Основні принципи лікування псевдо- і параалергій

У лікуванні псевдоалергій, на відміну від істинних, не застосовуються специфічні (алергеноспецифічні) методи лікування, оскільки в даному випадку відсутня перша, імунологічна, фаза процесу.

Елімінаційна терапія – попередження контакту з факторами чи речовинами, вплив яких зумовлює розвиток патологічного процесу: уникання переохолоджень чи інсоляції, певних медикаментів чи харчових продуктів. Елімінаційну терапію можна значною мірою вважати етіотропним лікуванням як алергій, так і псевдоалергій.

Засоби патогенетичного впливу застосовуються для переривання патологічного процесу на патохімічному етапі розвитку. Особливості патогенетичної терапії значною мірою залежать від типу псевдоалергії.

При гістаміновому типі передусім уникають продуктів, які є потужними гістамінолібераторами – риби, особливо морської, суниць, шоколаду, яєчного білка, помідорів, продуктів, які містять значну кількість синтетичних харчових добавок. Виключають з дієти і страви з високим вмістом гістаміну і тирозину: копчені м’ясо, рибу, ферментовані сири, консерви. Обмежують також вживання речовин, які подразнюють слизові оболонки: спецій, алкогольних напоїв, особливо концентрованих, різко кислих і гірких продуктів. Натомість у раціон включають продукти з обволікальною дією: каші, відвари, киселі. З обволікальних фітозасобів застосовують льон, овес. Серед медикаментів з аналогічним впливом перевагу надають хімічно інертним засобам (беделікс, смекта, актапульгіт, полісилан; рідше – колоїдні препарати алюмінію). Не рекомендується призначати препарати вісмуту.

При дисбактеріозах з переважанням гнилісних процесів обмежують вживання тваринних білків, бродильних – легкозасвоюваних вуглеводів.

Звільнення гістаміну під впливом гістаміноліберуючих чинників можна попередити за допомогою великої дози кромоглікату натрію – 0,1-0,2 г всередину за 1 год до контакту з провокаційними факторами, наприклад прийому їжі. При зниженні гістамінопексичних властивостей (здатності організму зв’язувати і нейтралізувати гістамін) практикують тривале підшкірне введення гістаміну.

Для блокування протеолітичних систем і попередження активації калікреїн-кінінової системи доцільно застосовувати інгібітори протеолізу в середньотерапевтичних дозах. Ефективною і зручною для амбулаторного застосування є транексамова кислота (екзацил)  по 0,5 г 2-4 рази на добу.

При розладах метаболізму арахідонової кислоти не рекомендують застосовувати нестероїдні протизапальні засоби, і особливо – ацетилсаліцилову кислоту, а також продукти, що містять тартразин, і медикаменти в капсулах жовтого кольору. Природні саліцилати у великих кількостях містяться у цитрусових, чорній смородині, персиках, абрикосах, яблуках, вишнях, агрусі, помідорах, менше – в картоплі та огірках. У таких випадках призначають кромоглікат натрію у великих дозах (перорально або інгаляційно – залежно від клінічних проявів псевдоалергії), але його застосування при «аспіринових» псевдоалергіях здебільшого малоефективне. Як компонент патогенетичного лікування часто застосовують антагоністи кальцію, оскільки при нестачі кальцію в клітині блокується активація фосфоліпази А₂ і дегрануляція алергоцитів. Найбільш доцільно призначити цинаризин або ніфедипін. Цинаризин, крім впливу на метаболізм кальцію, має також виражений антигістаміновий і мембраностабілізуючий вплив. У разі загрози розвитку анафілактичного шоку чи анафілактоїдних реакцій засобами вибору стають глюкокортикоїди. Є дані про ефективність десенсибілізації таких хворих малими дозами ацетилсаліцилової кислоти. Проте такий спосіб лікування досить небезпечний, а результати непереконливі і патогенетично необгрунтовані. Тому проводити його можна лише у стаціонарах. У частині випадків ефективними і безпечними є гомеопатичні препарати ацетилсаліцилової кислоти, починаючи із середніх чи високих розведень.

Симптоматична терапія псевдоалергій не відрізняється від такої при істинних алергіях, оскільки на другому і третьому етапах розвитку ці процеси перебігають майже однаково. Профілактика псевдоалергій грунтується на униканні факторів, які можуть зумовити розвиток патологічного процесу, раціональному і здоровому харчуванні, проведенні проб перед введенням деяких медикаментів, особливо антибіотиків, аллогенних сироваток, рентгеноконтрастних сполук. При наявності в анамнезі будь-яких підозрілих реакцій на ці засоби бажано замінити їх іншими; якщо реакції виникали після застосування хімічно близьких сполук – рекомендується їх введення на фоні десенсибілізувальних препаратів (глюкокортикоїди, антигістамінові засоби).

Необхідно пам’ятати, що псевдоалергії дуже часто є наслідком не лише вроджених дефектів обміну, але і набутих хронічних патологій (захворювань печінки, гельмінтозів тощо). Успішне лікування супровідних захворювань може полегшити перебіг псевдоалергії і полішити прогноз.

Основний принцип корекції кишкових проявів параалергічних реакцій (найчастіше обумовлених ферментопатіями) полягає у регуляції дієти, виключивши відповідні продукти, напої, харчові добавки, спеції, медикаментозні засоби чи фармакологічні наповнювачі, які провокують розвиток подібних реакцій. У тих випадках, коли неможливо повністю уникнути вживання, наприклад, певних продуктів, призначають замісну ферментну терапію. При параалергічних кропив’янках чи бронхоспастичних реакціях попереджують вплив токсичних чи подразнювальних речовин на шкіру або слизову оболонку. При сформованій клінічній картині параалергії застосовують переважно симптоматичну терапію, спрямовану на останню ланку процесу (наприклад, при бронхоспазмі – бронхолітики).

Ні специфічна гіпосенсибілізація, ні застосування класичних протиалергічних середників (стабілізатори клітинних мембран, антигістамінові та ін.) не ефективні, оскільки у патогенезі відсутні відповідні ланки, на які впливають ці методи лікування.

Необхідно взяти до уваги, що параалергічні реакції майже завжди є проявами хронічних хвороб і глибоких розладів обміну речовин. А тому своєчасна діагностика і лікування таких захворювань як гепатити, гастрити, ентероколіти, дисбактеріози, бронхіти тощо, може забезпечити стабілізацію процесу з наступною тривалою ремісією чи навіть повне вилікування.

Специфічним варіантом параалергічних процесів (іноді – з нашаруванням псевдоалергічних механізмів) є деякі різновиди діатезів, зокрема – ексудативно-катарального. Зрозуміло, що застосування антигістамінових чи антисеротонінових засобів у таких дітей не веде до видужання. Найкращим лікуванням є корекція дієти (аж до повного виключення деяких продуктів, наприклад з вмістом лактози, глютену чи червоних пігментів – флавонів і флавоноїдів). Лише місцеве лікування шкірних проявів діатезу не усуває розладів метаболізму, а лише тимчасово усуває їх зовнішні прояви, утруднюючи діагностику і подальше лікування.