- •XX століття
- •XX століття
- •Передмова
- •Теоретична частина вступ. Загальна характеристика літератури XX ст. Модернізм та авангардизм
- •Зігмунд фрейд (1856–1939)
- •Театр абсурду
- •Ежен іонеско (1912–1994)
- •Семюел беккет (1906–1989)
- •Футуризм
- •Джеймс джойс (1882–1941)
- •Прозріння Стівена Дедала
- •Література франції
- •Анатоль франс (1844–1924)
- •Роже мартен дю гар і його роман «сім’я тібо»
- •Поль валері (1871–1945)
- •Гійом аполлінер (1880–1918)
- •Марсель пруст (1871–1922)
- •Жан кокто (1889–1963)
- •Поль елюар (1895–1952)
- •Антуан де сент-екзюпері (1900–1944)
- •Андре моруа (1885–1967)
- •Жан ануй (1910–1987)
- •Жан поль сартр (1905–1980)
- •Альбер камю (1913–1960)
- •Борис віан і його роман «піна днів»
- •«Новий роман»
- •Жорж сименон (1903–1989)
- •Література німеччини
- •Томас манн (1875–1955)
- •Генріх манн (1871–1950)
- •Герман гессе (1877–1962)
- •Еріх марія ремарк (1898–1970)
- •Бертольт брехт (1898–1956)
- •Генріх белль (1917–1985)
- •Гюнтер грасс (народився у 1927 р.)
- •Література австрії та швейцарії
- •Австрійська література
- •Франц кафка (1883–1924)
- •Стефан цвейг (1881–1942)
- •Швейцарська література
- •Фрідріх дюрренматт (1921–1990)
- •Література іспанії та італії
- •Іспанська література
- •Антоніо мачадо (1875–1939)
- •Федеріко гарсіа лорка (1898–1936)
- •Італійська література
- •Література англії
- •Редьярд кіплінг (1865–1936)
- •Джон голсуорсі (1867–1933)
- •Артур конан дойл (1859–1930)
- •Гілберт кіт честертон (1874–1936)
- •Джозеф конрад (1857–1924)
- •Герберт уеллс (1866–1946)
- •Бернард шоу (1856–1950)
- •Уїльям батлер єйтс (1863–1939)
- •Вірджинія вулф (1882–1941)
- •Сомерсет моем (1874–1965)
- •Томас стернз еліот (1888–1965)
- •Уїльям ґолдінг (1911–1993)
- •Сердиті молоді люди
- •Грехем грін (1904–1991)
- •Література сша
- •О. Генрі (1862–1910)
- •Джек лондон (1876–1916)
- •Теодор драйзер (1871–1945)
- •Френсіс скотт фіцджеральд (1896–1940)
- •Ернест хемінгуей (1899–1961)
- •Уїльям фолкнер (1897–1962)
- •Джером селінджер (1919–2010)
- •Бітники
- •Курт воннегут (1922–2007)
- •Латиноамериканська література
- •Жоржі амаду (1912–2001)
- •Хорхе луіс борхес (1899–1986)
- •Хуліо кортасар (1914–1984)
- •Пабло неруда (1904–1973)
- •Алехо карпентьєр (1904–1980)
- •Габріель гарсіа маркес (народився в 1927 р.)
- •Західнослов’янські літератури
- •Чеська література
- •Карел чапек (1890–1938)
- •Ярослав гашек (1883–1923)
- •Польська література
- •Станіслав лем (1921–2006)
- •Масовість та елітарність у сучасній літературі
- •Агата крісті (1890–1976)
- •Джон толкін (1892–1973)
- •Фентезі
- •Наукова фантастика
- •Артур кларк
- •Рей бредбері (народився у 1920 р.)
- •Антиутопія
- •Умберто еко (народився в 1932 р.)
- •Додаток Лауреати Нобелівської премії з літератури
- •Лауреати Нобелівської премії з літератури у хх та ххі столітті
- •Практична частина мета й завдання дисципліни
- •Міждисциплінарні зв’язки
- •Програма опрацювання курсу за кредитно-модульною системою
- •Плани практичних занять модуль 1
- •Модуль 2
- •Завдання для самостійної роботи
- •Модуль 1
- •Модуль 2
- •Тематика рефератів
- •Список художніх творів (обов’язкових)
- •Список додаткової художньої літератури
- •Матеріали для проведення поточного та підсумкового контролю
- •Питання до іспиту
- •Навчально-методична література
- •Критерії оцінювання успішності навчання
- •Помазан Ігор Олександрович історія зарубіжної літератури
- •XX століття
- •Підручник для студентів
Латиноамериканська література
Методичні рекомендації.
Попередньо ознайомитися з текстами художніх творів, звертаючи особливу увагу на зміни, що відбулися в художній системі та естетичних пріоритетах порівняно з ХІХ ст.
Окреслити основні напрямки та художні течії в латиноамериканській літературі ХХ ст. у контексті європейського та світового літературного процесу.
Зробити виписки з художніх творів та критичної літератури, що найбільш яскраво ілюструють характерні риси поетики згаданих напрямків.
