Сироваткова хвороба

Сироваткова хвороба – це алергічне захворювання, яке розвивається у відповідь на введення гетерологічної сироватки (ксеносироватки), рідше  інших низькомолекулярних препаратів (найчастіше – на пеніцилін, особливо пролонгованої дії: біциліни, ретарпен, екстенцилін), і проявляється запальним ураженням судин і сполучної тканини.

Проблема сироваткової хвороби дещо втратила свою актуальність після появи потужних антибактерійних засобів та успіхів імунопрофілактики: протипневмококова, протискарлатинозна і протидифтерійна сироватки почали застосовуватися рідше. Проте загострення епідемічної ситуації щодо дифтерії в країнах Східної Європи, частіше застосування препаратів крові та імуноглобулінів, знову актуалізувало проблему сироваткової хвороби.

Клінічні симптоми частіше появляються через 7-12 днів після введення сироватки. Ранніми проявами є почервоніння, набряк і свербіж у місцях ін’єкцій. Іноді вони виникають за 1-2 дні до загальних проявів: шкірних висипань, лімфаденопатії, артралгії та гарячки. На шкірі більш як 90 % хворих, з’являється кропив’янка, значно рідше – набряк Квінке, еритематозні чи папульозні елементи. Артралгії та гарячка виявляються у половини хворих. Ураження судин (васкуліти) частіше локалізуються у коронарних артеріях (аж до інфарктоподібних змін на ЕКГ), легенях і підшлунковій залозі. Рідше діагностуються неврити і гломерулонефрити.

Лабораторні зміни при сироватковій хворобі досить однотипні: лейкоцитоз із еозинофілією, підвищення ШОЕ, зниження вмісту комплементу, рідше – протеїнурія.

Як правило, захворювання має доброякісний характер і більшість симптомів зникає через 3-10 днів після припинення введення препарату, але інколи спостерігається затяжний чи навіть рецидивний перебіг. Причиною останнього може бути сенсибілізація компонентами сироватки чи іншим препаратом, зумовлене повторним його введенням або пролонгованою дією (ретарпен та ін.).

Лікування здебільшого симптоматичне. Рекомендують застосування антигістамінових (цетиризин, лоратадин) та антисеротонінових (ципрогептадин) препаратів. При сильному свербінні – додатково седативні засоби і транквілізатори (атаракс), ентеросорбенти. При тяжких формах, особливо з ураженням нирок і нервової системи доцільне застосування глюкокортикоїдів, при артритах – нестероїдних протизапальних засобів.

Полінози

Поліноз – алергічна хвороба, обумовлена гіперчутливістю до пилку рослин.

Виділяють такі нозологічні форми полінозів (за А. Зісельсоном, 1989):

1. Ураження очей: блефарит, кон’юнктивіт, кератит, увеїт, ретиніт, неврит зорового нерва.

2. Ураження ЛОР-органів: риніт, синусит, назофарингіт, аденоїдит, євстахіїт, ларингіт.

3. Ураження дихальних шляхів: трахеїт, бронхіт, астматичний бронхіт, бронхіальна астма.

4. Ураження шкіри: кропив’янка, набряк Квінке, алергічний контактний дерматит, екзема, дифузний нейродерміт, обмежений нейродерміт.

5. Ураження нервової системи: астеновегетативний синдром («пилкова інтоксикація»).

6. Рідкісні форми: еозинофільний легеневий інфільтрат, гепатит, холецистит, пієлонефрит, вульвовагініт, цистит, системний васкуліт (з уточненням уражених органів), вогнищева епілепсія та ін.

МОЖЛИВІ ВАРІАНТИ НЕПЕРЕНОСНОСТІ СПОРІДНЕНИХ АЛЕРГЕНІВ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ І ФІТОПРЕПАРАТІВ (за Б. Пухликом, 1997)

Етіологічний чинник (пилок)	Можливі перехресні реакції на:
	пилок, листя і стебла рослин	рослинні харчові продукти	лікарські рослини (фітопрепарати)
Береза	Ліщина, вільха, яблуня	Яблука, черешні, персики, сливи, лісові горіхи, морква, картопля, селера	Листя і бруньки берези, шишки вільхи
Злаки	–	Харчові злаки, (овес, пшениця, ячмінь та ін.), щавель	–
Полин	Жоржина, ромашка, кульбаба, соняшник	Цитрусові, цикорій, мед	Полин, ромашка, календула, череда, мати-й-мачуха, оман
Лобода	–	Буряк, шпинат	–
Амброзія	Соняшник, кульбаба	Гарбуз, банани; насіння, олія і халва зі соняшника	–

Найчастіше полінози проявляються ринокон’юнктивальною формою і пилковою бронхіальною астмою. Перша супроводжується свербінням у носі, очах, нападами чхання, закладенням носа і ринореєю, друга – нападами ядухи. Клініка полінозів більш виражена у молодих людей, особливо жителів міст. Пилок рослин, сорбуючи на собі різноманітні полютанти (хімічні часточки, гази), поводиться агресивніше, легше проникає через слизову оболонку дихальних шляхів, може зумовлювати параалергічні (токсикоалергічні) ураження за рахунок подразнення слизових оболонок полютантами. Цей процес активніше відбувається за сухої погоди.

Для оцінки анамнестичних даних необхідно знати приблизний календар цвітіння рослин у своїй кліматичній зоні (поданий у додатках). Треба також взяти до уваги, що дуже часто відбувається так званий «антигенний перехрест» між деякими рослинами, харчовими продуктами і фітопрепаратами.

Лікування полінозів має кілька особливостей. Перша полягає у незначній ефективності елімінаційної терапії, на відміну від алергічних реакцій на виробничі, медикаментозні чи харчові чинники, оскільки повністю уникнути контакту з пилком чи спорами на час цвітіння практично неможливо. Проведення специфічної гіпосенсибілізації при полінозах також не завжди можливе і корисне, оскільки далеко не для всіх видів пилку створені комерційні антигени. Крім того, дуже часто спостерігається перехресна сенсибілізація як з іншими видами рослин, так і з харчовими продуктами, фітотерапевтичними засобами. Проведенню лікувальних заходів срияє обмеженість алергічних проявів часом цвітіння рослини – здебільшого 2-3 тиж.

Лікування полінозів залежить від ураженого органа-мішені. Найчастіше користуються тривалим застосуванням негормональних стабілізаторів клітинних мембран (кетотіфен, кромоглікат або недокроміл натрію). Їх призначають за 2 тиж. до початку цвітіння певного виду рослин і протягом усього часу цвітіння.

Використання цих засобів ефективніше на тлі тривалого (10-15 днів) курсового приймання ентеросорбентів. При тяжкому перебігу поліному додатково застосовують глюкокортикоїди у формах, які відповідають органа-мішені: аерозолі при ураженні дихальних шляхів, краплі – очей і ЛОР-органів, мазі – шкіри. Стероїди призначають всередину переважно при неефективності лікування або втягненні у процес нервової системи чи паренхіматозних органів. Для періодичного симптоматичного впливу можна призначати антигістамінові засоби, але у зв’язку з кумуляцією побічних ефектів не всі вони придатні для тривалого курсового прийому. Найбільш безпечними і ефективними є препарати другого і третього покоління, зокрема азеластин (алергодил) і левокарбастин (лівостин) у формі назальних спреїв, цетиризин (зіртек, зестра), терфенадин (телдан) і фексофенадин (алегра, телфаст) – у таблетках.