє тілом і духом. Смок змінюється і зовні, і внутрішньо, він навіть міняє своє ім’я (раніше його звали то Кріс, то Кіт). Замість колишньої, поверхневої дотепності до нього приходить справжнє почуття гумору, що допомагає в нових умовах не просто смішити приятелів, а жити і виживати, програвати з гідністю («Яєчний переполох»), з блиском перемагати, не кривдити партнерів («Оленячий ріг»). Нагорода за всі перенесені випробування – кохання чудової дівчини Джой Гастелл і дружба з веселим і хоробрим товаришем на прізвисько Малюк.

Смок зумів виграти перегони на собачих упряжках і отримати за це права на багатющу золотоносну ділянку Клондайку завдяки не лише власним видатним фізичним якостям, але й допомозі друзів. Смок Беллью – один з найпривабливіших персонажів Лондона і один з найбільш вдалих. Усі зміни, що в ньому відбулися, описані так переконливо, що читачеві інколи хочеться самому випробувати тягар суворої північної зими, щоб придбати залізне здоров’я, вірних друзів і відчуття неповторної радості існування.

А ось герой іншої, песимістичної, книги Лондона Мартін Іден – трудівник, що досягнув і письменницької слави, і фінансового успіху, – знаходиться у розладі з самим собою і з суспільством, що в решті-решт призводить його до самогубства. Смок і Мартін настільки ж несхожі, наскільки різні життя в природних умовах, що постійно будить в особистості волю до перемоги, і міська цивілізація, в якій таке велике значення мають умовності й лицемірство.