Оцінка скарифікаційних і внутрішньошкірних алергологічних проб

(Л. Горячкіна, 1978)

Оцінка реакції		Розміри і зовнішній вигляд реакції
Якісна	Позначення	Скарифікаційні	Внутрішньошкірні
Від’ємна	-	Розмір такий же, як у контролі	Розмір такий же, як у контролі
Сумнівна	+	Гіперемія без міхура у місці скарифікації	Міхур розсмкотується повільніше, ніж у кон-тролі
Слабко позитивна	+	Міхур діаметром 2-3 мм, помітний лише при натя-гуванні шкіри	Міхур діаметром 2-3 мм, оточений гіпере-мією
Позитивна (середньо-го ступеня)	++	Міхур діаметром до 5 мм, помітний без натягування шкіри, оточений гіперемією	Міхур діаметром 8-15 мм, оточений гіперемією
Різко позитивна	+++	Міхур діаметром до 10 мм, оточений гіперемією і псевдоподіями	Міхур діаметром 15-20 мм, з гіперемією, оточений псевдоподіями
Дуже різко позитивна	++++	Міхур діаметром більше 10 мм, оточений гіпере-мією і псевдоподіями	Міхур діаметром біль-ше 20 мм, з різкою гіперемією, оточений псевдоподіями і дочірніми міхурами

• внутрішньошкірні проби. Вони чутливіші, ніж скарифікаційні, але менш специфічні. Якщо перші два варіанти загрожують переважно місцевими побічними ефектами, то при внутрішньошкірних можливий розвиток органних і системних проявів, які в деяких випадках можуть декомпенсувати перебіг захворювання чи навіть становити загрозу для життя. Тому завжди необхідно суворо враховувати протипоказання до їх виконання (див. розділ «Оцінка імунного статусу людини»). Іноді інтенсивність місцевих проявів не корелює із ступенем сенсибілізації організму. Посилена чи несправжня позитивна реакція може спостерігатися при сенсибілізації до розчинників алергенів (наприклад, фенолів), псевдоалергічних проявах на подразнення шкіри, на стресову реакцію, зумовлену кількома послідовними ін’єкціями та ін. Застосовується здебільшого для виявлення ступеня сенсибілізації до алергенів біологічного (бактерії, гриби, найпростіші) чи хімічного походження.

Оцінка внутрішньошкірних проб з бактерійними алергенами через 20 хв і через 24-48 год

(Л. Горячкіна, 1978)

Оцінка реакції		Розміри і зовнішній вигляд реакції
Якісна	Позначення	Реакція негайного типу	Реакція сповільненого типу
Від’ємна	-	Розмір такий же, як у контролі	Розмір такий же, як у контролі
Сумнівна	+	Міхур розсмоктується повільніше, ніж у кон-тролі	Слабка гіперемія без інфільтрату
Слабко пози-тивна	+	Міхур діаметром 4-8 мм, оточений гіперемією	Слабка гіперемія з інфільтратом до 5 мм
Позитивна (середнього ступеня)	++	Міхур діаметром 8-15 мм, оточений гіперемією	Еритема з інфільтратом 5-10 мм
Різко позитивна	+++	Міхур діаметром 15-20 мм, оточений гіперемією і псевдоподіями	Еритема більша за 20 мм з інфільтратом 10-20 мм
Дуже різко позитивна	++++	Міхур діаметром більше 20 мм, оточений гіпере-мією і псевдоподіями	Еритема з інфільтратом більшим за 30 мм, можлива везикуляція, виразкування, некроз

Органні проби грунтуються на введенні алергену безпосередньо у шоковий орган (використовують «правило контакту» Гансена – враховуючи те, що процес зв’язування алергену спрямований на попередження генералізованої реакції, завжди застосовують пробу, яка забезпечує безпосередній контакт алергену з шоковим органом):

• кон’юнктивальні проби проводяться шляхом закапування розчинів потенційних алергенів у кон’юнктиву і застосовуються для розшифрування етіології алергічного кон’юнктивіту і полінозів з явищами кон’юнктивіту;

• інтраназальний тест полягає у вдиханні порошку потенційного алергену носом. Об’єктивна оцінка результатів проби проводиться ЛОР-оглядом порожнини носа і за допомогою ринопневмометрії;

• інгаляційні проби проводяться шляхом вдихання потенційного алергену при бронхіальній астмі. При цьому порівнюються такі показники спірограми, як життєва ємність легень (ЖЄЛ), ФЖЄЛ1 (за першу секунду форсованого видиху) та індекс Тиффно (їх співвідношення), виміряних до і після проби. Спірограма записується після тестування кожного потенційного алергену. Інгаляційний тест вважається позитивним при зниженні його з 70-80 % у нормі на 20 % і більше;

• харчовий тест полягає у пероральному вживанні харчового продукту чи медикаменту для виявлення сенсибілізації до нього. Перед тестом на тлі елімінаційної дієти протягом не менше 1 тижня натще в умовах спокою двічі протягом 1 год визначають кількість лейкоцитів у периферичній крові. Якщо різниця не перевищує 0,3 Г/л, то хворий приймає харчовий продукт чи ліки. Повторно вміст лейкоцитів підраховують через 30, 60 і 90 хв. Результати тесту вважаються позитивними, якщо вміст лейкоцитів знижується на 1 Г/л і більше. При розходженні клініко-анамнестичних і лабораторних даних через 90-120 хв можна провести гастроскопію.

