Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Опорний конспект.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
02.09.2019
Размер:
1.85 Mб
Скачать

Питання 1. Корисність в економічній теорії та проблема її виміру.

Теорія поведінки споживача – це частина економічної теорії, присвячена дослідженню поведінки окремих споживачів. Вона вивчає сукупність взаємозв’язаних принципів і закономірностей, керуючись якими споживач формує і реалізує свій план споживання різноманітних благ, орієнтуючись при цьому на максимальне задоволення своїх потреб в умовах певних обмежень.

Перед кожним споживачем звичайно постають три питання:

  • що купити? – для відповіді треба з’ясувати корисність блага для споживача;

  • скільки коштує? – для відповіді треба дослідити ціну блага;

  • чи достатньо коштів, щоб здійснити покупку? – для відповіді треба визначити дохід споживача. Ці проблеми – корисність – ціна – дохід – і складають зміст теорії поведінки споживача. Споживач, виходячи на ринок, має за мету придбати деяку кількість товарів або послуг, щоб задовольнити свої потреби. При цьому він орієнтується на властивість товарів задовольняти потреби та приносити задоволення.

Потреби – це стан незадоволення, який споживач хотів би змінити, або стан задоволення, який він прагне зберегти. Потреби поділяють на:

  • фізичні (матеріальні) – їжа, одяг, взуття, житло, товари і послуги побутово-господарського призначення;

  • інтелектуальні – освіта, підвищення кваліфікації, товари і послуги культурного призначення;

  • соціальні – умови праці, зв’язок, транспорт, охорона здоров'я, соціальна інфраструктура.

Потреби задовольняються за допомогою благ. Благо – матеріальний або нематеріальний засіб для задоволення людської потреби. Блага поділяються на:

  • не економічні (вільні) – це ті, за користуванням якими платити непотрібно, але вони є в необмеженій кількості (наприклад, повітря);

  • економічні – це ті, для споживання яких необхідно сплатити їх вартість. Економічні блага в свою чергу поділяються на довготермінові, які передбачають багаторазове використання (автомобіль, книги, електроприлади, тощо), та ті, що призначені для разового використання (хліб, напої, сірники). Серед благ виділяють взаємозамінні (субститути) та взаємодоповнюючі (комплементарні). До субститутів відносяться не тільки споживчі блага та виробничі ресурси, а й послуги транспорту (потяг – літак – автобус), сфера відпочинку (кінотеатр – цирк). Економічні блага також можуть бути поділені на нинішні та майбутні, прямі (виробничі) та непрямі (невиробничі).

Корисність (utility) – це здатність економічного блага задовольняти потреби, або це задоволення, що отримує людина від споживання того чи іншого блага.

Звичайно виділяють два основних підходи до визначення корисності:

  • кількісний підхід (кардиналістський) – відповідає першому етапу маржиналізму, який розроблявся в працях К. Менгера, Ф. Візера, О. Бем-Баверка, а пізніше і А. Маршала. Заснований на кількісному вимірюванні корисності блага в умовних одиницях – ютилах. В рамках кількісного підходу однією з концепцій є трактування корисності як жертви. Корисність певної кількості блага (певного набору благ) оцінюється величиною еталонного блага, яким особа здатна пожертвувати заради отримання одиниці блага, яке оцінюється. Таким чином, на основі експертних опитувань, можна чисельно визначити корисність.

  • порядковий підхід (ординалістський) – відповідає другому етапу маржиналізму, який розроблявся в працях Ф. Еджуорта, В. Парето, Дж. Хікса, Є. Слуцького тощо. Заснований на порядковому вимірювання корисності, тобто споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій він обирав ці блага для задоволення своїх потреб.