- •XX століття
- •XX століття
- •Передмова
- •Теоретична частина вступ. Загальна характеристика літератури XX ст. Модернізм та авангардизм
- •Зігмунд фрейд (1856–1939)
- •Театр абсурду
- •Ежен іонеско (1912–1994)
- •Семюел беккет (1906–1989)
- •Футуризм
- •Джеймс джойс (1882–1941)
- •Прозріння Стівена Дедала
- •Література франції
- •Анатоль франс (1844–1924)
- •Роже мартен дю гар і його роман «сім’я тібо»
- •Поль валері (1871–1945)
- •Гійом аполлінер (1880–1918)
- •Марсель пруст (1871–1922)
- •Жан кокто (1889–1963)
- •Поль елюар (1895–1952)
- •Антуан де сент-екзюпері (1900–1944)
- •Андре моруа (1885–1967)
- •Жан ануй (1910–1987)
- •Жан поль сартр (1905–1980)
- •Альбер камю (1913–1960)
- •Борис віан і його роман «піна днів»
- •«Новий роман»
- •Жорж сименон (1903–1989)
- •Література німеччини
- •Томас манн (1875–1955)
- •Генріх манн (1871–1950)
- •Герман гессе (1877–1962)
- •Еріх марія ремарк (1898–1970)
- •Бертольт брехт (1898–1956)
- •Генріх белль (1917–1985)
- •Гюнтер грасс (народився у 1927 р.)
- •Література австрії та швейцарії
- •Австрійська література
- •Франц кафка (1883–1924)
- •Стефан цвейг (1881–1942)
- •Швейцарська література
- •Фрідріх дюрренматт (1921–1990)
- •Література іспанії та італії
- •Іспанська література
- •Антоніо мачадо (1875–1939)
- •Федеріко гарсіа лорка (1898–1936)
- •Італійська література
- •Література англії
- •Редьярд кіплінг (1865–1936)
- •Джон голсуорсі (1867–1933)
- •Артур конан дойл (1859–1930)
- •Гілберт кіт честертон (1874–1936)
- •Джозеф конрад (1857–1924)
- •Герберт уеллс (1866–1946)
- •Бернард шоу (1856–1950)
- •Уїльям батлер єйтс (1863–1939)
- •Вірджинія вулф (1882–1941)
- •Сомерсет моем (1874–1965)
- •Томас стернз еліот (1888–1965)
- •Уїльям ґолдінг (1911–1993)
- •Сердиті молоді люди
- •Грехем грін (1904–1991)
- •Література сша
- •О. Генрі (1862–1910)
- •Джек лондон (1876–1916)
- •Теодор драйзер (1871–1945)
- •Френсіс скотт фіцджеральд (1896–1940)
- •Ернест хемінгуей (1899–1961)
- •Уїльям фолкнер (1897–1962)
- •Джером селінджер (1919–2010)
- •Бітники
- •Курт воннегут (1922–2007)
- •Латиноамериканська література
- •Жоржі амаду (1912–2001)
- •Хорхе луіс борхес (1899–1986)
- •Хуліо кортасар (1914–1984)
- •Пабло неруда (1904–1973)
- •Алехо карпентьєр (1904–1980)
- •Габріель гарсіа маркес (народився в 1927 р.)
- •Західнослов’янські літератури
- •Чеська література
- •Карел чапек (1890–1938)
- •Ярослав гашек (1883–1923)
- •Польська література
- •Станіслав лем (1921–2006)
- •Масовість та елітарність у сучасній літературі
- •Агата крісті (1890–1976)
- •Джон толкін (1892–1973)
- •Фентезі
- •Наукова фантастика
- •Артур кларк
- •Рей бредбері (народився у 1920 р.)
- •Антиутопія
- •Умберто еко (народився в 1932 р.)
- •Додаток Лауреати Нобелівської премії з літератури
- •Лауреати Нобелівської премії з літератури у хх та ххі столітті
- •Практична частина мета й завдання дисципліни
- •Міждисциплінарні зв’язки
- •Програма опрацювання курсу за кредитно-модульною системою
- •Плани практичних занять модуль 1
- •Модуль 2
- •Завдання для самостійної роботи
- •Модуль 1
- •Модуль 2
- •Тематика рефератів
- •Список художніх творів (обов’язкових)
- •Список додаткової художньої літератури
- •Матеріали для проведення поточного та підсумкового контролю
- •Питання до іспиту
- •Навчально-методична література
- •Критерії оцінювання успішності навчання
- •Помазан Ігор Олександрович історія зарубіжної літератури
- •XX століття
- •Підручник для студентів
Гілберт кіт честертон (1874–1936)
Серед найвідоміших сищиків світу одним з перших вважається отець Браун. Оповідання про нього визнані класикою детективу, а їх творець – Гілберт Кіт Честертон став першим президентом «Клубу детективних письменників», заснованого у 1928 р. До цього клубу входили такі майстри жанру, як Агата Крісті, Дороті Сейерс, Річард Остін Фрімен і Джон Діксон Карр. Член клубу монсеньор Рональд Нокс, глибоко шанував Честертона, писав, що оповідання про отця Брауна – не детективи або хоча б «більше ніж детективи». Коли ж самого Честертона питали про його професію, він називав себе журналістом, а не письменником. За своє життя він видав понад 100 томів. У цій величезній спадщині дослідники виділяють три головні напрямки творчості Честертона: власне журналістика, літературна критика і богослов’я. Віршам, романам і новелам відводиться тут далеко не перше місце. Але як Конан Дойл залишився в сприйнятті читачів творцем Шерлока Холмса, так і Честертон запам’ятався головним чином як творець отця Брауна.