Реакція пасивного переносу (Праустніца-Кюстнера) проводиться у випадку, коли застосування шкірних чи провокаційних тестів протипоказане. Спочатку 0,1 мл сироватки пацієнта вводять підшкірно здоровому добровольцю. Через 24 год, після фіксації «чужих» реагінів у шкірі, в цьому ж місці проводиться шкірна проба з алергеном.

Лабораторні методи мають значну перевагу перед клінічними через повну безпечність для хворих – сенсибілізація визначається in vitro. Але, як і в інших галузях медицини, лабораторні методи не можуть бути самостійною підставою для постановки алергологічного діагнозу, а лише підтверджують наявність сенсибілізації до нього, маючи допоміжне значення.

Серед алергенонеспецифічних лабораторних показників про сенсибілізованість організму свідчать:

• у гемограмі – еозинофілія, у меншій мірі – схильність до лейкопенії, періодичне зростання ШОЕ, не пов’язане з активністю запального процесу;

• в імунограмі – зниження вмісту IgA і зростання – IgE, збільшення співвідношення Т-хелпери/Т-супресори, рівня ЦІК.

Зростання рівня IgE досить показове і може навіть застосовуватися як скринінговий тест на схильність до алергічних реакцій, у першу чергу – атопічних (при диспансеризації або перед щепленнями). У випадках гіпер-IgE синдрому багаторазово зростає ризик розвитку алергічного риніту, бронхіальної астми і астматичного бронхіту. У 45 % таких дітей розвивається обструкція при ГРВІ. Гіперпродукція IgE можлива за певних умов:

• недостатність бар’єрних механізмів і блокувальних антитіл IgG₂. Не виключено, що IgE бере участь у формуванні місцевого імунітету;

• зниження концентрації IgА у біологічних секретах (слині, слізній рідині, назальному, ротовому, бронхіальному і кишковому секретах). Селективний дефіцит IgА є одним з обтяжуючих факторів щодо формування алергії – вона розвивається у кожного третього носія цієї аномалії. Можливо, що гіперпродукція IgE формується саме при дефіциті IgА: дефіцит IgА знайдено у 64 % дітей з підвищеним рівнем IgE і наявністю гіперчутливості до небактерійних алергенів;

• дефіцит специфічної субпопуляції Т-супресорів, які гальмують синтез реагінів;

• активація Т-хелперів 2-го типу;

• наявність певних типів HLA, які можуть сприяти формуванню вищенаведених причин (наприклад, HLA-B8).

Часто виявляють також інші сприяючі фактори, які, будучи генетично детермінованими, збільшують ризик розвитку механізмів гіперчутливості:

• зниження активності β-адренорецепторів чи наявність АТ до них;

• підвищення тонусу парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи;

• спотворення реакції на адреналін та адреноміметики;

• гіпертиреоз;

• підвищення чутливості гладком’язової тканини до біологічно активних речовин (гістаміну, ацетилхоліну);

• зниження гістамінопектичної активності сироватки крові (здатності зв’язувати вільний гістамін, у нормі – 10-24 мкг/мл).

Серед екзогенних факторів винятково важливе значення у розвитку алергічних захворювань мають хронічні інфекції. Це, передусім, стосується паразитарних інфекцій, у меншій мірі – бактерійних. Продукція реагінів до вірусних антигенів не доведена до цього часу. Структурні елементи збудників діють як алергени – це специфічний алергізуючий вплив. Неспецифічний вплив складається з кількох моментів:

• процес запалення підвищує проникність слизових оболонок і сприяє проходженню через них алергенів різного походження;

• структурні елементи збудників можуть діяти як ад’юванти до інших алергенів;

• сумарні ефекти алергічного та запального процесів часто накладаються;

• інфекція може впливати на стан вегетативної нервової системи, наприклад на адренорецептори при скарлатині чи вакцинації від кашлюку.

Для виявлення реагінового типу сенсибілізації застосовують такі реакції:

1. Базофільні тести, які грунтуються на вивченні процесу дегрануляції базофілів крові хворих при взаємодії із специфічним алергеном.

2. Тести дегрануляції алергоцитів (мастоцити, тучні клітини) при взаємодії зі специфічним алергеном.