Алергічні реакції поділяються на реакції негайного та сповільненого типу. Стадії алергічних реакцій

1. Імунологічна (імунопатологічна, стадія імунних реакцій)

Починається з першого контакту організму з алергеном і полягає в ініціації синтезу алергічних АТ (класів E, рідше  M і G) чи сенсибілізації Т-лімфоцитів-ефекторів ГЧСТ. Як правило, ці механізми активуються Т-хелперами 2-го типу. При повторному контакті з тим самим алергеном відбувається утворення комплексів алерген-АТ чи алергеносенсибілізований Т-лімфоцит, які й обумовлюють розвиток наступної стадії.

2. Патохімічна (стадія біохімічних реакцій)

На цьому етапі відбувається виділення заздалегідь синтезованих біологічно активних речовин з депо (медіатори І порядку) і утворення медіаторів ІІ порядку в результаті складних біохімічних процесів, активованих імунними комплексами чи алергеносенсибілізованими лімфоцитами. Здебільшого це простагландини, лейкотрієни, кініни.

3. Патофізіологічна (стадія клінічних проявів)

Проявляється реакцією клітин, органів і тканин організму на медіатори І та ІІ порядку. Місцево проявляється утворенням міхурця при І типі гіперчутливості, еритеми і набряку – при ІІ, еритеми та індурації – при IV. Загальна реакція може проявлятися бронхоспазмом та паралітичною вазодилятацією. Найчастіше саме шкіра буває шоковим органом, рідше – слизові оболонки органів травлення та дихання, ще рідше – інші тканини.

Виділяють 3 фази розвитку алергічних захворювань – моноалергічну, поліалергічну і неспецифічну. Перша (моноалергічна) триває від декілька місяців до декількох років. Остання (неспецифічна) фаза, як правило, розпочинається через 5 і більше років після формування алергічної патології та знаменує собою початок трансформації алергічного процесу у хронічний неспецифічний запальний процес. На цьому етапі загострення може зумовлюватися впливом значної кількості неспецифічних факторів – від фізичних до психологічних, а алерген втрачає пускове значення.

Методи діагностики алергічних хвороб

Для діагностики алергії та наявності сенсибілізації до алергену застосовують такі групи методів:

1. Анамнестичні:

• родинний алергологічний анамнез;

• індивідуальний алергологічний анамнез;

2. Клінічні:

• загальні (виявлення дефектів функціонування органів, ураження яких збільшує ризик розвитку алергічних захворювань, наприклад, печінки);

• елімінаційні (спрямовані на виявлення алергену шляхом попередження контакту з ним);

• провокаційні тести, включаючи шкірні проби (спрямовані на виявлення сенсибілізації шляхом контакту з потенційним алергеном).

3. Лабораторні методи:

• алергенонеспецифічні;

• алергеноспецифічні.

4. Інструментальні.

Алергологічний анамнез залишається основним методом діагностики алергічних захворювань для практикуючих лікарів. Він дозволяє:

• встановити можливість спадкової схильності до розвитку алергічного захворювання. Так, при наявності алергічного захворювання в одного з батьків пацієнта ризик розвитку алергічних реакцій у нього становить 50 %, при обтяженому алергологічному анамнезі в обох батьків – 75 %;

• виявити зв’язок між факторами навколишнього середовища і розвитком захворювання. Особливу увагу треба звернути на вплив побутових алергенів – пилу, плісняви, шерсті домашніх тварин, косметичних засобів;

• запідозрити ті групи алергенів, які могли б обумовити розвиток захворювання.

Елімінаційні проби є найбільш доступними і простими у проведенні, залишаючись при цьому абсолютно безпечними для пацієнта. Метод полягає в усуненні потенційного алергену (харчового продукту, побутового детергенту, професійної шкідливості). Позитивний клінічний ефект підтверджує причетність елімінованої речовини чи фактора до патологічного процесу. На жаль, далеко не завжди можна елімінувати потенційний алерген.

Провокаційні тести розділяються на шкірні проби та органні (кон’юнктивальні, інтраназальні, інгаляційні) залежно від місця введення алергену. Враховуючи небезпечність цих тестів, вони можуть проводитися лише в спеціально обладнаних алергологічних кабінетах підготовленим персоналом під наглядом лікаря-алерголога чи клінічного імунолога.

Шкірні проби застосовуються для виявлення сенсибілізації організму до алергену шляхом його введення з наступною оцінкою набряку та запальної реакції. Залежно від способу контакту з тестованим фактором виділяють:

СХЕМА ОПИТУВАННЯ ДЛЯ ЗБОРУ АЛЕРГОЛОГІЧНОГО АНАМНЕЗУ

Симптоми	Запитання	Захворювання, з якими необхідно диференціювати
Закладання носа, виділення з носа, часте чи багатора-зове чхання	Сезонність, зв’язок з перебуван-ням у певному приміщенні, пев-ною роботою, погодою; ефектив-ність антигістамінових засобів	Неалергічні форми риніту (перш за все, вазомоторний)
Свербіж очей і повік, виділення з очей	Сезонність, зв’язок з перебуван-ням у певному приміщенні, пев-ною роботою, погодою; ефектив-ність антигістамінових засобів	Неалергічні форми кон’юнктивіту
Періодичні присту-пи ядухи, особливо з дистантними хри-пами і свистами	Зв’язок нападів з екзогенними впливами, перебуванням у пев-ному приміщенні, певною робо-тою, погодою, інфекційними захворюваннями, екологічними факторами, фізичним навантаже-нням	Легеневі гіпертензії, ателектаз. Пухлини легень, хронічний обструктивний бронхіт, істерія
Висип, свербіж і набряки шкіри	Зв’язок з прийомом харчових продуктів, медикаментів, контактом з хімічними речовинами, вираження і тривалість висипу, реакція на миючі і косметичні засоби, водопровідну воду, медикаменти (антигістамінові, глюкокортикоїди)	Короста, нейродерміт та ін.
Місцеві та загальні прояви у відповідь на укуси чи ужален-ня комах	Вид комах; характер, вираження і тривалість реакцій, співвідноше-ння місцевих і загальних реакцій, втягнення у процес інших органів і систем, генералізованість, повторюваність	Токсичні реакції на укуси і ужалення комах

• нашкірні проби (аплікаційні, епікутанні, patch-test). Застосовують на ділянках шкіри, не уражених процесом. Провокаційні фактори при цьому можуть бути фізичного (тепла вода чи шматочок льоду при теплових і холодових кропив’янках) чи хімічного походження (побутові чи медикаментозні алергени). Хімічні алергени здебільшого застосовують у розчинах в концентраціях, які не подразнюють здорову шкіру;

• скарифікаційні проби. При виконанні тесту на шкіру передпліччя наносять краплі різних алергенів на відстані 2,5 см (близько 1 дюйма) і через краплю пошкоджують епідерміс без ураження судин. При цьому кожне пошкодження виконують окремим скарифікатором. Метод специфічний, але недостатньо чутливий. При розходженні з анамнестичними даними необхідно провести внутрішньошкірні або органні тести;