Далеко не марним є питання, як правильно говорити: «латиноамериканська література» або «латиноамериканські літератури»? Іншими словами, чи є в країнах Латинської Америки самобутні національні літературні традиції, і якщо так, то як вони співвідносяться одна з одною і з традицією континентальною?
Будь-яка велика країна континенту має «набір» видатних письменників і творів. І в кожній літературі виявилося особливе коло проблем і тем, свій улюблений тип героя, свої стійкі образи й мотиви, тобто створений неповторний національний художній образ світу.
Але відмінності між національними літературами Латинської Америки ніколи не були такими істотними, як між літературами європейських країн. По-перше, тому що нації почали формуватися в Латинській Америці набагато пізніше, ніж у Європі, – лише в першій третині XIX ст., коли було скинуте колоніальне ярмо і начорно склалася політична карта континенту. По-друге, через мовну спільність, якщо говорити про іспаномовні країни. Адже мова – не тільки лексика і граматика, але також і спосіб мислення, художнього у тому числі.
Латиноамериканська література, на відміну від європейської, не могла ґрунтуватися на усній народній творчості: фольклор індіанських народів був закритий для неї, перш за все, через мовний бар’єр, а іспанський відображав зовсім інший природний простір, інший соціально-історичний досвід. Так що довгий час вона формувала свій образ світу без опори на фольклор.
Не маючи власної традиції, ця література вимушено використовувала європейські напрямки і жанри: послідовно засвоювала бароко, класицизм, романтизм, реалізм, натуралізм, символізм, авангардизм. Але запозичені літературні форми латиноамериканці завжди прагнули пристосувати для відображення своєї власної дійсності. Цей особливий спосіб розвитку літератури можна визначити формулою: пошук «свого» в «чужому».
Очевидно, не можна виділити «своє», інакше як підкресливши його відмінність від «чужого». Латиноамериканські письменники ведуть напружену полеміку з європейською культурою. Зіставлення «Новий Світ – Старий Світ» у тому або іншому вигляді присутнє в безлічі творів.
Європейську цивілізацію (до неї ж латиноамериканці відносять і США), що «змарніла», письменники континенту схильні представляти механістичною, раціоналістичною, матеріалістичною, відірваною від природи. Свою ж культуру вони сприймають як молоду, енергійну, що не втратила зв’язків з первісними природними силами, з магією, з дивом. Європейському «зацивілізованому» простору протиставляється образ простору невинного, таємничого, хаотичного, безмежного. Герої латиноамериканської літератури не схожі на європейських: вони тяжіють до образу «природної людини», яка невіддільна від природного світу і керується інстинктами, інтуїцією, а не розумом. До того ж ці персонажі ніби прагнуть відповідати «чудовій» реальності, що їх оточує, і своєю поведінкою постійно зневажають європейську норму.
На межі XIX–XX ст. латиноамериканська література вперше вплинула на літературу європейську, а саме іспанську. Блискучий поет-новатор нікарагуанець Рубен Даріо (справжнє ім’я Фелікс Гарсіа Сарм’єнто, 1867–1916), що сприйняв уроки французького символізму, зумів глибоко і достовірно виразити своєрідність латиноамериканського світогляду. Даріо прославився в Іспанії, де у нього з’явилося чимало послідовників та імітаторів. У руслі модернізму розвивалася й творчість найбільшого кубинського поета і революціонера Хосе Марті (1853–1895).
Латиноамериканська проза першої половини XX ст. освоювала дійсність ніби окремими пластами: роман про землю, роман про місто, соціальний роман, твори, що відображають життя індіанців. Перелом відбувся у 1949 р., коли одночасно вийшли повість кубинця Алехо Карпентьєра «Царство земне» і роман «Маїсові люди» гватемальського письменника Мігеля Анхеля Астуріаса (1899–1974), удостоєного в 1967 р. Нобелівської премії. Це були перші твори «магічного реалізму»; дійсність у них постала фантастичною, побаченою через призму міфологічної свідомості.
У 50–70-х рр. на авансцену вийшла блискуча плеяда прозаїків, творців так званого «нового латиноамериканського роману»: мексиканці Хуан Рульфо (1918–1986) і Карлос Фуентес (народився в 1928 р.), аргентинці Хорхе Луїс Борхес і Хуліо Кортасар, колумбієць Габріель Гарсіа Маркес, перуанець Маріо Варгас Льоса (народився в 1936 р.), парагваєць Аугусто Роа Бастос (народився у 1917 р.), бразильці Жоржі Амаду і Жоао Гімарайнс Роза (1908–1967) та ін. У 60-х рр. у всьому світі почався книжково-видавничий бум латиноамериканського роману, що тривав майже два десятиріччя. Література, що протягом чотирьох з половиною століть перебувала на задвірках світової культури, опинилась на чолі літературного процесу і значно вплинула на культуру європейських країн. Бум завершився у 80-х рр., але латиноамериканська література продовжує інтенсивно розвиватися. У 1990 р. Нобелівську премію з літератури було присуджено видатному мексиканському поету і філософу Октавіо Пасу (1914–1998).