Псевдоалергія і паралергія

За класифікацією А. Адо усі алергічні реакції діляться на істинні і псевдоалергічні. Диференціювання цих двох типів має важливе значення не лише для вирішення питання про специфічну гіпосенсибілізацію, але і загалом для визначення стратегії ведення і лікування хворих.

Псевдоалергія – це патологічний процес, клінічно подібний до алергії, який відрізняється від неї відсутністю першої, імунологічної фази розвитку. Наступні дві стадії перебігають аналогічно з однойменними (патохімічна і патофізіологічна) при істинній алергії.

Зовсім окремо від істинних і псевдоалергій за особливостями лікування і профілактики стоять параалергічні реакції, хоч їх існування виділяють не всі.

Параалергія – це патологічний процес, який також може клінічно симулювати істинну алергію чи псевдоалергію, але її розвиток позбавлений не лише першої (імунологічної), але і другої (патохімічної) фази. Безпосередній запуск третьої (патофізіологічної) фази може бути зумовлений, наприклад, гіперреактивністю бронхів у відповідь на вплив подразнювальних факторів чи речовин (тютюновий дим чи леткі кислоти – на слизову оболонку бронхів, молочної кислоти – на кишечник). Так, пронос при прийомі молока, клінічно подібний до алергічної діареї, найчастіше зумовлений не алергією чи псевдоалергією, а ензимопатією (дефіцит лактази) – параалергічним механізмом.

Етіологія і патогенез псевдоалергії

На одного хворого з алергією, як правило, припадає до 8-10 осіб з псевдоалергією, хоч остання часто реєструються як істинна алергія. Найчастіше псевдоалергічні реакції розвиваються під впливом медикаментів і харчових продуктів. Їх причинами можуть бути не лише самі продукти, але і численні синтетичні добавки: барвники, ароматизатори, консерванти, наповнювачі. Класичні алергени можуть зумовлювати розвиток як алергічних, так і псевдоалергічних реакцій, що залежить як від особливостей роботи імунорегуляторних механізмів, так і від дози алергену. При дії великої дози чи концентрації вплив фактора неселективний, бо спричиняє пряму цитотоксичну дію з руйнуванням алергоцитів і наступним звільненням значних кількостей гістаміну. Найчастіше серед фізичних факторів такий вплив мають термічні (опіки, відмороження) та променеві (ультрафіолет, рентгенівське чи γ-випромінювання). З хімічних – медикаменти (деякі антибіотики, вітаміни, інфузійні полімерні розчини), харчові продукти, хімічно агресивні сполуки (кислоти, луги, розчинники, детергенти). Серед біологічних – медикаменти (аллогенні сироватки), дисбактеріози, гельмінтози. Дещо рідше пусковими факторами псевдоалергій можуть бути психоемоційні перевантаження. Діючи у достатньо великих кількостях (дозах), усі вищевказані засоби можуть зумовити розвиток псевдоалергічних реакцій у більшості людей.

Є кілька механізмів розвитку псевдоалергії.

1. Найважливішим і найпоширенішим є гістаміновий варіант псевдоалергії, який має декілька різновидів:

А. Гістаміноліберативний – звільнення гістаміну мастоцитами і базофілами під впливом відповідних факторів. Останні можуть мати цитотоксичну чи нецитотоксичну дію.

Селективний гістаміноліберативний вплив (нецитотоксичний) характерний для деяких медикаментів (амінокислоти, декстрани, рентгеноконтрастні препарати, поліміксин В, ферменти та їх інгібітори), біологічних продуктів (бджолина отрута, продукти життєдіяльності глистів). Виділення гістаміну в достатньо великих кількостях без руйнування клітин можуть зумовлювати і звичайні продукти харчування. Серед найпотужніших гістамінолібераторів – риба, особливо морська, суниця, шоколад, яєчний білок, помідори, чимало синтетичних харчових добавок.

Неселктивний (цитотоксичний) варіант індукується фізичними (наприклад, ультрафіолет) чи хімічними (деякі отрути, кислоти, алкоголь тощо) факторами, які пошкоджують алергоцити, зумовлюючи цим звільнення медіаторів алергії.

Звільнення чи поступлення ззовні більшої кількості гістаміну, ніж її може зв’язати сироватка обумовлює його вплив на периферичні рецептори. Клінічний ефект значною мірою зумовлюється як дозою гістаміну, так і гістамінозв’язувальною здатністю сироватки, функцією печінки, співвідношенням рецепторів до гістаміну різних типів (Н₁, Н₂ i Н₃). При дії невеликих кількостей гістаміну, переважанні рецепторів Н₂ i Н₃, відбувається до посилення хемотаксису, фагоцитозу і кооперації імуноцитів, стимуляції антитілопродукуючих клітин. У великих дозах і при активації Н₁-структур гістамін пригнічує продукцію ІЛ Т-лімфоцитами. Клінічні прояви подібні до анафілактоїдних реакцій: спазм бронхів, швидке зниження артеріального тиску крові, підвищення проникності судинної стінки. Часто спостерігаються сповільнені шкірноалергічні реакції на кшталт кропив’янки, рідше – з клінікою полінозу.

Б. Гістамінопексичний тип – зумовлений порушенням зв’язування гістаміну сироваткою крові (гістамінопексія) або механізмів його інактивації у печінці при її ураженнях.

В. Екзогенний тип. Є чимало гістаміновмісних продуктів – найчастіше це копчення, сири (до 1,0-1,3 мг/кг) і ковбаси (до 100-200 мг/кг), ферментовані бактеріями, консерви. У цих же продуктах, а також у шоколаді виявляється високий вміст тирозину, який може перетворюватися в активний тирамін (серотонін).

Г. Дисбактеріози, гельмінтози. Розлади якісного та кількісного складу мікрофлори у кишках часто супроводжуються збільшенням вмісту гнилісної мікрофлори з декарбоксилюючою активністю. Вона ферментує амінокислоти гістидин, тирозин, фенілаланін у відповідні аміни з біогенною дією – гістамін, серотонін, фенілетиламін. Запальний процес у кишках, який підтримується при дисбактеріозі, сприяє посиленому всмоктуванню цих продуктів у кровотік.

2. Розлади активації системи комплементу. При вродженій чи набутій недостатності факторів, які регулюють активацію комплементу (C1s нейтралізатор, S-протеїн, DAF-глікопротеїн), утворюються численні пептиди з гістаміноліберативною активністю (С3а, С4а, С5а). При цьому звільнюється значна кількість інших біологічноактивних речовин, що призводить до агрегації лейкоцитів і тромбоцитів, активації лізосомальних ферментів, підвищення судинної проникності. Клінічно цей тип псевдоалергій може зумовлювати цілий ряд проявів: від ангіоневротичного набряку до анафілактичного шоку.

3. Розлади метаболізму арахідонової кислоти. Відомо, що продукти перетворення арахідонової кислоти (простагландини, лейкотрієни, сполуки із стероїдною активністю) відіграють важливу роль у регуляції метаболізму. Надмірне звільнення арахідонової кислоти з клітинних мембран під впливом зовнішніх стимулів (пошкодження фізичними чи хімічними факторами, у тому числі медикаментами) зумовлює утворення значної кількості метаболітів з вираженою біологічною дією. Прикладом цього процесу є так звана аспіринова астма.