Перехресні алергічні реакції між різними медикаментами,

А ТАКОЖ З ДЕЯКИМИ НЕМЕДИКАМЕНТОЗНИМИ ЗАСОБАМИ

Група чи препарат, які зумовили розвиток алергічної реакції	Засоби перехресного реагування
Сульфаніламіди	Тіазидні діуретики, фуросемід, діакарб, тетурам, рідше – засоби для місцевої анестезії, пероральні цукрознижувальні (бутамід, букарбан), тіосульфат, сульфонаміди (сульфопіридазин)
Пеніцилін (і β-лактами загалом)	Природні та напівсинтетичні пеніциліни, цефалоспорини, монобактами, рідше – карбапенеми; ферменти
Ацетилсаліцилова кислота	Нестероїдні протизапальні засоби, месалазин. Препарати вибору – бруфени, ніфлурил
Новокаїн	Дикаїн, анестезин, прокаїнамід. Препарати вибору – лідокаїн, совкаїн
Етиленамін	Дипразин, діазолін, супрастин, ецфілін
«Парагрупа»	Сульфаніламіди, сульфонілсечовина, засоби для місцевої анестезії (група новокаїну), фенотіазинова група; фотографічний проявник, нітрофарби, солодкі кулінарні добавки, компоненти косметичних засобів, параамінобензойна кислота
Група тіазину	Реакції між фенотіазиновими і деякими антигістаміновими засобами (дипразин, піпольфен), а також з діуретиками (діазоксид), нейролептиками (аміназин, пропазин), метиленовим синім, коронаророзширювальними (нонахлазин, хлорацизин), антидепресантами (фторацизин), антиаритмічними (етмозин)
Терпенова група	Ароматичні речовини, які широко застосовуються у лініментах і сиропах від кашлю (з лаванди, фіалки, гвоздики та ін.)
Йод	Йодовмісні рентгеноконтрастні засоби, кальцийодин, неорганічні йодиди

Чимало медикаментів можуть зумовлювати розвиток групових і перехресних алергічних реакцій. Про такі реакції говорять у тих випадках, коли алергени при сенсибілізаційному (первинному) і розрішуючому (вторинному) введенні не ідентичні, але мають спільні хімічні групи. Останні можуть бути в структурі лікарських засобів первинно (наявність аміно-»парагрупи» в сульфаніламідів, засобів для місцевої анестезії, деяких аналгетиків), так і виникати внаслідок метаболізму медикаментів in vivo (трансформація молекули бромгексину в амброксол, бакампіциліну – в ампіцилін).

Необхідно враховувати ще й фактор частоти групової сенсибілізації, який залежить як від груп медикаментів, так і від індивідуальної реактивності організму. Наприклад, для сульфаніламідів вона коливається від 20 до 90 %. Групові та перехресні реакції слід відрізняти від полівалентної сенсибілізації, коли при першому ж контакті з лікарським засобом може розвинутися небезпечна для життя алергічна реакція. Особлива «підступність» таких реакцій зумовлена можливістю розвитку сенсибілізації під впливом побутових чи хімічних речовин, інфекційних процесів, особливо хронічних. Наведені варіанти дають змогу в якійсь мірі пояснити явище ідіосинкразії.

Тривалість сенсибілізації до алергену залежить від багатьох факторів: індивідуальної реактивності, тривалості контакту з алергеном (у тому числі – прихованого), виду медикаменту і способу введення. Якщо протягом 1 місяця після алергічних проявів шкірна проба на алерген позитивна в 90 % випадків, а радіоалергосорбентний тест – у 95 %, то через 5 років ці цифри зменшуються відповідно до 11 і 25 %. Проте наявність сенсибілізації у кожного четвертого пацієнта навіть через 5 років і виявлення реагінів (IgE) з тривалим періодом напіврозпаду (більше 1000 діб) заставляють використовувати у клінічній практиці правило: «при медикаментозній алергії необхідно допускати наявність пожиттєвої сенсибілізації».