Отець Браун – товстенький коротун з високим голосом і схожим на галушку дитячим личком, у нього «риб’ячі очі» і не «надто витончена хода». Розслідуючи злочини, він «дивився в простір безглуздим ідіотським поглядом. Він завжди здавався ідіотом, коли його розум працював особливо напружено». Священик настільки безглуздий і непомітний, що автора можна запідозрити в насмішці над своїм героєм, але саме в його вуста Честертон вкладає абсолютно здорові думки, що вражають етичною глибиною і людинолюбством.
«Люди не бачать чогось, тому що не чекають» – саме цей психологічний парадокс любив обігрувати у своїх новелах Честертон. Наприклад, в оповіданні «Невидимка» вбивцю не помічають через те, що він – листоноша, а на таку звичну фігуру ніхто просто не звертає уваги. У «Диві «Півмісяця»» люди швидше готові повірити, що злочин скоєно потойбічними силами, ніж шукати раціональні пояснення тому, що відбувається. А в «Дивному злочині Джона Боулнойза» саму ідею детективного оповідання ніби вивернено навиворіт.
В одному місті живуть сер Клод Чемпіон, людина вельми успішна і навіть знаменита, і скромний учений Джон Боулнойз. Усе своє життя сер Чемпіон присвятив тому, щоб збудити заздрість шкільного друга – Боулнойза. Він оселив Джона в маленькому будиночку поряд з власним особняком, щоб той відчув себе невдахою, проте Джон не звернув на це уваги. Тоді сер Чемпіон став настирливо залицятися до дружини вченого; світське товариство, газетярі – усі чекали скандалу. Але Джон Боулнойз сліпий щодо цього. «Якщо ви... скажете йому: «Чемпіон хоче вкрасти у тебе дружину», він визнає, що жарт грубуватий, а що це ні в якому разі не жарт – така думка не знайде доступу до його чудової голови».
Відчуваючи невгамовну злість і заздрість до сусіда і не знайшовши іншого способу зробити йому прикрість, сер Чемпіон скоює самогубство, причому обставляє його так, що вбивцею виглядає Джон Боулнойз. А «дивний злочин» Боулнойза полягає в тому, що вчений видає себе перед газетярем за власного слугу, повідомляючи, що «господаря немає вдома»...
Абсолютно нового звучання набувають новели про отця Брауна після знайомства з релігійно-філософськими і літературно-критичними працями Честертона.
Він любив і дуже добре розумів дуже різних письменників. Коментарі Честертона до новел Роберта Браунінга (1903 р.), монографії «Джордж Бернард Шоу» (1909 р.), «Вікторіанська епоха в літературі» (1913 р.), дослідження творчості У. Блейка, Ч. Діккенса, Р. Л. Стівенсона увійшли до скарбниці англійської критики.
Навернення до католицької віри Честертон називає найглибшим переворотом у своєму житті. Про те, як він, людина, якій християнство колись здавалося «справді диким», прийшла до віри, розказано в книзі «Ортодоксія» (1908 р.). Пізніше Честертон написав трактати «Святий Франциск Ассизський» (1923 р.), «Святий Тома Аквінський» (1933 р.) і книгу «Вічна людина» (1925 р.), що вважається кращою апологією християнства у XX столітті.
Дуже важливе в детективних історіях Честертона те, що в них відсутній момент передачі злочинця владі. Отець Браун хоче виправити людину, яка помилилася, а не покарати її. І часто злочинець буває або відпущений Брауном і залишається відповідальний перед Богом, або, коли виправити вже нічого не можна, скоює самогубство (ще більший гріх з погляду християнства). Проте не можна сказати, що отцеві Брауну притаманне тільки добросердя і всепрощення. В оповіданні «Зла доля родини Дарнуей» звучать такі його слова: «…я готовий зрівняти з землею всі готичні споруди на світі, щоб зберегти спокій навіть одній людській душі...».
В «Ортодоксії» Честертон писав, що його творча свідомість виросла з казок і що серйозність – не чеснота. «Людині властиво сприймати себе всерйоз. Передову статтю набагато легше скласти, ніж жарт... Легко бути важким, важко бути легким». Казковість і легкість набули сили закону в його романах. Проте саме романи викликали найбільшу кількість докорів на адресу автора: його герої дуже часто схожі на ходульні ідеї й картонні фігурки. Честертон ці недоліки цілком усвідомлював і називав свої романи «хорошими, але зіпсованими сюжетами».
Честертон, «любитель англійської поезії й трюїзмів», як він сам про себе говорив, невпинно повторював читачам загальновідомі істини. Багато з них належали його власному перу, наприклад: «Сам я ніколи не ставився всерйоз до себе, але я завжди всерйоз ставився до своїх думок» або «Якщо ви не фарбуватимете білий стовп, він незабаром стане чорним». Усе життя Честертон і займався тим, що фарбував білий стовп – свідомість читача – усіма доступними йому способами: за допомогою детективних оповідань, романів, літературної критики, поезії та богословських трактатів.
Крім отця Брауна Честертон створив також іншого детектива-аматора – журналіста Хорна Фішера. Честертон багато писав для преси. З 1905 р. і до кінця життя він вів колонку в газеті «Іллюстрейтед Лондон ньюс», спільно з друзями видавав журнал і газету. Честертон був дуже зосереджений на політиці і до 1909 р. активно підтримував лібералів. Його молодший брат Сесіл теж був відомим і сміливим журналістом. Одного разу він спробував викрити одну велику фірму, яка підгодовувала корумпованих урядовців і отримувала вигідні замовлення, але зазнав невдачі. Для Честертона поразка брата стала особистим горем і вилилася у створений через п’ятнадцять років після цих подій образ Фішера – сумної людини, що розчарувалася в самій можливості чесної політики.