Зміна показників імунограми при основних імунопатологічних синдромах

Синдром	Показники імунограми
Варіант норми	Відхилення показника в межах 10-15 %
Імунорегуляторні розлади	Дисоціації показників Т- лімфоцити/В- лімфоцити, Т-хелпери/Т-супресори, IgG/IgM та ін.
Зниження природної (неспецифічної) резистентності	Лейкопенія, лімфопенія, зниження рівня лізоциму, інтерферонів, показників фагоцитозу, збільшення титру комплементу
Ураження гуморальної ланки	Зниження вмісту В-лімфоцитів, Ig основних класів, гетерофільних аглютинінів, низькі титри АТ після вакцинації
Ураження клітинної ланки	Зниження вмісту Т-лімфоцитів, Т-хелперів і Т-супресорів, ІЛ-2, експресії HLA-DR
Ознаки алергії	Зниження вмісту Т-лімфоцитів, підвищення рівня В-лімфоцитів, еозинофілів, IgE (>175 МО), позитивні тести ГЧНТ чи/і ГЧСТ, часто зростання співвідношення Т-хелпери/Т-супресори
Ознаки автоімунізації	Зниження вмісту Т-лімфоцитів, зростання співвідношення Т-хелпери/Т-супресори, позитивні тести ГЧНТ чи/і ГЧСТ з тканинними АГ
Імунопроліфератив-ний синдром	Різке збільшення вмісту окремого клону дефектних клітин (найчастіше  В-лімфоцитів) чи факторів (Ig при парапротеінеміях) і низькодиференційованих клітин. Пріоритет абсолютних показників
Неопластичний синдром	Лімфопенія (особливо  великі грануловмісні клітини), зниження рівня Т- і В-лімфоцитів, NK-клітин, неспецифічної цитотоксичності, вмісту IgA
Комбіновані розлади	Поєднання перелічених змін, які свідчать про майже рівноцінне ураження кількох ланок

2. Синдром хронічної втоми – стан з глибшими імунологічними (стійке зниження більшості показників імунограми) і неврологічними (втомливість і сонливість не проходять після нічного сну) розладами. рецидивами герпесу, При декомпенсації розвивається один з названих вище імунопатологічних синдромів: алергічний, інфекційний, автоімунний чи лімфопроліферативний. Значною мірою формування того чи іншого імунопатологічного синдрому залежить від генетично зумовлених конституційних особливостей імунної системи.

Є підстави вважати, що синдром швидкої втоми виникає не лише на тлі екологічних катастроф, але і як наслідок інших провокаційних факторів (захворювань, стресів, нераціонального харчування та ін.). Проте в несприятливих екологічних умовах він проявляється набагато частіше. У першу чергу, це стосується дітей та осіб похилого віку  тих, у кого регуляція імунних механізмів ще або вже недосконала. Наявність у пацієнта клініко-імунологічних проявів синдрому швидкої втоми не є показанням для імунотерапії, оскільки вкрай нестійка рівновага імунних механізмів може розбалансуватися під впливом медикаментозного втручання і призвести до зриву адаптації. На цьому етапі доцільними є лише імуноадаптаційні чи імунореабілітаційні заходи.

Джерела інформації:

Основні:

1. Андрейчин М.А., Чоп'як В.В., Господарський І.Я.Клінічна імунологія та алергологія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2005. – 237-307 с.

2. Дранник Г.Н. Клиническая иммунологоия и аллергология. – Одесса: «Принт», 1999. – c. 312-379 с.

3. Ройт А. Основы иммунологии. – М.: Мир, 1990.

4. Йегер Л. Клиническая иммунология и аллергология: В 3 т. – М.: Медицина, 1990.

5. Пол У. Иммунология: В 3 т. – М.: Мир, 1989.

Додаткові:

1. Корнева Е.А., Шхинек Є.К. Гормоны и иммунная система. – Л.: Наука, 1988.

2. Пухлик Б.М. Руководство по практической иммунодиагностике и иммунотерапии. Винница, 1992.

3. Петров Р.В. Иммунология. – М.: Медицина, 1980.