Клінічно виділяють гострі (через 30-60 хв), підгострі (через 1-24 год) і відстрочені (від 1 доби – до кількох тижнів) типи реакцій. Зверхгостро і гостро найчастіше перебігають медикаментозний анафілактичний шок, кропив’янка, набряк Квінке і медикаментозна бронхіальна астма (І тип алергічних реакцій). Підгостро розвиваються екзантема, судинна пурпура, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, медикаментозна гарячка (найчастіше – ІІ чи ІІІ типи, або їх поєднання). Відстрочений перебіг частіше властивий для сироваткової хвороби, алергічного дерматиту, ураження печінки, нирок, серця, суглобів (ІІІ і ІV типи). Клініка вісцеральних проявів може бути найрізноманітнішою і розпочинатися через декілька днів чи навіть тижнів, а тому часто не діагностується або не пов’язується з прийомом медикаментів.

Основою діагностики алергії на лікарські засоби залишаються клініко-анамнестичні дані. Як правило, припущення про медикаментозну алергію підтверджується позитивною елімінаційною пробою (зникнення клінічних проявів після відміни підозрюваного препарату). Проведення провокаційних проб при цьому типі алергій не рекомендується через тяжкі побічні ефекти і можливість розвитку полісенсибілізації. Лабораторні дані при медикаментозній алергії часто недостовірні і тяжковідтворювані, оскільки принцип реакції повинен строго відповідати типу алергії. Крім того, «винуватцями» патологічного процесу дуже часто є не самі медикаменти, а їх метаболіти, які утворюються в організмі.

Лікування медикаментозної алергії передусім грунтується на якомога швидшій елімінації алергену. У сумнівних випадках необхідно відмінити всі лікарські засоби. Однак навіть після припинення контакту з алергеном клінічні прояви можуть зберігатись ще від кількох днів до кількох тижнів.

Для посилення зв’язування ліків і швидшої елімінації їх з організму застосовують специфічні ферменти (пеніциліназа для пеніциліну), комплексоутворювальні сполуки (унітіол для солей важких металів), ентеросорбенти. Останні при достатніх дозах і високому коефіцієнті сорбції за ефективністю не поступаються екстракорпоральним методам детоксикації. При цьому бажано надавати перевагу кремнійорганічним (ентеросгель, силікагель, силард П) або полімерним ентеросорбентам (полі-карайя, полісилан), які мають легкий послаблювальний ефект і завдяки цьому попереджують повторне всмоктування комплексів з алергеном з кишок. Парентеральне наводнення організму з наступним призначенням сечогінних засобів при істинній алергії малоефективне, оскільки, на відміну від псевдоалергії, немає залежності ступеня клінічних проявів від дози алергену.

Якщо основне захворювання не дозволяє відмінити певний клас медикаментів (антибіотики, антиаритміки та ін.), необхідно замінити їх на інші з наданням переваги засобам іншої групи чи іншої хімічної структури для уникнення перехресних реакцій. За життєвої необхідності застосовувати саме цей препарат (інсулін, сироватки та ін.), його вводять за методом Безредка під прикриттям глюкокортикоїдів і антигістамінових засобів. Необхідно враховувати, що в алергія на інсулін може бути обумовлена його аллогенністю чи недостатнім очищенням. Якщо алергічні прояви зберігаються після переведення хворого на якісні форми людського генноінженерного інсуліну (істинна алергія), а також при наявності реакцій на сироватки, проводиться прискорена специфічна гіпосенсибілізація. У цьому випадку кожну наступну ін’єкцію більшої дози препарату роблять через короткі проміжки часу (90-120 хв) аж до досягнення терапевтичної дози.

Необхідно зазначити, що саме при медикаментозній алергії спостерігається чи не найбільша кількість побічних реакцій на антигістамінові препарати. Відомі випадки сенсибілізації до антисеротонінових засобів, глюкокортикоїдів та інших протиалергічних засобів.

Комплексна терапія при медикаментозній алергії передбачає також вплив на органні прояви – бронходилятація, корекція артеріального тиску, регуляція моторики і травлення тощо.