Набряк Квінке і кропив’янка

Кропив’янка – один із типових алергічних синдромів, який проявляється появою на шкірі специфічних елементів – уртикаріїв, що мають схильність як до швидкого виникнення, так і до швидкої регресії. Елементи кропив’янки утворюються за рахунок набряку сосочкового шару шкіри, їх поява може зумовлюватися найрізноманітнішими факторами. У випадку поширення набряку на дерму чи підшкірну клітковину формується набряк Квінке.

При лікуванні кропив’янки слід враховувати той факт, що у переважній більшості хворих у розвитку цього синдрому задіяні механізми псевдоалергії.

Враховуючи етіологію, специфічна гіпосенсибілізація не показана або малоефективна. Іноді вдаються до гіпосенсибілізації гістаміном.

Як при гострих, так і при хронічних варіантах кропив’янки у багатьох випадках ефективна елімінація – уникання харчових, медикаментозних, фізичних чи інших факторів, які провокують патологічні прояви. При рецидивному перебігу захворювання елімінація менш дієва, а при ідіопатичній кропив’янці – не можлива. При псевдоалергічному варіанті та неможливості уникнути контакту з провокаційним чинником часто застосовують ентеросорбенти, прийом яких допомагає значно зменшити клінічні прояви.

Обов’язковим компонентом терапії є лікування основного захворювання травної системи, яке може підтримувати псевдоалергічні механізми, усунення дисбактеріозів та дегельмінтизація.

Призначення антигістамінових засобів ефективніше при гострих формах кропив’янки. Найбільш доцільними в таких випадках є терфенадин (телдан) по 60-120 мг на добу або цетиризин (зестра, зіртек, вірлікс) по 5-10 мг на добу. Високий ефект навіть при неефективності інших антигістамінових засобів часто забезпечує оксатомід (тінзет) по 10 мг на добу. Його вплив, очевидно, пов’язаний з блокуванням лейкотрієнових механізмів і впливом на серотонінові рецептори. Ефективність антигістамінових засобів зростає при їх комбінованому призначенні з цинаризином, який гальмує звільнення біогенних амінів з алергоцитів, блокуючи кальцієві канали цих клітин. Крім того, цинаризин є антагоністом медіаторів анафілаксії.

При рецидивній кропив’янці доцільно призначати нестероїдні стабілізатори тривалими курсами (кетотіфен по 1 мг двічі на добу протягом 1-2 міс.). Іноді ефективне застосування гістаглобуліну за схемою або 10 % алергоглобуліну – по 5 мл двічі на місяць протягом 2 місяців.

Часто застосовують фракціоновані гепарини пролонгованої дії: фраксипарин, дальтепарин або еноксипарин по 0,1-0,3 мл двічі на добу протягом 7-10 днів. При тяжкому перебігу гострої кропив’янки можна почати з їх внутрішньовенної інфузії на фізіологічному розчині, замінюючи потім спосіб введення на підшкірний. Препаратам гепарину притаманна властивість пригнічувати активність комплементу, гістаміну, серотоніну, блокувати фіксацію імунних комплексів до клітин крові. На відміну від стандартних гепаринів, низькомолекулярні не зумовлюють сенсибілізації організму, а тому цілком безпечні навіть при тривалому прийманні.

Показані інгібітори протеаз – епсилон-амінокапронова кислота (по 100-200 мл 5 % розчину), екзацил (транексамова кислота по 2-3 г/добу) або трасилол, контрикал, гордокс. Ці засоби пригнічують активацію кінінів.

При тяжкому перебігу захворювання та неефективності вищеназваних засобів застосовують глюкокортикоїди. Здебільшого надають перевагу пероральним формам, але ідіопатична та медикаментозна форми гострої кропив’янки спонукають до внутрішньовенного призначення цих препаратів по 40-60 мг у реднізолоновому еквіваленті (часто до 120 мг і більше).

При масивних набряках ефективні сечогінні – переважно застосовують петльові діуретики з швидкою дією (фуросемід, торасемід, буметанід).